Борис Яковлєв: про досвід гри за збірну U-22 і Решетилівку, де почувається, мов удома

Наша молодіжна збірна у своїй групі зайняла почесне друге місце. Проте розмова не про результат, а про гравців. Надзвичайно приємно, що до 14 найсильніших волейболістів у складі збірної U-22 увійшло й двоє гравців ВК «Решетилівка».

Знайомтеся ближче — гравець збірної України й ліберо ВК «Решетилівка» Борис Яковлєв.

— Борисе, як давно займаєтеся волейболом і хто привів у цей вид спорту?

Б. Я. Волейболом почав займатися ще в школі, у 8 років. Мама відвела на гурток, який організувала в школі. Далі була ДЮСШ, а в 7-му класі почав займатися у спортивній школі, що діяла на базі харківської волейбольної команди «Локомотив». З 9-го класу продовжив навчання у спортивному інтернаті, цей навчальний заклад теж працював на базі «Локомотиву».

— До спорту має стосунок мама чи обоє батьків?

Б. Я. Життя і тата, й мами пов’язані зі спортом та фізичним вихованням, проте безпосередньо волейболом саме мама займалася. Тому такий вибір був цілком природній, проте це мій вибір. Адже у мене ж ще є брати, то їм теж пропонували зайнятися волейболом. Але вони відмовилися — у нас у родині панує демократія, ніхто нікого не примушував.

— Перша ваша команда і перший досвід виступів на професійному майданчику.

Б. Я. Це харківський «Локомотив», де навчався, здобував майстерність і поступово переходив у дорослий волейбол.

— А як до Решетилівки потрапили?

Б. Я. Після закінчення першого курсу, тобто два роки тому, я познайомився із Пилипом Гармашем. Якраз грав у Локомотиві, на сезон пішов. Познайомилися, я йому сподобався як перспективний гравець. Він мені ще тоді запропонував спробувати сили у ВК «Решетилівка». Першого разу я відмовився, а через рік, у сезон 2022-2023, він знову запропонував — і я погодився. Так і потрапив до Решетилівки.

— До речі, де вас застала велика війна?

Б. Я. Початок повномасштабного вторгнення застав у рідному Харкові. Так сталося, що брат їхав до Львова й мене забрав. Першим часом жодних планів не було, відчуття розпачу, незрозумілий стан. Через пару тижнів зателефонував Андрій Сергійович (Левченко. — Авт). У нас були заплановані змагання, але в той складний момент про них просто забув. Тож тренер запропонував приїхати на збори юнацької збірної — команда готувалася до відбору на Європу. Не довго думаючи поїхав до Чехії, ми провели там два чи три тижні. Потім поїхали на змагання в Польщу, далі запропонували долучитися до старшої збірної U-22 — там ще провів місяць і повернувся до України в травні 2022 року. Влітку якраз гостював у друзів у Вінницький області, от тоді Пилип Гармаш й запропонував вдруге зіграти за ВК «Решетилівка».

— Як швидко влилися до лав нової команди? Чи складно було знайти з партнерами по майданчику спільну мову?

Б. Я. Скажу так, що було складно, але не через гравців, а через мій характер. Мені складно у новій ситуації, в новому колективі. Команда прийняла дуже добре і якби не таке ставлення, то може й не прижився б. Отака в мене специфіка характеру — трішки стресово все нове, зокрема й нове місто, нові люди. Але через пару місяців налагодив зв’язок, команда прийняла дуже добре. У нас колектив — один з найкращих в Україні, я в цьому переконаний.

— Попередні виклики до збірної — це більше про тренування чи й грали у складі?

Б. Я. Викликали, але я більше був у резерві, а не в основному складі. Виходив на заміну одного разу.

— То яка реакція була, коли дізналися, що будете виступати в основному складі «молодіжки» ще у кваліфікації до Євро-2024?

Б. Я. Справа в тому, що виклик я отримав лише на збори. А от рішення про те, буду грати в основному складі чи ні, приймалося вже під час самих зборів. Тобто тренери під час підготовки та тренувальних ігор обирали тих, хто краще зарекомендує себе, покаже кращий результат.

— Чи тиснув вантаж відповідальності? Маю на увазі виступ під час кваліфікаційного раунду Євроволею?

Б. Я. У мене так виходить, що потрібно на майданчику трішки розслабитися, бо я завжди відповідально ставився до всіх ігор. І це мені більше заважало, ніж допомагало. Тому налаштовувався не на результат, а показати свою гру, просто отримати від неї задоволення. Тільки так, як на мене, людина показує кращі результати. Так і вийшло. У принципі, не погану гру ми показали. Особливо, коли грали не для результату, а задля азарту й перемоги. Коли відповідальність не тисне на людину — це найкращий стан для перемоги. І вважаю, що впорався із цим завданням.

— Тренер ВК «Решетилівка» Сергій Соснін під час розмови зізнався, що уболівав за вашу гру, дивився всі матчі.

Б. Я. Він молодець, постійно мене підтримував. Я скидав посилання на ігри, а Сергій Іванович завжди першим писав привітання, відгуки на гру. Дуже підтримував й дуже мені допоміг цього сезону в команді. Скажу відверто, що саме йому завдячую своїм потраплянням до основного складу. Колеги з команди теж писали. Ми тримаємо зв’язок, намагаємося не губитися між сезонами.

— Який із трьох матчів видався найскладнішим?

Б. Я. Усі по-своєму були складні. Особисто для мене мабуть перша гра — з Туреччиною. У мене були великі очікування — вважав, що зустрінемося на турнірі із дуже сильними командами. Та коли у відповідь отримали не той опір, на який очікували, то в мене виросла впевненість і побачив, що не такі вже суперники на міжнародних турнірах і грізні.

— Тобто навіть маститого суперника можна перемагати?

Б. Я. Так. Тому перша гра й була вирішальна. І добре, що ми її виграли. А от третя виявилася складна тим, що хлопці, можливо, трішки вигоріли, втомилися. На мій погляд, партія, яку ми виграли, показала, що ми на рівних і з чехами йдемо і вони нічого неймовірного не демонструють насправді. А от сил моральних і фізичних нам на третю гру вже трішки забракло. Складно було налаштуватися, ми так і не змогли показати свою гру. Зрозуміло, що й через об’єктивні причини.

— Не секрет, що у ваших суперників ігрової практики було більше. Тим більше, що в країні війна.

Б. Я. Вони справді більш досвідчені, більше зіграні: мені хтось говорив, що чехи три роки разом грають. Я на все це налаштовувався і все це знав, та побачив, що ми теж можемо доволі якісний, свій волейбол продемонструвати. У нашій грі не розчарувався. Так, спочатку був налаштований скептично, але коли зрозумів, що ми даємо достойну відсіч, повірив у наші сили. Командою розбирали всі ігри, й без тренерів також, я говорив, що у нас дуже добрий колектив, потрібно виходити й грати свою гру. А результат — вторинний. Проте суперник не завжди дає грати саме свою гру. Насправді складно було: і дорога в нас на турнір була не найкоротша, і сам ритм змагань.

— Коли починається сезон ВК «Решетилівка»?

Б. Я. Збори в нас заплановані на 31 липня. А от ігровий сезон, якщо не помиляюся, стартує в жовтні, коли закінчяться всі ігри відбору на Олімпіаду. Зараз трішки потрібно відпочити після змагань збірної, а так звісно, чекаю сезону і зустрічі зі своїм колективом. За цей рік вже звик до команди, і Решетилівка — не чуже місто, я вже там почуваюся як вдома.

— ВК «Решештилівка» називають улюбленою командою не лише нашого міста, а й всієї Полтавської області. Відчуваєте підтримку глядачів?

Б. Я. Я птаха не такого високого польоту, тому для мене все це проявляється на побутовому, буденному рівні. Коли виходиш на вулицю, люди упізнають, вітаються, бажають успіху — відповідаю побажаннями навзаєм. Приємно, коли підходять, дякують за гру. Я до цього ще не зовсім звик, але це дуже приємно. І таке тепле ставлення, підтримка мешканців Решетилівки насправді дуже допомагають. Для мене дуже важливе спілкування з людьми, нові знайомства, приємні стосунки. Мені комфортно так, бо я звичайна людина, як і мої уболівальники.

— Тоді від усіх уболівальників щиро бажаю успіху у новому сезоні. Щиро уболіваємо за ВК «Решетилівка».

Б. Я. І для нас це дуже важливо. Й будемо намагатися виправдати очікування своїх уболівальників.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA