Сергій Дурицький: як живуть і працюють у Остап’є, донатять на армію і вирішують нагальні проблеми

Враження після першого візиту до Остап’є декілька років тому не змінилося: матінка природа вклала стільки краси у ці краєвиди, що кращого місця для відпочинку важко собі уявити. Проте вже більше року остап’яни думають не про відпочинок, а працюють на перемогу. Хоча повномасштабна війна таки зробила свою чорну справу — Остап’є, як і вся Решетилівська громада, зустрічало земляків-захисників, що повернулися додому на щиті, на колінах. Настрої теж змінилися. Як саме — відверто говоримо із Остап’ївським старостою Сергієм Дурицьким.

— Чесно кажучи, змінилися, і не в кращий бік, — зізнається Сергій Петрович. — Говорили нещодавно з одним чоловіком із цього приводу, то констатував невтішний факт, що рік тому з приводу співпраці, отримання повісток люди були безвідмовні, активні всі, доброзичливіші. Коли просиш щось зробити, то без заперечень. Зараз ситуація змінилася. Я вже не говорю про те, що попросиш щось зробити, то відвертаються: усе повинен робити старостат. Якраз тільки спілкувався із працівницею з благоустрою. Вона прибирала зону відпочинку. До пляжного сезону ми навели там лад, але відпочивальники порядок не підтримують. Де їдять, там і накидають, безпардонні стали й нечемні. Хамство процвітає і це мене неприємно вражає. Можливо, люди втомилися. Ще й соцмережі нагнітають, особливо розповідями про те, як дехто наживається на війні. А люди потім думають, що й місцева влада така, і староста хтозна-що заробляє. Так що є така не дуже приємна ситуація.

— Та старостат на такі настрої не зважає і продовжує працювати, чи не так? Як із благоустроєм цього року, бо ваші колеги говорять, що трави нинішнього літа вдатні завдяки дощам? Хто у Остап’є займається благоустроєм? Чи вистачає робочих рук?

С. Д. Ми самі й займаємося — працівники старостату. Трави справді багато, проте центр встигаємо покосити. На цей період взяли на роботу ще одного працівника благоустрою. Я також підключаюся, якщо потрібно. У нас в старостаті дві бензокоси. Міськрада і комунальне підприємство забезпечують всіма необхідними матеріалами — бензином, оливою, ліскою, запчастинами. Косимо, встигаємо. Не скажу, що всі обочини обкосили, але в центрі, парки, цвинтарі обкошуємо. Якщо раніше вистачало разу покосити, то цього року вже мабуть третій чи четвертий раз заходимо у парку та на дитячих майданчиках. Проблеми звісно є, але не скажу, що заросли так, що не можемо вилізти. Я, до речі, давно у Полтаву не їздив, а днями таки потрапив до обласного центру. То був вражений, що узбіччя у місті ніхто не косить. Придорожні зони такі зарослі, що страшне.

— Про це, до речі, всі містяни говорять, скаржаться на бездіяльність комунальників у соцмережах. І порівнюють стан благоустрою у Полтаві і в громадах області. Порівняння — не на користь обласного центру.

С. Д. У нас у Остап’є до сестри брат приїхав. Підійшов, запитує, а хто парком займається. «Та ніхто, — відповідаю. — Ми самі. Два працівники і я допомагаю». — «Ну, каже, — ви молодці. І клумбочка доглянута, майданчик пофарбований, зупинка також. Все акуратненько, чисто. У нас у Полтаві бур’яни ростуть. Ніхто ні фарбує, ні ремонтує, не прибирає». Не знаю, що в Полтаві, а ми працюємо у звичному режимі. Звісно, приємно, що стороння людина комплімент зробила. І в Решетилівці гарно — молодці, все прибирають. Підходив із комунальниками спілкувався, бо хочемо собі придбати газонокосарку для парку. Ми вже подивилися, визначилися з моделлю, можливо, фермери допоможуть. Приємно, коли чисто, прибрано, акуратно. Чимало людей приїздить у гості, потрібно, щоб санітарні умови були на належному рівні.

— А як складаються у вас стосунки із фермерами, одноосібниками? Допомагають громаді?

С. Д. Маємо нормальні стосунки. Наприклад, коли шляховики робили капітальний ремонт дороги на Запсілля, залишалася фреза. Запитав, чи можна взяти рештки асфальту для власних потреб, то фермери допомогли полатати дорогу в центрі. Підвозили матеріали, дали навантажувач, люди вийшли. Разом зробили ямковий ремонт. Так що допомагають. Їх теж не дуже хочеться напружувати, бо й своїх проблем вистачає, і роботи, і Збройним силам допомагають технікою, всім.

— І торік ви розповідали, що фермери допомагали старостату відремонтувати автівку, якою користуються при потребі мешканці громади.

С. Д. Так, аграрії дали кошти, ми закупили запчастини, щоб не турбувати бюджет. Допомагають, не відвернулися. Напередодні першого червня до мене підійшла завідувачка будинком культури: було б добре, аби на свято до діток запросити аніматорів з Полтави, а діткам купити соки, водички, морозива, солодощі, іграшки. Звернувся за допомогою до одного із фермерів — без питань, виділив кошти і влаштували чудове свято. Діток було багатенько, всі лишилися задоволені. Зараз дощі й дуже не дають плани втілити в життя, але вже спілкувалися із керуючим агрофірми «Еліта» про те, що допоможуть із транспортом, аби завезти на кладовище пісок. І подивитися на дорогу. Аби тільки погода устаткувалася.

— У Остап’є нещодавно проводили благодійний захід. А загалом це перший такий захід і скільки коштів зібрали на потреби армії? І як, власне, мешканці громади ставляться до благодійних концертів?

С. Д. Ні, не вперше. Загалом планували захід до Дня матері, але чимало учасників та організаторів похворіли, тож перенесли. В результаті провели його у червні. Тут ми зібрали небагато — трохи більше 7 тисяч гривень, бо людей було небагато. Так, дехто із земляків не сприймає концертні заходи і відверто говорить: «Для чого ви оце співаєте, музика? Якщо кошти потрібні, я принесу, дам, але не влаштовуйте свят». Пояснюю, що це не свято, а благодійний концерт. Зокрема, й для того, щоб люди емоційно розвантажилися. Зважаючи на настрої в громаді, це теж потрібно. Тим більше, що пісні лунають патріотичні. Все було добре організовано, приїздили і з Решетилівки, з інших громад. Але все одно люди не дуже активно відвідували. Тим не менше, гості зауважили: здивувало, що мало людей було, але суму зібрали непогану. А попередній захід був більш масовий — зібрали 20 тисяч гривень. Ми ці кошти розділили: по 5 тисяч гривень дали родинам наших військових, остап’янам, які були в шпиталі на лікуванні, і 10 тисяч передав волонтерам у Решетилівку. Знаю, що попри все, у нас багато людей донатить, допомагає на підтримує земляків із ЗСУ.

— Сергію Петровичу, на початку повномасштабного вторгнення у вашому старостаті знайшли прихисток щонайменше 250 вимушено переміщених осіб. Як зараз ситуація: скільки з них лишилося?

С. Д. Нещодавно наш діловод проводила анкетування, то десь до ста переселенців лишилося. Поїхало додому багато харків’ян. Зараз лишаються жителі Миколаївської, Херсонської областей. Хоча є й харків’яни, донеччани — мешканці тих населених пунктів, де ще продовжуються бойові дії. Або в помешканнях ремонт потрібно робити. Неподалік від мене по сусідству живуть дві жінки з Харкова. Вони приїхали в перші дні вторгнення. У будинку, де живуть, вибило вікна. Місцева влада пообіцяла вставити нові, то чекають, доки відремонтують житло.

— А є й ті, хто лишається у вас, бо нікуди вертатися?

С. Д. Звісно. Можливо тут лишаться, можливо надумають далі переїздити. Але є такі, хто відверто зізнається, що не будуть повертатися, бо, на жаль, вже нікуди.

— Зрозуміло, що проблем вистачає, тим більше під час війни. Але які три головні озвучили міській владі?

С. Д. Головна — це дороги. Якщо брати ситуацію по дорогах, то шляховики почали із Запсілля — зробили капітальний ремонт на умовах співфінансування Агентства місцевих доріг і Решетилівської міської ради. Молодці, дякуємо за це. Але там у планах ще доробити ділянку дороги до траси Коноплянка- Остап’є. Плюс Уханівка-Шилівка, де необхідно зробити грейдерування, підсипку дорогу. Вона вже така занедбана, «гармошкою» стала, тож її потрібно довести до ладу. У шляховиків чомусь не виходить із грейдером: говорять, що проблема — немає кому працювати. Той місток через старе русло річки Псел, про який знімали сюжет, аварійний. Ями, вибоїни великі, дорога дуже занедбана. Агентство знає про цю проблему, вони пообіцяли вирішити її. Та виявляється, що не все так просто, бо ми думали, варто засипати ями — та й усе. Так не пройде. Там спочатку мостобудівники мають покласти плитне перекриття, а тоді вже шляховики поверх нього зроблять дорогу. Його слід відремонтувати, бо йдеться про безпеку. І дорогу до Шилівки й по Шилівці потрібно зробити.

— Як із водою в громаді?

С. Д. Водопостачання є, зараз робимо все своїми силами. Адже дві гілки води — на юридичних особах. Люди проплачуть за світло, збираємо кошти й на ремонти. Після того, як решетилівський водоканал перейшов на баланс КП «Полтававодоканал», я спілкувався із керівництвом решетилівської філії. Представники підприємства приїздили до нас, подивилися свердловину, водонапірну вежу. Інформація в них є вся — по мережі, протяжності, в якому матеріалі виконано водогони. Справді, не все в нас, так як потрібно. Бо мав розмову з Сергієм Михайловичем Мокрим, він розповідав, як у Лобачах: водоканал приїхав, відремонтував водогін, встановив людям лічильники і все — вода є і кожен розуміє, скільки води потрібно використовувати. Бо в нас по воді поки що виходить комунізм: поки дощі йдуть — все нормально. А як тільки почнеться спека, хто ближче до башти живе, будуть городи поливати, а тим, хто в крайніх точках, води вже немає, доводиться ночі чекати. Тому що людина, яка платить 70 гривень, то й воду не економить. А якщо по лічильнику город поливати, то думала б, чи варто вмикати полив. Я в цьому плані водоканал підтримую. Ми з ними співпрацюємо, чекаємо, коли в них буде можливість і вони почнуть робити реконструкцію водогону й встановлювати лічильники. А так, звісно, розуміємо, що всі проблеми за один раз не вирішиш. Зараз маємо всі працювати на вирішення найбільшої — допомагати ЗСУ виганяти з країни окупантів.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA