Віктор Гилюн: як живе, працює й волонтерить Піщанська громада
Піщане і Славки знаходяться за 30 кілометрів від міста. Як то кажуть, окраїна Решетилівської громади й край географії. З роботою тут сутужно, як і в переважній більшості сіл. Тож за винятком тих, хто влаштувався на той же «Бурат Агро» чи працює в бюджетній сфері, місцеві жителі живуть традиційно за рахунок власного підсобного господарства. Тримають корівчину чи кабанчика, торгують на базарі молоком та м’ясом, овочами і фруктами. Ось і на ремонтантні сорти малини перейшло чимало підприємливих піщанських садівників, аби продавати солодкі ягоди восени й отримати додаткову живу копійку. Проте попри труднощі місцеві мешканці продовжують підтримувати своїх земляків на фронті. Про це й про життя в умовах воєнного стану ми й говорили із Піщанським старостою Віктором Гилюном. До слова, він зараз опікується не лише своєю громадою, а й Новомихайлівським старостатом.
— Майже півтора роки повномасштабної війни. На початку й зараз, на ваш погляд, на скільки змінилися настрої у мешканців Піщанського старостату?
В. Г. Люди вже трішки звикли до війни. На початку була розгубленість, страх, невпевненість, проте була й висока самоорганізація і щодо безпекових питань у громаді, й коли потрібно було зібрати гуманітарну допомогу. Варто було лише клич дати — несли одяг, посуд, продукти харчування. Особливо коли в громаду поїхали внутрішньо переміщені особи. Ми прийняли мешканців Броварів, Бучі, Києва, приїхало багато із Сумської області, Харкова. Було майже 200 переселенців, тож потрібні були й меблі, і постільна білизна. І на фронт відправляли стільки всього. З часом ажіотаж спав, проте громада продовжує підтримувати своїх захисників. Волонтерський осередок в нас діє на базі місцевої школи. Ним опікується Юлія Славко, від батьківського комітету їй допомагала Юлія Ковалевич. Вони організували виготовлення окопних свічок, медово-горіхових вітамінних сумішей. Багато відправили гумдопомоги. Йдеться не лише про продукти харчування, купували й спорядження. Мене вразив випадок, коли нашим односельчанам, які служили на південному напрямку поблизу Херсона, торік були потрібні прилади нічного бачення. За допомогою звернулися дружини захисників. Вартість, як для села, була величенька — більше 100 тисяч. Та знайшлися небайдужі — підприємці, фермери, земляки, які давно мешкають за кордоном, жителі Піщанського старостату. Одним словом, за три дні необхідна сума була зібрана, а за тиждень й обладнання придбали.
Громада продовжує волонтерити й далі. Раз на тиждень до нас від полтавської спілки волонтерів заїздить Наталія Горєлова. У нас є місцева група у вайбері, вона дає туди оголошення про потреби для захисників. Школа по своїй лінії підтримує зв’язок із нашою спілкою АТО, з Олегом Мотузкою, також працює з Вітою Приходько.
— Благодійні заходи теж влаштовуєте?
В. Г. Торік до Дня незалежності провели величенький благодійний концерт і ярмарок, то дуже багато людей відгукнулися. Особливо вчителі допомогли — і з випічкою, і мед, хто пасічникує, овочі та фрукти. Навесні наш заклад освіти влаштовував благодійні ярмарки. Цього року з нагоди Дня незалежності також плануємо влаштувати благодійний захід, спільно із Новою Михайлівкою. Адже ця допомога потрібна нашим хлопцям, війна не закінчилася і потреби виникають щодня. Тому чим можемо, тим і допомагаємо. Розуміємо, що великих коштів у селі не зберемо, проте й така допомога потрібна.
— Як у ці непрості часи співпраця із місцевими аграріями? Допомагають, підтримують старостат?
В. Г. Хороша співпраця в нас давно налагоджена. Маю на увазі ТОВ «Бурат Агро», допомагають і місцеві фермери (їх не так багато). Звертався із виробничих питань, то й Сергій Москівець, фермер, допомагав технікою. А так переважно це «Бурат» — і дороги чистять взимку, дають транспорт на вивезення побутових відходів, косять бур’яни. Багато питань допомагають вирішити й надають техніку, коли потрібно десь яму викопати, щось підгорнути. Навіть підняти на висоту — є техніка із підйомною стрілою. Раніше була тісною й співпраця у фінансовому плані, писали листа — товариство допомагало з ремонтом школи, спортивним майданчиком. Та під час війни підприємство організовує допомогу ЗСУ, тож наші плани на ремонт, наприклад, дороги, якою користується й транспорт агропідприємства, поки що на паузі. Зараз працюємо у Новомихайлівському старостаті. До міжнародного Дня молоді хочемо провести футбольний матч між ветеранами місцевими та решетилівськими. Потрібно було підкосити стадіон, звернувся до ПАФ «Подоляка» у понеділок зранку, а в обід вже й покосили. По співпраці з обома агропідприємствами маємо гарні результаті. Сподіваємося, що так складатиметься й надалі.
— До речі, вже освоїлися в новому старостаті? Роботи додалося?
В. Г. Звичайно, бо було ж два села — Славки й Піщане. Тут працюю вже 17 років. знаю кожну родину й кожну людину. З іншого боку, робота та сама й проблеми такі ж, бо люди живуть тим самим життям. Все, що було зроблено в Новомихайлівському старостаті — це заслуга Валентини Приходько, яка організовувала толоки, благодійні й спортивні заходи, реалізовувала інвестпроекти. Зараз почали невеличкий косметичний ремонт у будівлі старостату. І боремося із бур’янами, бо вони ростуть щодня. Хочу провести сходку й детальніше поговорити про проблеми з людьми. Але до зими потрібно вирішити питання щодо піклування про самотніх літніх людей у Потеряйках. Там немає соціального працівника, магазинів. Для прикладу, там мешкає бабуся, якій 84 роки, пересувається на двох ціпках. Донька живе за кордоном, доглядають сусідки. А що буде, як зляже повністю? Потрібно оформляти у будинок піклування для літніх людей. І таких людей у Потеряйках нарахував сім чоловік, яким потрібна допомога. Бо взимку ніхто щодня борщу чи хліба їм не носитиме. Село таке, як і в нас Славки, — людей мало. І категорія мешканців — переважно пенсіонери. Багатьом вже далеко за 70 і навіть 80 років. Щоб взяти соціального працівника хоч на півставки, то на місці немає такої людини, яка б у Потеряйках жила, бо взимку велосипедом не проїдеш. Зараз це питання на стадії вирішення.
Ну а ще хотів би зауважити, що левова частка роботи старостату — не стільки господарські питання, як соціальний захист. Староста без діловода сам нічого не зробив би. А тут все лягло на плечі діловодів, які допомагають і місцевим мешканцям, і внутрішньо переміщеним особам оформити всі необхідні документи та довідки від актів обстеження до різних видів допомог. Наші діловоди працюють, мов швейцарські годинники: у Піщанському старостаті фахову допомогу надає Оксана Омелянчук, у Новій Михайлівці — Марина Доля. На сьогодні обіцяють передати функції оформлення заповітів та нотаріальних дій на місця. І це було б чудово, бо людям не потрібно буде їхати в центр громади, а можна буде оформити все в старостаті.
— Роботою Покровського комунгоспу задоволені?
В. Г. У нас підприємство двічі на місяць забирає в людей, які підписали году, побутові відходи. Але в тому плані, щоб покосити, наприклад, бур’яни у нашому старостаті, ще потужностей у підприємства не вистачає. Поки працюють переважно на території Покровського. Хоча цього року Агентство автомобільних доріг жодного разу не косило обочини від Піщаного до Покровського, бур’яни стояли страшні, то їх викосив комунгосп. Є в нас й інші питання, з яких могли виручити комунальники, та розумію й проблеми підприємства — бракує техніки, не було механізатора. А так дуже хочеться, аби наш комунгосп вийшов на рівень роботи КП «Ефект» — це вирішило б чимало питань життєдіяльності регіону.
— Якщо вже почали говорити про проблеми, то які три ключові по Піщанському старостату ви озвучили міській владі?
В. Г. Болюче питання, як і у всіх — це дороги. Дорога через Потеряйки, Кривки на Покровське набагато ближча. Проте всі їдуть через Піщане й знову на Покровське, бо дорогою від Нової Михайлівки до Кривок неможливо проїхати — яма на ямі. І в нас від Решетилівки до Піщаного дорога зроблена, а от по Піщаному потребує ремонту.
Ще одне питання — це ремонт тротуару. Протяжність його десь 860 метрів. Колись ми його виклали уживаними панельками, але за десятки років ці панелі розсипалися. І зараз люди не ходять по греблі в кругову, а напряму йдуть. А там стирчить із панелей арматура, пробиває колеса велосипедів, пішоходи перечіпаються й падають в темну пору доби.
Третя проблема актуальна і для Піщаного, і для Нової Михайлівки. У нас віддалена територія — і немає сімейного лікаря. Є амбулаторія, яка виконує зараз функції розширеного медпункту, бо лікаря немає, не можна навіть крапельниці поставити. Раніше всі процедури можна було пройти на місці, в старостаті. Сімейний лікар обслуговував обидва наші села. Зараз лікар приїздить раз на місяць, зокрема, щоб зробити щеплення діткам. У Піщаному 247 мешканців — це пенсіонери різних категорій, а це майже третина від фактичного населення. Це та категорія, яка потребує лікаря й медичних послуг, адже йдеться про немолодих людей, яким складно поїхати в Решетилівку чи Покровське.
Думаємо й про майбутню зиму. Обіцяють, що знову будуть відключення електроенергії, то потрібно готуватися й до таких сценаріїв, аби людям було де зігрітися, зарядити телефони. Тому створюватимемо в Піщаному повноцінний пункт обігріву й звертатимемося до міської влади, бо потрібен генератор. Зрозуміло, що проблем не бракує. Але країна воює, тому кошти в першу чергу мають йти на захист нашої держави. Як говорить міський голова Оксана Дядюнова, спочатку потрібно перемогти ворога, а вже потім будемо витрачати кошти на ремонти.
Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA