Решетилівські митці у 50-х роках минулого століття

Решетилівська художньо-промислова артіль завжди чарувала та милувала око красою узорів-орнаментів. У ті роки номенклатура виробів значно розширилася, переважно за рахунок предметів вбрання і прикрас для житлових будинків. Налагоджувався випуск килимів масового виробництва. У цей же час встановлюються перші творчі контакти з художниками «Укрхудожпромспілки», і народне мистецтво тісно зближається з професіональним. Це призвело до творчого піднесення, зростання цінності виробів. Твори решетилівських майстрів стають дедалі популярнішими — наприклад продукція наших митців постійно привертала увагу відвідувачів Київського універмагу чудовими переливами візерунків на килимах, декоративними малюнками вишивок.

Вишивки, продукція килимарства і ткацтва Решетилівської художньо-промислової артілі на той час були дуже добре відомі по всій країні та за кордоном. До слова, ще до Другої світової жіночі блузи із казковими узорами, виготовлені нашими майстрами, демонструвалися на виставках у Мюнхені (1924), Парижі (1925) та Лейпцігу (1928).

Подарунок для індійського прем’єра Джавахарлала Неру вишивали в Решетилівці

З 1953 року у штатний розпис артілі ввели посаду художника. Керівництво затвердило на ній Леоніда Самійловича Товстуху. На цій посаді він працював до 1959 року. Він виготовив альбом кольорових ескізів всіх килимів, що випускались на виробництві, та вивчав традиції і готував розробки нових проектів для килимарства і вишивки.

У 1954 році кілька килимів були надіслані на міжнародний ярмарок у Лейпціг. Продукція рукодільниць відправлялася в Індію, КНР, Румунію, Угорщину та в інші країни. А як зраділи решетилівські вишивальниці, коли на знак дружби вони одержали від своїх колег із румунського міста Георгени подарунок-килимок ручної роботи. Його виготовили трудівниці промислової кооперації прикладного мистецтва. Відповідь не забарилася — решетилівці відправили своїм друзям листа з подякою та вишиту скатертину.

У тому ж році цехи і бригади готували нові вироби. Художня рада та творча лабораторія артілі розробили малюнки вишивок, ткацтва та килимарства. Начальник цеху Олена Михайлівна Василенко створила малюнки для вишивання жіночого плаття білими нитками по білому полотну, а Явдоха Степанівна Бодня — малюнок-ескіз вишивки для покривала, по якому воно було вишите і подароване Прем’єр-міністру Індії Джавахарлалу Неру під час його перебування в Україні. Над розробленими художніми ескізами працювали майстри — Надія Новохатько, Лідія Корячко, Софія Мостова, Анастасія Піхуля, Оксана Хрипун, Зіна Сук, які уточнювали ї доповнювали їх, вкладаючи частку і своєї душі.

«Морока» — найвищий рівень майстерності вишивальниць

Вишивальний цех на той час був розташований у центрі селища. Дівчата, схилившись над вишивкою, часто співали пісень — така собі імпровізована репетиція хору. Зіна Сук вишила рушник з національним орнаментом, до слова, краще за неї ніхто не вишивав портьєр. На крепдешині вишивали блузи Ганна Бережна, Ніна Куян, Антоніна Ядерець. Вони досягли великої точності вишивки, оволоділи таким тонким матеріалом, як маркізет, майстерно створювали на ньому різноманітні барвисті композиції. Робили вони це за допомогою техніки вишивки «обманка», при якій користуються мережками, «шабак», «гречечка», «прутик з настилками» — усе це мережки надзвичайно тонкої роботи.

Вінцем творчості наших вишивальниць була «морока» — поєднання кількох мережкових технік вишивання. В рослинних орнаментальних мотивах вишивальниць була відображена квітуча природа України. Тут і «росинка», і «травичка», і «зозулька», і «солов’їне вічко», і «хмелик» та «виноград».

Чарівниці-килимарниці

На схилах річки Говтва був розташований інший цех — килимарський. Сонячне проміння наповнювало світлом робочі кімнати. Дівчата на вертикальних верстатах, умілими руками перебирали основу, вкладаючи в неї вовняні нитки за вказаним малюком (шаблоном). Працювало 80 килимарниць. Серед майстринь виділялися Орина (Ірина) Задорожна, Марія Малинська, Марія Олійник, Клавдія Черкун, Марія Черкун, Антоніна Щегульна, Тамара Асаул, Катерина Ткаченко, Тетяна Сухина.

А якими були художні тканини! Від них кімната одразу оживала — варто було лиш накрити стіл скатертю, витканою ткалями Євгенією Божко, Лідією Дмитренко, Галиною Боднею, Вірою Горобець, Ніною Гончар. Використовуючи багату скарбницю народної художньої спадщини і традиційні орнаментальні мотиви, вони виготовляли не лише скатерті, а й інші побутові декоративні ткані вироби — рушники, покривала, портьєри, панно-доріжки, наволочки для диванних подушок. Ними прикрашали житла міста і села.

Решетилівські рукотвори підкорювали виставки у Канаді, Брюсселі та Дамаску

Щороку 500 робітниць артілі виготовляли продукції на 4 мільйони карбованців, половину цієї суми становила вишивка. У той час Київський зразково-показовий універмаг отримав з Решетилівки льняні сорочки, шифонові, маркізетові та шовкові жіночі блузи, скатерті, наволочки та інші вироби на 300 тисяч карбованців.

Досягнення наших майстрів та майстринь говорять самі про себе. З 1954 року артіль приймала участь у різних виставках. Наведемо найбільш значущі. Це міжнародні виставки у Канаді (1955), Москві (1957), Києві (1957), Брюсселі (1958), Дамаску (1958).

Решетилівські вишивальниці передавали молоді свій багатий досвід. При Полтавському Будинку піонерів було створено гурток художнього мистецтва. Юнаки і юнки навідувалися в артіль вчитися створювати орнаментальну вишивку. Також в артілі набували практичного досвіду і учні Решетилівської художньої школи майстрів.

Працівниці артілі вміли і відпочивати. Ансамбль пісні і танцю був відомий у всій країні. Його пісні часто транслювалися по українському радіо. Репертуар налічував близько 100 пісень та танців. У цьому колективі засяяли таланти обдарованих дівчат, які поповнили ряди професійних співаків — Валентини Коваль та Валентини Черкун. У нашому музеї експонується патефонний диск із піснею «Туман яром», у їхньому виконанні. Власне, килимарниці та вишивальниці створювали власні авторські пісні, мелодії та танці.

У 1960 році промислова кооперація, згідно постанови влади, була скасована, пром­артіль була перейменована у фабрику художніх виробів. Так розпочався новий етап економічного, технічного та творчого зростання колективу фабрики.

Юрій Кісіль