Поборники Незалежності — Петро Гасуха, Дмитро Довгопол та Юрій Тисаревський

Почну спершу з Дмитра (Митрофана) Довгопола — він народився 22 листопада 1898 року в селі Федіївка Полтавського повіту Полтавської губернії. Був військовим, козаком Армії УНР, за професією — інженер технолог.

Дмитро Довгопол походив із хліборобської сім’ї Полікарпа Пантелеймоновича та Параски Іванівни (в дівоцтві Палапа). У 1915 році він закінчив Полтавську вищу початкову школу. Від 1917 року служив у російській імператорській армії. А з наступного року вже безперервно воює в армії Української Народної Республіки. Був інтернований поляками. У 1922 році навчався в Єдиній школі в таборі Стшалково. Закінчив гімназію ім. Тараса Шевченка в таборі міста Каліш. Перебував в Українській станиці в Каліші принаймні до 1 серпня 1925 року. Двічі звертався до ректорату Української господарської Академії з проханням прийняти його студентом. У 1924 році дістав відмову через брак освіти. Вдруге пощастило. Був дійсним слухачем хіміко-технологічного відділу інженерного факультету УГА в Подєбрадах (1925–1929 роки). Захистивши дипломний проект «з успіхом дуже добрим», у травні 1930 року здобув фах інженера-технолога. Подальші біографічні відомості про нашого земляка, як і дата смерті та місце поховання, до цього часу досі невідомі.

Юрій Тимофійович Тисаревський народився 16 листопада 1895 року у волосному містечку Решетилівка Полтавського повіту Полтавської губернії. Він — підполковник Армії УНР. Закінчив Одеське військове училище, брав участь у Першій світовій війні (1914–1918 роки). Останнє звання у російській імператорській армії — штабс-капітан. З 1918 року воював в українській армії. У 1919 році був поранений. У 1920 році був учасником Першого зимового походу, згодом командиром дивізіону 2-го кінного Уманського Запорозького полку Окремої кінної дивізії Армії УНР. 12 листопада 1920 року був поранений у бою з червоними. З 14 квітня 1921 року наш земляк був призначений помічником командира 5-го кінного полку імені Костя Гордієнка Окремої кінної дивізії Армії УНР.

До осені 1927 року служив у складі полку на різних роботах у залогах Польщі. У подальшому жив на еміграції у Польщі. У 1944–1945 роках служив в Українській Армії генерала Павла Шандрука. З 1950 року жив у США. Помер 2 вересня 1964 року у шпиталі Фенікс Стейт, штат Арізона. Похований на цвинтарі у Баунд-Бруці.

Петро Гасуха народився у 1893 році в селі Пащенкова Балка Кобеляцького повіту Полтавської губернії (нині село Пащенки Решетилівської ТГ). До 1914 року навчався в Полтавській духовній семінарії. В роки Першої світової війни (1914–1918 роки) служив у російській імператорській армії.

Протягом 1918–1919 років працював у селі Куликівка (нині село Шевченкове Решетилівська ОТГ), секретарем Куликівського волосного виконкому Кобеляцького повіту. Після розгрому денікінських військ був на посаді начальника міліції 3-го району Костянтиноградського повіту.

Після того, як більшовики ліквідували партію Українських комуністів-боротьбистів, до якої належав Петро Гасуха, він навесні 1920 року пристав до повстанського загону кошового отамана Івана Біленького. З ним Петро Гасуха був знайомий з часів спільної служби в російській імператорській армії.

20 Листопада 1920 року Петра Гасуху разом із начальником Головного штабу повстанських загонів Полтавської губернії Рудявським та іншими членами штабу по дорозі до Буланівського лісу було заарештовано через зраду чекістами в селі Горбанівка під Полтавою. Під час затримання Петро Гасуха мав при собі фальшиве посвідчення на прізвище Мусієнко.

Згідно з рішенням «трійки» Особливого відділу Південного і Південно-Західних фронтів, 11 листопада 1920 року Петра Гасуху було розстріляно. Місце поховання невідоме. Доля інших заарештованих взагалі невідома. Таким чином, Головний штаб повстанських військ Полтавщини припинив своє існування, так і не виконавши свого завдання по згуртуванню повстанських сил у Полтавській губернії.

Юрій Кісіль