Олена Іванюк: як гуртуються Пащенки, підтримують земляків і збирають гроші для захисників

Нині внутрішньо переміщені українці переважно повернулися в рідні домівки, а громада потроху повертається до буденних справ і нагальних проблем, які за рік і чотири місяці великої війни ніде не поділися. Про будні громади, настрої, які панують серед земляків, і про тих, хто вирішив через війну пустити корені у Пащенках, ми й говорили зі старостою Оленою Іванюк.

— Вороже іпсо зараз активно нав’язує думку про те, що українці втомилися від війни. Олено Михайлівно, чи насправді змінилися настрої в громаді з початку російського вторгнення, коли всі активно волонтерили та бралися до оборони своїх населених пунктів?

О. І. Настрої не змінилися. Тим більше, що хлопці як йшли, так і зараз йдуть у військкомат. З початку цього року до збройних сил пішли служити п’ятеро чолвоіків, серед них — і один внутрішньо переміщений, та троє жінок. Так що настрої не могли змінитися — кожен на своєму місці працює на перемогу. Продовжуємо допомагати армії, збираємо кошти на благодійних ярмарках. Провели за цей час три благодійні ярмарки — два торік і один вже цьооріч, 1 квітня. Торік назбирали на допомогу ЗСУ понад 33 тисячі за два ярмарки, і цього року, коли влаштовували ярмарок із невеличким концертом, — ще майже 11 тисяч гривень. З концертом нам також допомагали артисти Потічанського СБК (філія) та гурт «Ексклюзив» із Новосанжарського району. Кошти передавали нашим волонтерам і землякам, які служать, також фінансово допомагали. Одному з них, наприклад, передавали кошти на машину.

— Земляки з розумінням ставляться до того, що проводите концерти?

О. І. По-перше, концерт був невеличкий, робили власними силами. Складався із патріотичних номерів — сучасних військових пісень, ті, які зараз на слуху, аби хоч трохи підняти настрій і бойовий дух. По-друге, ми не робили розважальних номерів. Тим більше, що громада за цей час втратила двох своїх захисників.

— На початку війни до вас приїхало більше 90 внутрішньо переміщених осіб. Скільки нині лишилося?

О. І. Переважна більшість роз’їхалася. Тих, хто постійно в нас мешкає, — до 20 жителів. Із них дві сім’ї придбали житло. Одна родина переїхала з Луганщини, дружина вже й на роботу влаштувалася. Там, на Луганщині вони все продали, бо мешкали фактично за 10 кілометрів від російського корону. Вдома лишалися до останнього, поки можна було, а коли вже місцеві почали косо дивитися (бо діти тут — один син у Харкові, інший у Полтаві), вирішили, що пора їхати. Інша родина з Харкова, в них діти шкільного віку, й батьки тут, а повертатися додому не поспішають через діток, адже рідне місто періодично обстрілюють. Тому й придбали в нас невеличкий будиночок. Ще одна родина з дітками теж лишаються, хоч житло не й купували. Страшно, бо бояться за дітей. Переважно лишаються харків’яни, наїздять до міста й повертаються до нас. До слова, той чоловік-переселенець, який пішов служити до ЗСУ, сам із Запоріжжя.

— Не ховався, пішов служити? Бо на початку вторгнення були такі випадки, що чоловіки-переселенці не реєструвалися, аби не отримати повістку.

О. І. Було по всякому. Але в нашому старостаті всі ставали на облік у військкомат. Один лише такий випадок був, що заїхали в громаду й не хотіли ставати на облік, то я питання поставила руба. Тому й поїхали шукати кращої долі.

— Війна війною, а буденні справи ніхто не відміняв. На весні й влітку в селі багато роботи, чи не так? І йдеться не про городи, а про благоустрій

О. І. Як кажуть, весна почалася, а з нею — й проблеми. Першим впорядковували кладовище, бо потрібно було підготуватися до поминальних днів. Раніше, років два тому, ми активно вивозили сміття, його було багато. То цього року вивезли лише одну мажару. Техніку нам надають наші фермери та одноосібники — є у хлопців трактори із навантажувачем і мажари. От люди зійшлися і ми оперативно за день усе прибрали та вивезли. Ну а так протягом сезону раз на місяць викошуємо бур’яни на кладовищі. Потім наводили лад біля пам’ятника до травневих свят, прибирали території біля адмінприміщень — старостату, Будинку культури. Ще з радянських часів у нас стоїть старий дитячий майданчик. То ми його перефарбували, поприбирали територію. Хочемо додати сюди деякі гойдалки, перенести їх від школи, яку закрили. Зробили цього року пляж біля ставка. Водойма в нас велика, туди з’їжджається на відпочинок багато людей. Тож заввезли дві машини піску (техніку дали фермери) й облаштували пляжну зону. А зараз впорядковуємо сміттєзвалище. Міська рада та КП «Ефект» пригнали потужного бульдозера. У нас було викопано великий котлован, сміття навезли і в котлован, і поза ним. То оце зараз впорядковуємо — гарно підчистили все, згорнули.

Ще одне актуальне питання — обкіс обочин. Звертаюся і до підприємств, і до одноосібників, і людей прошу. Бо зараз на селі корів тримають мало й обочини заростають. Раніше билися, кому обочину скосити, щоб сіно забрати, а зараз воно нікому не потрібне.

— А загалом як складаються стосунки з місцевими агровиробниками?

О. І. Допомагають всі, ніхто не відмовляє в допомозі. Допомагають по мірі своїх можливості, свого часу, технічних можливостей — хто технікою, хто робочими руками, а хто й добрим словом. Єдине що, от ми проводили у квітні ярмарок, то трішки відчувається, що люди втомилися — не так активно відвідують заходи, та й фінансово втратили. Бо рік був важкий. Ми ж аграрний регіон, у нас в основному всі статки в селі — від землі. А торік дощі восени зарядили, важко було зібрати врожай. Чимало кукурудзи лишилося в полі. І зараз чекають, які будуть зміни з податками в цьому році. Тому з фінансами скрутно, а технікою допомагають.

— Як із дорогами?

О. І. Чекаємо, що дорогу в нас підлатають від «бетонки» й до села. Міська влада внесла нашу дорогу в план — приїздили й міський голова Оксана Дядюнова, і керівник апарату Максим Лисенко, вивчали проблему. Бо дорога добре в нас розбита.

— Три проблемні питання для громади, які ви озвучили міській владі?

О. І. От бачите, одне вже вирішили — це впорядкування сміттєзвалища. Друга проблема — ремонт внутрішніх доріг, у населених пунктах. Тому що та, яка йде до села і потрапила у плани ремонту, — обласного значення, а от внутрішні теж потрібно підлатати, бо асфальт руйнується. Тим більше, що техніка цими дорогами їздить потужна — і комбайни, і трактори, і великі фури, які вивозять зерно під час збору врожаю. Третя проблема — це завершення робіт у Будинку культури. Там вже встановили пожежну сигналізацію, лишилося обробити протипожежними засобами дерев’яні конструкції. Питання теж у процесі вирішення.

— Про проєкти можна не запитувати? Бо поки війна, то, м’яко кажучи, не до них?

О. І. Бачите, ми свого часу думали подати на конкурс проєкт із облаштування зони відпочинку біля ставка, а тепер почали облаштовувати пляжну зону своїми силами. Щось доробимо ще цього літа, решту робіт перенесемо на наступний рік. Значно складніша — це територія колишнього колгоспного дитсадка. Садочок свого часу продали, від будівлі лишилися самі руїни, тож хотілося б його окультурити та впорядкувати, аби не було пустки посеред села.

— А щоб хотіли там бачити?

О. І. Зробити сучасну спортивно-відпочинкову. Встановити там тренажери, гарний великий дитячий майданчик із сучасними атракціонами, пару альтанок із лавками, щоб дорослі, поки діти розважаються, могли прийти і посидіти, поспілкуватися, відпочити. Звісно, проблеми є, недоробленого із часів сільських рад ще лишилося туж чимало. І ті ж зупинки потрібно було б встановити там, де зупиняється громадський транспорт, і вуличне освітлення зробити. Але це все буде вже після перемоги. Зараз головне — дочекатися, аби наші хлопці та дівчата повернулися живі-здорові додому з перемогою. Щоб все було добре в сім’я. А все решту наздоженемо й відбудуємо. Зараз найтяжче тим сім’ям, де пішли служити сини, чоловіки, жінки — їм найважче. Не лише фізично, а й морально, бо кожної миті переживають за своїх рідних, живуть на стресі. У нас громада невелика, тому намагаємося один одного підтримати. Головне зараз — терпимість та співчуття один до одного. Ну й підтримка ЗСУ, звісно.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA