Ігор Семиволос: три актуальні проблеми у Говтві та як свідомі земляки з благоустроєм допомагають

Це решетилівське прикордоння на межі з сусіднім Кременчуцьким районом, до того ж до об’єднання Говтва знаходилася у складі Козельщинського району. Певно саме тому зараз старостинський округ «доганяють» проблеми з минулого. Про це і про життя під час війни ми й говорили із старостою Ігорем Семиволосом.

— Ігорю В’ячеславовичу, як настрої в старостаті? Громада продовжує волонтерити?

І. С. Громада не така велика, щоб сказати, що масштабно допомагаємо. У багатьох старостатах волонтерські центри працюють на базах шкіл — у нас її вже, на жаль, немає. Як в усіх, так і в нас — сітки плели, «бандерівське смузі» колотили, продукти харчування збирали. Надаємо посильну допомогу. Мешканець громади, перевізник, який працює в старостаті, Антон Нечипуренко передав на потреби ЗСУ одну свою «Газельку». Антону Григоровичу вдячний і за те, що на початку вторгнення він підтримав громаду й певний період безкоштовно возив місцевих мешканців до Решетилівки, коли з громадським транспортом геть зовсім були проблеми. Ось вам приклад соціально відповідального бізнесу, коли людина переймається проблемами старостату, в якому живе.

— Певно, найкращий приклад того, що людям не байдуже, в якому селі вони живуть — це весняні толоки. Цієї воєнної весни їх організовували?

І. С. Порядок у громаді підтримуємо завжди і всі охоче долучаються, зокрема, й адмінпрацівники старостату, починаючи з мене. Як то кажуть, не важко взяти в руки косу й покосити траву. А ще є люди, яким і говорити нічого не потрібно. Он у Буняківку поїхав, аби покосити, а там вже все зроблено — і знаю, хто доклав рук. Обочини в старостаті покошені не за бюджетний кошти, бо сільськогосподарські підприємства в нас — соціально відповідальні й добре розуміють, що потрібно допомагати громаді. І не те що прошу їх про це — самі пропонують допомогу й перепитують, що потрібно. На покосі працювала техніка ПСП «Агрофірма Україна-Говтва», вчора заїхав трактор «Добробуту». Техніка працює зараз у зонах відпочинку, де теж потрібно покосити траву — за два дні літо й пляжний сезон. Дитячі майданчики пофарбовані, на пляжі — лавки із навісами, теж пофарбовані. В нас проведено обстеження місць відпочинку водолазною службою, як і загалом у громаді. Молодь зібралася і на пляжі новий волейбольний майданчик облаштувала. Знайшли їм два стовпи, сітку, окультурили майданчик самі, без команди.

— І це чудово, коли мешканці самі розуміють, що потрібно і своїх сил докладати до благоустрою.

І. С. Що стоється коштів, то вони можливо є не у всіх, а от якщо взяти участь у облаштуванні зон відпочинку чи допомогу з благоустроєм, то руки є у всіх однозначно. От і по Буняківці. Зателефонував, кажу відверто, що самотужки все не вхоплю, але якщо є бажання пофарбувати майданчик, то завезу фарбу. Домовилися, люди зібралися і пофарбували дитячий майданчик й зараз він більш-менш пристойно виглядає, особливо дерев’яні деталі. Людей примушувати не потрібно з-під палиці працювати, але коли вони відгукуються, пропонують ідеї й долучаються своїми руками — тоді й працювати й вирішувати питання хочеться. Тим більше, що місцеві мешканці самі за благоустроєм теж стежать. Свого часу сільська рада встановила зупинки громадського транспорту, аби діткам, які чекають шкільний автобус, було де заховатися від дощу. То місцеві жителі прибирають біля зупинок, не чекають, що хтось прийде й зробить це за них. Там і компанії бува відпочивають, проте смітники прибирають самостійно. Потрібно усвідомлювати, чисто там, де не накидають — це по-перше, з іншого боку потрібно самим долучатися до вирішення питань. Бо найпростіше — написати у соцмережах обурений коментар про те, що нам усе винні і нехай хтось інший прибирає. Для прикладу, разом із міською радою облаштували на березі річки місце для відпочинку, встановили чотири альтанки, намагаємось там підтримувати порядок. Але буває, що заїжджі відпочивальники залишають після себе сміття. Місцевим мешканцям не ліньки прибрати, бо завтра вони самі виходитимуть відпочивати, проте й зауваження роблять. Бо розуміють, що потрібно берегти те, що надбали. На щастя, в нас не було таких випадків, як у Решетилівці, де нещодавно вандали «похазяйнували» на пляжі.

— Три актуальні проблеми у старостаті, які ви озвучили міському голові?

І. С. Моє бачення і філософія роботи старости — вирішувати проблеми на місці самотужки. Навіщо підключати міську раду, якщо ці моменти можна владнати на місці, тому стараємося брати на себе певний удар і відповідальність. Тож озвучував ті проблеми, які не можемо вирішити самі. По-перше, ми вже не перший рік у Решетилівській громаді, проте й газова служба, і РЕС — у підпорядкування Козельщини. Автобусного сполучення з Козельщиною немає, а чимало ж людей за звичкою їдуть звірити показники, бо не всі «на ти» з інтернетом, щоб уточнити інформацію чи сплатити за послуги. Хотілося б, щоб перейшли нарешті у підпорядкування нашої громади, адже з Решетилівкою маємо нормальне транспортне сполучення. У принципі це не питання міської ради, знаю, що Оксана Анатоліївна зверталася, намагалася вирішити цю проблему, але поки що не вдалося. Проблема ніби й не значна, порівняно з війною, але для людей, особливо літніх, створює незручності.

Дороги — це проблема для всіх. Але завдяки тому, що ще сільська рада їх щороку ремонтувала, автошляхи тримаються. Були на «четвірку», зараз — на «трієчку», з ямками. Бо чим далі, тим більше руйнуються. Тож потрібно їх підтримувати у відповідному стані, адже цими шляхами автобус діток до школи у Шевченкове возить.

Третє — це водогін. Є питання по башті, немає кришки, щоб її накрити. Вже буквально минулої п’ятниці приїздили представники водоканалу, оглядали водонапірну башту. І вчора телефонували з «Полтававодоканалу», уточнювали деякі моменти. Приємно, що чують і допомагають вирішувати проблеми. Бо один в полі не воїн, тим більше в такі часи. Щодо води, то намагаємося вирішити ще одне питання — встановлення лічильників. Проблема виникла не з вини водоканалу чи місцевої влади — наші законотворці понаприймали таких рішень, що перетворили елементарну процедуру встановлення лічильника на марудну й дороговартісну. Сам лише проєкт коштує декілька тисяч. Як та бабуся в селі буде лічильник ставити? Тож спілкуємося з полтавчанами, щоб хоч якось вирішити це питання.

— А як із медициною у старостаті?

І. С. Моя позиція була й лишається незмінною: зберегти й не втратити те, з чим прийшли в громаду. Більше 10 років тому ми виграли конкурс, отримали грант ПРООН і відремонтували будівлю амбулаторії, закупили необхідне обладнання. Тож у старостаті є сімейний лікар, медсестра. Автомобіль для амбулаторії придбали завдяки конкурсу, цього разу обласному. Автівка на балансі амбулаторії, нею можуть користуватися і жителі старостату, якщо потрібно поїхати на обстеження до Кременчука чи Полтави. Тобто все є й працює. Робили для людей. Тим більше, що це зручно, коли сімейний лікар на місці, не потрібно їхати до Решетилівки. Це й консультації вдома, направлення, лікарняні, процедури, які можна пройти у Говтві. Людей у нас мало, тому амбулаторію мали б закрити. Та міська рада нас почула — і на сьогодні виділяється фінансування на утримання амбулаторії в старостаті. З нового року вдалося вирішити проблему із продажем ліків — їх можна тепер придбати у амбулаторії. Так що нагальні проблеми потихеньку вирішуємо, живемо і працюємо на Перемогу!

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA