Андрій Падун: про дороги, павловнієву алею і роботу Покровського комунгоспу

Під час нашої розмови її автор, керівник Покровського старостинського округу Андрій Падун вирішив не спойлерити з цього приводу, аби дочекатися офіційного старту голосування. Проте інтригу знято було ще в понеділок. Тож за номером 16 можна буде підтримати проєкт закупівлі для КП «Покровський комунгосп» спеціального обладнання та гербіцидів для боротьби із амброзією. Та з паном Андрієм ми говорили не про проєкт, а про життя старостинського округу в умовах повномасштабного вторгнення. Про волонтерство, дороги і роботу КП «Покровський комунгосп» зокрема.

 — Андрію Олександровичу, ми з вами спілкувалися буквально через місяць повномасштабного вторгнення. Тоді старостат, як і вся громада, потужно працював на фронт — плели сітки, збирали продукти. За понад рік повномасштабної війни як змінилася якість допомоги? Тим більше, що у вас в опорному закладі працює потужний волонтерський центр.

А. П. Щоб не забирати чужий хліб і не приписувати собі чужі заслуги, краще за роботу волонтерів опорного закладу розповість директор цього навчального закладу. Вони працюють й досі — займаються випічкою для фронту, проводять благодійні ярмарки й збирають кошти на допомогу ЗСУ. Вони — великі молодці, бо це була їхня ініціатива і їхня заслуга, вони активно допомагають, самі організували центр. Загалом по старостинському округу в цьому напрямку активно працюють заклади культури. Буквально нещодавно Федіївська філія будинку культури зібрала на благодійному заході 14 тисяч гривень і передали кошти волонтерці Діані Танько. Вона придбала каску, докинула кошти на ноші для транспортування поранених. Так само у Шкурупіях, Покровському влаштовують благодійні ярмарки та заходи. Зібрані кошти передають на власний розсуд. За Федіївку знаю, бо допомагав сконтактувати із Діаною. А так, якщо люди займаються такою благородною справою, вважаю за краще, якщо не можеш чимось дуже допомогти, то не заважати. Бо коли керівники починають «керувати», примушувати до чогось з-під палки, то в людей зникає запал і бажання взагалі чимось займатися.

— Але бажання є, не втомилися?

А. П. Бажання є, небайдужі жителі й волонтери не втомилися. А от люди втомилися — від війни. Особливо ті, хто не стикається з тими проблемами, які озвучують наші військові чи з якими мають справи волонтери. А люди, ну що, в Полтаві тихо й спокійно — оце сумно. На щастя, що це не про всіх і земляки таки допомагають армії. А є й такі, хто вважає, що краще випити два бокала пива біля магазину, ніж задонатити на армію.

— Яскравий показник того, що небезпека відступила — це й суперечки в інтернеті.

А. П. Десь через місяць після початку повномасштабної війни фактично не користуюся соцмережами. Бачу, що людям дуже подобається, коли хтось щось напише, а потім дві години коментувати та влаштовувати словесні баталії. Принципово не втручаюся у суперечки.

— До речі, з приводу суперечок у Фейсбуці. Днями мешканці старостату піднімали у групі питання, що в амбулаторії у Покровському немає лікаря. З чим це пов’язано і чи можна якось вирішити це питання?

А. П. Ми його обговорювали з директором КП «Решетилівський ЦПМСД» Наталією Луговою. По факту в нас є два лікарі, але обидва фахівці зараз знаходяться у декретній відпустці. Тобто запропонувати комусь постійну роботу ми не можемо, оскільки лікарі за рік чи півроку вийдуть із декрету. У нас працювала гарний лікар із числа внутрішньо переміщених осіб. Проте вона повернулася додому після звільнення рідного населеного пункту Збройними силами України. Зараз до Покровського лікар приїздить кожного четверга з Решетилівки. Зрозуміло, що це незручно, бо люди звикли, що коли амбулаторія була на старому місці й постійно працював лікар, вони приходили й могли отримати різні процедури. Наприклад, поставити крапельницю. Ходити можна було постійно, хоч і двічі на день. Зараз, звісно, коли тобі непереливки зі здоров’ям, доводиться чекати четверга чи їхати у Решетилівку. Це при тому, що амбулаторія сучасна, нова, обладнана всім необхідним. На даний момент не в силах вирішити питання, аби лікар у Покровському знаходився постійно. Звісно, можна було б влаштувати так, аби щодня в Покровське лікарі приїздили по черзі. Але тут уже буде питання до якості медичних послуг, бо як той лікар буде моніторити стан захворюваності й перебіг хвороби, якщо він її не веде. Розглядали різні варіанти, але поки що так. Сподіваємося, що ситуація зміниться.

— Питання номер один для всіх старостатів — це дороги. У планах є ремонти автошляхів? Обговорювали їх із міським головою?

А. П. Так, обговорювали. Буквально днями говорили з Оксаною Анатоліївною про найпроблемніші дороги в громаді, які будемо обирати. Знаєте, подати у плани на ремонт можна все, що хочеш, але питання в тому, чи вистачить грошей. Телефонували працівники відділу ЖКГ, запитували, які дороги потрібно ремонтувати. То, як і більшість моїх колег, напевно б сказав, що простіше відповісти, які дороги ремонтувати не треба. Будемо вибирати з урахуванням того, що в нас там виходить по грошах. Оксана Анатоліївна обіцяла допомогти, так що будемо ремонтувати.

— У вас там у старостаті декілька місяців тому була історія з протестами у Шкурупіях, де місцеві мешканці перекривали дорогу підприємству, що вивозило кукурудзу. Причина — аварійний міст. Якогось консенсусу вдалося дійти?

А. П. Міст дійсно не в кращому стані, коли машина ним проїздить, то він аж труситься. У асфальтному полотні наскрізні дірки, стан покриття просто сумний. Багато років тому з приводу його ремонту вже піднімали питання. Проте міст знаходиться на балансі Агентства місцевих доріг у Полтавській області, тож ми не можемо ремонтувати його коштом місцевого бюджету. Якби споруда була на нашому балансі, то вже б якусь вулицю не зробили, а міст би відремонтували. З іншого боку, пояснював людям: ми ж вдома, коли сиплеться штукатурка, нові шпалери на стіни не клеїмо, правильно? Отак і з мостом. Якщо він аварійний, то який сенс робити на ньому нове асфальтне покриття — потрібно спочатку всю конструкцію відремонтувати. Мають приїхати спеціалісти Агентства і визначитися із об’ємом робіт і скільки це коштуватиме. Ми дійшли консенсусу із «Бурат Агро». Підприємство закупило цемент і щебінь. Наше комунальне підприємство, як тільки знову почнуть з’являтися дірки (а їх трішки підремонтували) зможе забетонувати і підтримувати полотно, щоб ніхто не провалився і воно не викришувалося. Щотижня проїжджаю той міст, то на сьогодні дірок немає, поки тримається.

— Три найболючіші проблеми у старостаті.

А. П. Скажу про одну й найголовнішу — це дороги. Тим більше після цієї зими. Як цього року, такого ще не бачив, щоб ішов дощ, тут же замерзало і вся ця крижана маса підривала дорогу. Тому навіть ті дороги (я за ґрунтові говорю, не за асфальтовані), які до цієї зими були у більш-менш пристойному стані, на весну перетворилися у непрохідні. І це не від того, що ними їздить великотоннажний транспорт, а через погодні умови.

— Чи задоволені роботою Покровського комунгоспу?

А. П. Так, задоволений. На даному етапі у мене до них взагалі не має жодних претензій. Все прибирання у старостаті — це робота комунальників. Їм не зовсім вистачає сил, проте вдається справлятися з усіма завданнями. Поки що не закладено кошти на збільшення штату, проте не завадило б. Вони працюють не лише в нашому селищі — в Кукобівці, Федіївці, Новій Михайлівці, Піщаному, навіть в Лиман заїздять. Охоплюють велику територію, а відтак і людей трішки не вистачає. Зараз шукають якраз висококваліфікованого тракториста.

— Як павловнієва алея у Покровському? Цвіте?

А. П. Поки не цвіте. У нас виникла проблема: чимало дерев пропало після зими. Саму алею плануємо робити під кінець місяця. Матеріали для алеї в нас усі закуплені. З деревами експериментуємо, аби відновити фонд посадкового матеріалу.

— Той проєкт ви виграли одночасно із Новою Михайлівкою, яка вирішила ризикнути, а ви — зберегти саджанці до весни, чи не так?

А. П. У сусідів просто іншого виходу не було, як висаджувати. А нам привезли павловнії фактично у стадії розсади — маленькі. І мене запевняли, що навіть якщо відсотків 20 відійде — то нормально. А вийшло трішки більше — набагато більше відійшло. Ми їх висадили весною на окремій території, не вздовж алеї, як планувалося робити, щоб з одного боку не пошкодити дерева і щоб вони підросли, з іншого — аби краще було за ними доглядати. Але прижилося дуже мало. Тому чекаю допомоги від КП «Ефект» з технікою — будемо робити алею навколо стадіону. Нагадаю, що це той проєкт, який довелося призупинити через початок повномасштабної війни. Алею ми мали облаштувати навесні 2022 року. Але не стали робити, бо були проблеми з паливом і взагалі не розуміли, що буде далі. Матеріали були тоді всі закуплені, та вирішили поки не чіпати. Загалом війна порушила чимало планів. І зараз не зрозуміло, чи актуальні вони й на часі. Розпочинати щось культмасове вважаю не актуальним, зокрема й гуляння. На часі благодійні заходи на підтримку ЗСУ. Закінчиться війна — от тоді будемо будуватися й влаштовувати свята.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA