Водні ресурси Решетилівського краю
З давніх давен в українського народу існувала добра традиція оберігати річки й озера від забруднення, опоряджувалися джерельця води, що б’ють з під землі, обсаджувати береги ставків деревами.
Ріки, озера, ставки, болота — це джерела України, зокрема й ті, що в нашому краї, потребують допомоги і їхні береги бувають захаращені від різного бруду та перетворюються на смітники. Суботники ще в радянські часи з цим питанням справлялися, а наразі пластикові пляшки, пакети та інший непотріб перетворюють воду в негативний стан, береги підточюються, розмиваються. Зникають, замулюються передвікові джерела чистої цілющої води, бідніє краса рідного краю. Вже зникло практично джерельна вода в Гарячківському лісі, під нову дорогу закатали джерело в Новій Диканьці, яким постійно користувалися автомобілісти та місцеві мешканці. Ним ще й опікувалися учні та вчителі сусідніх шкіл.
Де тече найкраща річка Полтавщини і заховано золотий скарб
На території Решетилівського краю протікають такі річки: Псьол, Говтва Грузька, Говтва Вільхова. Крім того по терену краю протікає Полузір’я, Саврай та Бакай. Серед перелічених залишається повноводним лише Псьол, в нього Говтва впадає хіба що легеньким струмочком. Псьол є досить великою річкою, лівою притокою Дніпра, і протікає по майже всій території Полтавської області. Інші перелічені річки маловодні, заболочені та позаростали. Протяжність річок становить: Псьол — 20,7 км, Говтва — 32 км, Полузір’я — 17,9 км, Вільхова Говтва — 47,2 км, Грузька Говтва — 31,1 км. По течіях Псла та Говтви зустрічаються запаси білої глини. Так у виданні «Збірник том II. Полтавщина» за 1927 рік було надруковано, що «Немає сумніву, Псьол найкраща річка на Полтавщині з чистою прозорою водою, з швидкою течією та чудовими краєвидами».
До речі з річкою Говтвою пов’язана певна легенда, яка, до того ж, пов’язана ще й з одним решетилівським священником. Мені її розповів дуже давно Володимир Христусь, якого, на жаль, вже нема. Нібито під час російсько-шведської війни у 1709 році в Говтві, а саме в Гарячківському лісі, у розпал бойових дій між шведами та москалями було втоплено декілька бочок золота. Звісно, з часом русло дещо змінювалося, так, що скарб до цього часу не знайдений, а може взагалі його і не існувало.
Про миргородську воду у Решетилівці та червонокнижних тварин і рослини
Загальна площа всього водного джерела нашого краю становить понад 440 га. В господарстві та промисловості використовують підземні води, які більш чисті, ніж поверхневі. Підземні води розташовані кількома горизонтами і забезпечують потреби населення краю питною водою. Господарства Решетилівщини і промислові підприємства використовують для своїх потреб як підземні, так поверхневі води.
Унікальними витворами природи є джерела. Вони живлять ріки, болота і мають незамінний лікувальний ефект. Підземні води Решетилівського краю близькі по вмісту мінеральних речовин до миргородської води, яка з давніх часів вважалася цілющою. В Решетилівській «Дубині» на луках люди добували «ропу», яку на жаровнях перетворювали на сіль.
На берегах наших водойм зустрічаються тварини, занесені до Європейського червоного списку: видра річкова, деркач, п’явка медична. До речі, до Червоної книги України занесені: широконосий рак, мурашка руда лісова, ропуха очеретяна, лебідь малий, лунь польовий, лунь степовий, сорокопуд чорноголовий, жук-олень, журавель сірий, кулик-сорока, ходуличник, горностай, гадюка степова східна.
Рослини взяті під охорону: гадючник в’язолистий, живокіст лікарський, перстач гусячий, вербозілля лучне, герань лучна, латаття біле, сальвінія плаваюча. Зустрічаються цінні лікарські рослини: валеріана висока, родовик лікарський.
З метою збереження рослинного і тваринного світу були створені заповідне урочище «Кут», заказник державного значення «Михнівський» (там тривалий час добували торф у 1920-1950 рр.), та ландшафтні заказники «Гарячківський ліс», «Щербаки», «Кузьменки», ботанічний «Новодиканський» (там під час війни у вересні 1943 року недовго розміщався один із штабів радянської армії, так повідав один з місцевих старожилів, ім’я вже й не пам’ятаю).
Юрій Кісіль