Ніна Підгора: як громада співпрацює з аграріями, допомагає ЗСУ і щодня робить свій посильний внесок у спільну перемогу
Робочий день у Шевченківського старости Ніни Підгори починається задовго до того, як жінка потрапить до свого кабінету в адмінбудівлі. Раніше кожен ранок розпочинався з традиційного об’їзду населених пунктів — до старостату їхала через Дружбу, Капустяни чи Шевченкове. Благо, що географія дозволяє прокладати різні маршрути. Тож доки староста доїде на роботу, вже знає, чим живе й дихає кожне село. Зараз вже пару тижнів, як водій знаходиться на лікарняному, проте про настрої в громаді, останні новини та здоров’я земляків староста добре знає. На роботу ходить пішки, а по дорозі обов’язково заходить до місцевих крамниць, спілкується із ранніми відвідувачами. От і ми говорили із Ніною Михайлівною про настрої в громаді за понад рік великої війни, про те, чи змінилися вони за цей час і, власне, як живе Шевченківська громада в умовах воєнного стану.
— Настрої? — перепитує Ніна Підгора. — Звичайно що змінилися, у тому плані, що люди трохи розслабилися. Це якщо порівняти перші місяці повномасштабного вторгнення, коли всі були набагато активніші, зібраніші, дружніші. Зараз через майже 500 днів тієї війни, відчуваю, люди трішки розслабилися. Можливо далися взнаки труднощі — складний опалювальний період, енергоносії, платежі, фінансові витрати, адже навесні в селі кожному потрібно птицю купити, розсаду, комбікорм. Відчувається, що люди занурилися у свої проблеми.
— І трохи бідніші стали за цей час?
Н. П. І це правда. Бо робочих місць у селі небагато. У нас агропідприємство «Обрій», бюджетники — школа, садочок. Ніби робота і є, але чимало земляків їздить на роботу у Глобино, працюють вахтовим методом через 15 днів. Також їздять у Диканьку, декілька людей — у Решетилівці на маслозаводі працюють. У пенсіонерів пенсії переважно мінімальні, тож дуже добре, коли вона сягає 3,5 тисячі гривень.
— Та все одно на благодійні заходи земляки приходять і донатять на армію?
Н. П. Не зважаючи на те, що в кожного свої нагальні потреби й проблеми, та якщо проводимо у громаді благодійні заходи, то люди приходять і підтримують. Ось і минулих вихідних влаштовували такий захід, приурочений до Дня Конституції України. Участь у ньому брали не лише наші творчі колективи, а й самодіяльні артисти Потічанського, Калениківського та Миколаївського будинків культури. На заході також були представлені дитячі творчі роботи, поробки, малюнки — їх усі викупило місцеве господарство «Обрій». До речі, кошти для захисників ми не лише на благодійних ярмарках збираємо — у магазинах приватних підприємців завжди стоять скриньки для збору допомоги на ЗСУ, і в Шевченківському будинку культури також. Хто бажає, може покласти, скільки не шкода. Звісно, невеликими сумами оперуємо. Для прикладу, зібрали 1800 гривень, відвезли у волонтерський центр. Кошти до скриньки складали учасники художньої самодіяльності, які приходять на репетиції. Хто сто гривень, хто 20 чи 50 — та й покладуть.
— А на нещодавньому благодійному ярмарку скільки коштів наторгували?
Н. П. Загалом — 13 758 гривень. Кошти передали у Решетилівці у волонтерський центр. Євгенія Канівець-Тітік, яка цим центром опікується, запитувала, куди б ми хотіли направити кошти. Говорить, що є такі, хто хоче витрачати кошти виключно на допомогу захисникам зі свого старостату. Я з людьми спілкувалася, то земляки говорять, що великої різниці немає, чи це нашим захисникам-землякам допомагають, чи бійцям, які мешкають в інших старостатах. Тому що коли ми оголошуємо збори для своїх земляків, їх підтримують й мешканці інших населених пунктів, скидають кошти на картки. Мені особисто було не принципово, бо всі захисники і нас боронять. Завдяки їм ми маємо можливість і на роботу ходити, і спати спокійно, і своїми справами займатися…
— … і наводити лад у громаді, чи не так?
Н. П. Ой, так. Знаєте, цієї весни та літа дуже таки сприятливі умови для трави та бур’янів: ми їх косимо — а вони ростуть. У цьому плані нам добре допомагало КП «Ефект». Тісно співпрацюємо з Ростиславом Миколайовичем Грибом, направляв він нам трактора з косаркою. Трактор пройшовся по вулицях Молодіжна, Перемоги, Миру у Шевченковому, скошував бур’яни. На жаль, до Дружби не доїхав, бо поламався, та надія є, що заїде і в Дружбу після ремонту. У нас також працює працівник із благоустрою. Вона доглядає територію старостату, дитячі майданчики, територію біля пам’ятника загиблим воїнам, опікується клумбами. Учора, для прикладу, прополювала клумби, обрізала троянди, які зараз квітують. Роботи вистачає, аби тільки руки були.
— Ви й самі на прибирання виходите, й місцевих мешканців залучаєте?
Н. П. Звісно, коли йдеться про велике прибирання, наприклад, весняні толоки, коли парк приводили до ладу. Цього понеділка, хоч купальний період вже й розпочався, наводили лад у зоні відпочинку. Зібралися декілька родин вже увечері, після роботи, прибирали популярне місце для купання — урочище Григорівка. Там територію підкосив «Обрій», де автівки ставлять та понад берегом. А ми покосили далі вниз, повигрібали вже скошену траву — нагребли сіна, що ще комусь і для кізки на зиму буде. Почистили пісок, грабельками його перегребли — повигрібали стаканчики, пробки, палички з-під морозива. Під столами та лавками викосили, навколо ями, яка викопана спеціально для сміття. Не скажу, що шикарні умови, але цивільні. В ідеалі, звісно, потрібно було б роздягальні встановити, туалет, павільйони.
— На початку війни у Шевченківський старостат приїхало більше 200 переселенців, зокрема чимало родин із дітками. Скільки зараз їх залишилося? І чим займаються?
Н. П. На сьогодні є родини, які лишаються в нас, бо їм нікуди повертатися. Загалом зараз у старостаті в чотирьох населених пунктах мешкають біля 60 внутрішньо переміщених осіб. Вони вже тут призвичаїлися, звикли до території, трішки обжилися, знайшли прихисток. Дві родини з Харківщини викупили житлові будинки у Дружбі — лишаються в нас. Дітки відвідували нашу школу й дитсадок. У Дружбі, до слова, мешкає багатодітна родина Юлі Синельник. Вона зараз розміщує оголошення в решетилівських групах про продаж курят. Закупили навесні яйця для власного інкубатора, підгодували курчаті й зараз реалізують молоду птицю. Не сіли, склавши руки. У Шевченковому одна родина теж вирощуванням птиці займається. У нашій групі у соцмережах так само розміщують оголошення — продають тушки качок. Взяли рано птицю, підгодували й тепер продають. Навіть якщо з реалізацією не складеться, то буде чим самим прохарчуватися. Й насіння для городів міська рада передавала — ним забезпечував один з благодійних фондів. Роздали всім, у кого було натхнення та бажання працювати на землі. У Капустянах Оля Динькова прийняла чотири родини — самі перейшли жити у літню кухню, а в будинку поселили сім’ї переселенців. Зараз залишилося дві родини — інші знайшли роботу в Полтаві й перебралися в обласний центр. Самі переселенці говорять, що їм пощастило, бо з Ольгою Василівною стали ближчі за рідних людей.
— Ви вже згадували про агропідприємство «Обрій». А як загалом складаються стосунки із місцевими сільгоспвиробниками? Як допомагають і чи допомагають, бо під час війни їм також не легко?
Н. П. Допомагають. «Обрій» завжди підставляв своє надійне плече, в усі часи й тим більше зараз. І технікою допомагають — чагарники вивозили, із кладовищ сміття. Інколи й пальним допомагають. От такий приклад: у Дружбі розкрутили дитячий майданчик. Звернулася в «Обрій» — вони все поприкручували й відремонтували. Також кожного місяця, 10-го числа збирають у старостаті сміття — населеними пунктами їздить трактор із великим причепом. Люди вже звикли, виносять відходи. Вивезення сміття безкоштовне, не має значення, чи це їхній пайовик чи ні, сміття збирають з кожного двору. У Шамраївці так само допомагають агрофірма «Добробут», ФГ Тараса Боберського та фермерське господарство «Ранок», яке очолює Сербак Василь Васильович. Він теж зі своїми працівниками і своїм транспортом і сніг горне, і обкошує кладовища та вулиці, доглядає сміттєзвалище. Якщо проводяться заходи, то коштами допомагає. Цього року разом із Леонідом Охремчуком виділили кошти, закупили фарбу й збирали толоку, щоб облагородити територію біля пам’ятника у Шамраївці й зробити косметичний ремонтик. Так що на сьогодні аграрії не відмовляють у допомозі. Якщо звертаюся, до відгукуюся завжди. І в міській раді керівництво, начальники відділів підтримують і не відмовляють у допомозі. Скільки такого було, що виникали нагальні питання. За кожним разом до Решетилівки не їхатимеш, тому зателефонувала — завжди уважно, компетентно, грамотно допомагають. Хоча Оксану Анатоліївну я намагаюся дуже не вантажити питаннями, знаючи, яка територія і скільки зараз проблем їй доводиться вирішувати щодня. Є питання, які вирішуємо самотужки, а більш масштабні й ґрунтовні проблеми, звісно, обговорюємо із міським головою.
— До речі, три проблеми, які ви озвучили міському голові?
Н. П. Перша стосується руху великогабаритного транспорту через центр Шевченкового. Коли будувалася бетонка, зробили також проект будівництва об’їзної дороги навколо Шевченкового. Проект було затверджено, розпочалися навіть підготовчі роботи, але їх зупинила війна. Проте цей об’їзд дуже потрібний, бо зараз фури їдуть через центр села, повз школу. По-друге, потрібно встановити зупинку громадського транспорту в Дружбі у центрі села, щоб дітки, які чекають шкільний автобус, могли заховатися від негоди. Третя — це ремонт центральної вулиці Перемоги у Шевченковому від Кременчуцької траси й до адмінприміщення, де в нас знаходиться амбулаторія загальної практики–сімейної медицини. Не можу сказати, що вона така вже розбита, але ями глибокі. Оце три проблеми, які я озвучувала керівнику громаді Оксані Анатоліївні Дядюновій. Сподіваємося на вирішення цих проблем, адже маємо позитивний досвід співпраці. Навесні, коли масово почали хворіти на застуду, люди зверталися щодо відкриття в Шевченковому аптечного пункту. Озвучила це питання міському голові, першому заступнику Інні Сивинській, переговорили із директоркою ЦПМСД Наталією Іванівною Луговою. На сьогодні сімейний лікар у Шевченковому виписує необхідні ліки, які можна придбати прямо на місці, в амбулаторії. Це теж великий позитив, бо не кожен має можливість поїхати в Решетилівку за ліками.
Ну а загалом настрій бойовий — віримо в Перемогу й допомагаємо армії. Звісно ж, допомагаємо своїм землякам, які боронять нас у лавах ЗСУ. Збирали кошти для Анатолія Пащенка, коли той звертався за підтримкою, для Саші Пирога, Жені Дикопавленка, Жені Дзюбича, Анатолія Большого, Ігоря Чупика, Володимира Джерипи, Ярослава Лобаса, Олега Башинського, Миколи Сторіжка, Саші Шеремета і Саші Зубка. Недарма говорять, що з миру по нитці — голому сорочка. Стараємося допомагати, без цього ніяк. Хоч маленькими кроками, маленькою своєю щоденною роботою кожному хочеться зробити власний посильний внесок, аби якнайшвидше здобути перемогу.
Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA