Валентина Каленчук: як у Калениках і Хрещатому гроші на ЗСУ збирають і ростуть дітки переселенців

Про те, як живуть, працюють і допомагають своїм захисникам місцеві жителі, ми говорили зі старостою Валентиною Каленчук.

 — Країна вже більше року живе в умовах повномасштабного вторгнення. Як за цей час, з 24 лютого і до нинішньої весни, змінилися настрої у мешканців старостату?

В. К. Люди стали спокійніші. Коли знали, що ворог може ось-ось і біля нас бути, тоді всі метушилися, жили на адреналіні. В нас тоді й самооборона була організована, і блокпости влаштовували, і «бандерівське смузі» колотили, і металеві їжаки варили. Ну а тоді люди трішки заспокоїлися, коли зрозуміли, що ЗСУ далі ворога не пустять і почали окупанта відганяти назад.

— Проте ж руки не склали?

В. К. Аж ніяк. Робили все — і ліки збирали, і найперше — продукти харчування. У нас три місцеві жительки шили захисникам труси. Скільки перевозили тканини на завод «Металіст», де дівчата шили білизну, й порахувати годі. Доки діти були на дистанційному навчанні взимку, наші жінки збиралися в школі й різали смужки на маскувальні сітки. Їх виготовляли і в Хрещатому у клубі та в магазині. Збирали сітки з усіх Калеників та Хрещатого — місцеві рибалки не шкодували, охоче несли снасті, прагнули й собі допомогти із маскувальними сітками для бійців на передову.

У Миколи Плахтія син працює в ДСНС, повідомив, що до Полтави в одну зі шкіл мали привезти мам із дітками. За 2 години назбирали два буси допомоги: переважно матраци, постільну білизну та продукти харчування. Тоді уперше виїхала за межі Калеників, як то кажуть, в люди. Коли побачила порожню трасу з блокпостами, була трохи шокована. Привезли все до школи. Щодо продуктів харчування, то в закладі думали, чи брати їх, бо полтавці вже понаносили продукти, переважно круп. А у нас — тушонка, ящики яблук, домашні овочі, фрукти, сало, картопля. Так що кухарі були дуже задоволені й прийняли все привезене із радістю.

Продукти харчування збираємо й зараз. Гуманітарну допомогу в нас збирає волонтер Віта Приходько. Починали з молока, яке передавали на Харків: воно потрібне було діткам, які під час обстрілів міста з матусями подобово жили в метро. А потім переважно почали готувати випічку — продукти більш тривалого зберігання.

Цієї зими збирали пальта, дублянки, старі шуби — хлопцям на лежаки. Відвозили в Решетилівку у спілку АТО. Ну а шила все те добро Саша Шоломіцька. Ми як повезли забитий пальтами причеп і багажник, ще й на задньому сидінні в машині, то вона сміялася, що ми вирішили всіх переплюнути. Потім скидала фото: «Валю, глянь, це ми нашили з вашого». Багато матеріалів відвезли, все із скринь повитягали.

— Ну й приймали біженців із охоплених війною міста та сіл?

В. К. Звісно. З 5 березня до нас заїхали перші переселенці — харків’яни. Щоб розмістити тих, хто шукав у нас прихисток, відкривали пусті хати. Заяви на підключення газопостачання писала в газове управління. Спочатку «вішала» все на себе, потім потрошку почали господарі приїздити, а потім і безпосередньо переселенці, хто поселявся, писали заяви. Допомагали їм усім: збирали одяг, продукти харчування, побутову техніку — холодильники, газові плити, каструлі.

— Валентино Петрівно, а багато лишилося тих, хто приїхав у вашу громаду на початку війни?

В. К. У нас всього було 87 переселенців, а лишилося на сьогодні 36. Це фактично ті, кому або нікуди повертатися, або в їх рідних селах й містах й досі точаться бойові дії. Говорю про людей, які живуть за Ізюмом і мешканців Донецької області. І цього року вони так само саджають городи. Люди облаштовують тут своє життя, влаштовуються на роботу. Один чоловік у Решетилівці ремонтував телефони, інший ветеринар працює на свинофермі, ще один ремонти робить, інший — зварювальником. Дітки в школу пішли. Родина, яку прийняла моя сестра, приїхала з Харкова з двомісячним немовлям, а оце вже хлопчик ходить. Так що вже й діти в наших мирних Хрещатому та Калениках повиростали. З тими, хто поїхав додому, підтримую зв’язок. Переселенка в Ізюмі розповідала, на скільки в них там замінована територія. Наші сапери встигли розмінувати невелику територію. У лісі буквально встелено тими «пелюстками», розтяжки знімають цивільні вудками — сапери на пенсії пригадують свою колишню кваліфікацію. Але люди так само ходять і в ліс, і на рибалку, бо живуть із цього. І все одно повертаються, бо додому тягне.

Так склалося, що до Калеників приїхали переважно літні люди, а от у Хрещатому більше молоді. Вона й долучається активно до життя громади. Для прикладу, Зоя Колосова приїхала у Хрещате до батьків, а разом із нею — родичі чоловіка та друзі. От вони мені допомагали прибирати біля ФАПу, на містку, на цвинтарі зарості вирубували. Двоє будівельників з Харкова допомогли нам встановити спортивний майданчик (у грудні нам довезли все необхідне для його облаштування).

— Війна війною, а весняне прибирання ніхто не відміняв?

В. К. Та все цього року ніяк погода не давала — дощі йшли. Дуже складно було з прибиранням. Думала, що через негоду не встигнемо до 8 травня привести до ладу пам’ятник загиблим землякам у Другій світовій війні. Проте вдалося. Наш робітник із благоустрою Михайло Ярославович його штукатурив, а фарбували ми — працівники старостату, бібліотекар, працівники дитячого садочка, і ще дві небайдужі місцеві жіночки підійшли. Ми зробили «лялю». Із 8 травня до благоустрою долучилися люди на громадських роботах. Молодці дівчата, бо за цей час ми вже й два майданчики пофарбували — у Калениках і в Хрещатому, і адмінприміщення, і чагарник у Хрещатому рубали. Учора в Калениках пофарбували зупинку, у Хрещатому клумбу прибирають. За цей тиждень потрібно встигнути зробити все, що намітила.

— У громаді минулих вихідних мав відбутися благодійний концерт — наш сайт його теж анонсував. Все вдалося?

В. К. Там, дуже хороший захід вдався. Приїхали артисти зі Шкурупіїв, Пащенок, Сухорабівки та Новосанжарської територіальної громади. Концерт був гарний — різні номери на різний смак. Наші небагато номерів виклали, бо в Калениках 4 червня буде День села. Тож запланували провести благодійний ярмарок із концертом. Тому, щоб не повторятися, надали концертний майданчик гостям. Під час концерту назбирали 11 920 гривень. Кошти вирішили передати нашому земляку¸ військовослужбовцю Євгену Заньку. Він обіцяв сконтактувати з командиром підрозділу, і вже разом вирішимо, куди спрямувати кошти. Зробимо закупи по потребі або передамо на тепловізор, який підрозділ збирається придбати.

— У Фейсбуку під оголошеннями про концерти часто трапляються коментарі на кшталт «неначасі». Мовляв, війна, не до веселощів. Як у вас у громаді ставляться до таких заходів?

В. К. Знаєте, спочатку було важко. У нас двоє загиблих — Москівець Валентин і Драюк Петро (племінник Валентини Петрівни. — Авт). В нас ще минулого літа говорили про те, що концерти дійсно не на часі. Важко переживали втрати. Проте минулої осені вперше провели благодійний ярмарок. Велику суму тоді назбирали — більше 25 тисяч гривень на допомогу ЗСУ. Нині до таких заходів громада ставиться з розумінням. Та й емоційна розрядка потрібна — під час концерту глядачі і плакали, і співали. Та головне — збирали кошти на підтримку земляка, який нас захищає. Євгена, до речі, й наші випускники підтримали з Калениківського ЗЗСО. Свій випускний вони «відгуляли»: за ті кошти, які збирали на свято, закупили лопати, плівку та бензопилку — й відправили посилкою у підрозділ Євгена Занька.

— Одна з нещодавніх хороших новин — це початок ремонту дороги від Решетилівки до Хрещатого.

В. К. Новина дійсно хороша. Після приєднання до Решетилівської громади у 2020 році відремонтували частину дороги на ділянці від Хрещатого до Калеників. Вона добре збереглася. А от за Хрещатим до низу і в Шрамках — дуже розбита була. Зараз аварійні ділянки вже вирізають великими картами, розпочато ремонт. Цього року міський голова Оксана Дядюнова проводила опитування у старостатах: кожен мав виділив три болючі питання, які потрібно нагально вирішити. Перше — це якраз дороги. Та дорога, що в Калениках — Сухорабівка-Бакай проходить по вулиці Світанковій. У 2021 році там поклали чималий шмат нового асфальту, потрібно було доробити дорогу, бо саме нею їздить автобус, котрий возить діток до школи із Сухорабівки. Дорога була у планах міської влади, і її зробили б і довели б до ладу, аби не ця клята війна. Цього року ми знову подали її до плану ремонтних робіт. Ще одна больова точка — будівля Будинку культури в Калениках. Дуже вона вже облізла, а це ж центр села. Якщо адмінбудівлю ми власними силами підфарбували, то тут самотужки нічого не зробимо.

А ще, так само як і колеги з інших старостатів, чекаємо на відновлення Громадського бюджету. Тим більше, що у 2022 році у планах був проєкт облаштування скверу в центрі Калеників — там, де знесли пам’ятник Леніну. Місце потрібно окультурити, огородити, створити невеликий сквер — поставити пару лавок, ліхтарі, розрівняти, посадити квіти. Торік, до речі, ми в Хрещатому та Калениках висадили 30 кущів троянд. На жаль, 9 кущів не прижилося, то цієї весни докупила троянди і посадила знову. Торік восени міська влада надала нам ще й тюльпани. Вирішили біля пам’ятника цієї осені завезти землю з луків та засидити алейки тюльпанами. Бо осінні в нас, як виявилося, днями викопали «рукасті» земляки. Але посадимо все одно — Решетилівка надихнула на таку ідею. У місті біля ЦНАПу засадили клумби різнокольоровими тюльпанами. Дуже красиво. Та взагалі у Решетилівці чудові квітники, місто потопає у квітах, за всім так дбайливо доглядають. Молодці! Ми надихаємося цією красою, тримаємо марку у старостаті й під час війни. Бо життя триває. І це наше життя, його потрібно жити і не гаяти жодного дня.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA