Валентина Чайковська: як приготувати смачне лечо й хрумкі огірочки для хлопчиків на передову

Запаси робить не для себе — усі соління, варення, компоти їдуть на фронт. Хрумкі огірочки, солоні помідорчики, домашнє лечо й міцна, до приємного поколювання всіх смакових рецепторів аджика не просто присмачують фронтовий раціон бійців. Вони нагадують хлопцям і дівчатам про дім, де їх люблять і чекають з перемогою. І цей дім — не лише конкретна адреса на карті, а вся Україна й невеличкі Лобачі, звідки разом із огірочками до них їдуть промінчики тепла й неймовірної сили материнська енергетика.

Допомогти фронту шкарпетками, ліжниками і консервацією

Пані Валентина від власного фото на сайті категорично відмовляється, а от світлинами із заготовками на фронт та зв’язаними власноруч шкарпетками й пошитими ліжниками для хлопців ділиться охоче. Мовляв, односельці й так її знають, адже декілька років Валентина Чайковська після переїзду з Кременчука у батьківську хату в Лобачах працювала листоношою. А тепер жінку добре знають і в громаді, насамперед ті, хто віз до пані Валентини в Лобачі огірки, хрін, часник, помідори та інші інгредієнти для солінь на передову.

Як більшість тих, хто допомагає фронту в тилу, жінка говорить, що нічого геройського не робить — просто консервує й передає смачне на передову через волонтерів. «Мені реклама не потрібна», — спочатку відмахується від пропозиції написати про її фірмову консервацію. Та потім слово за слово — і в нас складається душевна й відверта розмова. Пані Валентина розповідає, що ще у 2014 році на початку АТО на захист країни стали двоє її рідних чоловіків — старший син Роман і молодший брат В’ячеслав. Причому останній пішов добровольцем, бо був комісований і під мобілізацію не потрапляв. Пішов за покликом небайдужого і хороброго серця боронити свою країну і свою родину. Коли почалося повномасштабне вторгнення, повістку отримав у Львові, де на той час мешкав із родиною. А 28 березня 2022 року Валентина отримала страшну звістку — її молодший братик Славик, якого вона виняньчила і якого називала першим синочком, загинув. В’ячеслав Убийвовк став першим уродженцем Решетилівщини, якого забрала ця страшна війна, і першим знайшов вічний спокій на новому Марсовому полі у Львові, де нині ховають Героїв, що віддали життя за Україну.

«Все на ньому трималося. У Славика були золоті руки, не було такого, щоб не міг зробити чи відремонтувати. За ним у Львові увесь будинок плакав, бо всім допомагав, все ремонтував. Бабуні, яким лагодив крани, зітхали, „як же ми без нього“… Залишилася сиротою тоді ще 8-місячна донечка… Братику вже нічим не могла допомогти — лишилося тільки пам’ятати. От через це й вирішила допомогти іншим хлопцям, чим можу», — зізнається Валентина Чайковська. Як і більшість господинь, жінка все життя шила і в’язала. От і почала в’язати на фронт теплі шкарпетки, шила спідню білизну й теплі лежаки. Ще й іншим допомагала. Розповідає, як прочитала в соцмережах допис Наталі Василенко із Решетилівки, котра теж хотіла в’язати шкарпетки, але не мала з чого. Пані Валентина відповіла, що поділиться вовною. Пару разів відвезла пряжу до Решетилівки. А тепер щиро радіє за колегу, котра серйозно взялася за допомогу захисникам і об’єднала зусилля жінок із декількох населених пунктів громади у рамках спілки «Берегиня».

Від скляних банок — до пластикових баклаг, або Як війна змінює технології консервування

Консервувати у промислових масштабах Валентина Чайковська почала ще торік. Спочатку закривала консервацію у звичні скляні банки — скільки вистачило тари. Потім знайшла в Інтернеті нову технологію воєнної доби — українські господині почали на фронт квасити й солити овочі у 5-літрових баклагах з-під питної води. Подруга, яка вже спробувала такий вид тари, підтвердила — ті ж огірки свої хрумкотючі якості не втрачають і добре зберігаються, «не зривають». Та й транспортувати на фронт огірки з помідорами у пластиковій тарі набагато зручніше.

Торік жінка збирала бутилі по всьому селу. А цьогоріч пані Валентина запаслася відеречками сама, ще Оксана Перегиняк допомогла із тарою для солінь. Це волонтерка, з якою співпрацює Валентина Чайковська, дружина військового сапера. Його підрозділ був у Бахмуті, нині — на Куп’янському напрямку, куди й возить допомогу віддана й відчайдушна дружина. На цьому тижні Оксана якраз забирала соління у Лобачах, бо в невеличкому погребі пані Валентини все приготоване вже просто не вміщається.

Поки ми говоримо, жінка у затінку намила помідорів — готуватиме хлопчикам аджику. Зауважує, що живе сама, а тому на зиму їй треба буквально пару банок солінь. Тож увесь урожай переробляє й відправляє на передову. З таким розрахунком цієї весни й город садила — побільше зелені, огірків, овочів. А воно, як на зло, не дуже й вродило. Зелень (а її пані Валентина сушить для сухих борщів та супів) вже декілька разів пересівала, а вона не сходить — то дощі заб’ють, то ще якась біда. Проте надії не втрачає і спроб виростити петрушку з кропом для хлопчиків теж — обов’язково сіятиме пізню зелень. Натомість виручає громада і небайдужі земляки: варто було жінці написати у соцмережах, що вона солить огірки й попросити допомоги, як у Лобачі з різних сіл повезли пакетами й навіть мішками огірочки, букети спецій для засолки, часник. Кожному, хто відгукнувся, пані Валентина щиро дякує, кожного намагається згадати у постах у Фейсбуку. І обов’язково звітує про засолене й наконсервоване.

Про фірмове лечо й овочі, яким господиня завше буде рада

Зараз якраз консервує помідори. Декілька ящиків томатів передав Руслан Титаренко. «Помідори солила у відеречках. Великі чи перестиглі йдуть на сік, лечо та аджику. Хлопці, до речі, якраз дуже просять томатний сік, — зауважує жінка. — Торік було багато винограду. Закрила стільки соку! А потім переливала у півторалітрові пляшки, заморожувала й передавала на фронт. Хлопці розводили й пили: з однієї „півторашки“ виходило 6 літрів компоту. Зараз із яблук соку аби закрити: стиглі яблука падають й пропадають, але не встигаю переробляти — потрібно довести до ладу огірки та помідори». Окрім солінь та соків, пані Валентина ще й цукати та пастилу готує. Торік радувала захисників гірким перчиком до борщу. Так вийшло, що купила навесні розсаду болгарського перцю, проте вродив із розсади … перець гіркий. Жінка не розгубилася: склала в банки, засипала цукром, залила оцтом — і передавала захисникам на фронт вогнено-гіркий смаколик до борщику.

До слова, якщо ви маєте нагоду допомогти невтомній господині з інгредієнтами для солінь на фронт, то завжди є потреба у цибулі, часнику, болгарському перцю та моркві. Саме цих овочів йде найбільше при приготуванні аджики та лечо. Інгредієнтів пані Валентина не шкодує, адже готує, щоб було смачно, як вдома. А ще охоче ділиться із нашими читачами рецептом фірмового лечо й зізнається: буде щаслива, якщо хтось вирішить і собі приготувати смачну заготовку для захисників на передову.

Тож шукайте записник.

Для фірмового смачного лечо вам знадобиться на 1,5 літра томатного соку — відро болгарського перцю (порізаний соломкою), 200 грам олії, 200 грам цукру, 2 столові ложки солі без верху, 100 грам оцту, 200 грам часнику, пропущеного через м’ясорубку. Все (окрім перцю та часнику) скласти в каструлю, довести до кипіння. Додати перчик і варити 10 хвилин. Потім додати часник, варити ще 5 хвилин, а далі розкласти у простерилізовані банки.

«Рада любій допомозі й коли хлопцям інші люди допомагають, — говорить наша героїня. — Кажу, що ми живемо тут, як у Бога за пазухою, а хлопцям там на фронті набагато гірше. Нам жарко — заховалися в холодочку, в будинок зайшли. А як же їм посеред поля в спеку з 20 кілограмами на собі? Тому допомагаю, чим можу. І мрію, аби швидше війна закінчилася і вони всі додому повернулися живими».

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA