Дякуємо діду за «Енеїду» й за решетилівську шпундру, яку в ній оспівав

Іменини автора незабутньої «Енеїди» — це привід, аби зайвий раз згадати про страву, яку тепер пов’язують із Решетилівкою. Звісно ж йдеться про шпундру.

Старовинна решетилівська і культова українська страва

«Енеїду» Котляревського можна трактувати по-різному. Літературознавці називають її тугою за втраченою Україною, котра якраз наприкінці 18-го століття після зруйнування власної Трої — Запорізької Січі — втратила рештки незалежності й державності. Та незаперечний той факт, що поема Івана Петровича — це ще й справжній путівник у світ українських звичаїв і, звісно ж, традиційної української кухні. Знавці стверджують, що меню «Енеїди» цілком могло б зробити честь ресторану високої національної кухні з претензією на мішленівську зірку. А її, нагадаю, дають не лише за дуже смачні страви, а й за оригінальність рецептів — другу, якраз за страви незвичні й особливі. Загалом у Котляревського в поемі згадується понад 175 страв та напоїв й чимало з них — саме з Полтавщини. Решетилівку Іван Петрович теж згадує, коли описує дарунки, що їх Латин відрядив Енею по «царському звичаю»: «Лубенського шмат короваю, корито опішнянських слив, горіхів київських смажених, полтавських пундиків пряжених і гусячих п’ять кіп яєць; рогатого скота з Лип’янки, сивухи відер п’ять з Будянки, сто решетилівських овець».

Та якщо із елітними вівцями у сучасній Решетилівці нині сутужно, то відбірної свинини, а тим більше буряка, котрі є головними інгредієнтами шпундри, тут точно не бракує, аби нагодувати гостей смачнезною стравою автетичної давньої української кухні. Тим більше, як стверджує історик і краєзнавець Юрій Кісіль, ця страва має всі права, аби претендувати на решетилівську «реєстрацію».

«Шпундра — це не просто старовинна решетилівська, а й культова українська страва, дещо призабута нашими земляками, але по своєму унікальна, — зауважує Юрій Кісіль. — Свого часу Параска Леонтіївна Жуковська, мати Котляревського, яка походила з роду решетилівських козаків хутора Тютюнники (нині село Тутаки колишньої Покровської сільради) цілком очевидно готувала цю страву, про яку він згадав, та й ще як згадав. Наш славетний земляк Іван Петрович Котляревський у своїй безсмертній поемі „Енеїда“ описав цю страву, яку їли на обіді у Латина Еней з троянцями: „Пили горілку до ізволу і їли бублики, кав’яр був борщ до шпундрів з буряками, а в юшці потрух з галушками, потім до соку каплуни…“ В наш час, на жаль, рідко зустрінеш таку вишукану страву, хоча вона смачна, і в гарній кольоровій гаммі червоно-рубінового кольору».

Перша решетилівська презентація шпундри

Решетилівці таки скуштували страву, що його Івану Петровичу готувала матуся. Сталося це у 2021 році. Проте першими шпундрою ласували полтавці. Усе завдяки місцевому лікарю-психотерапевту і краєзнавцю Віталію Закладному. Той провів серйозну краєзнавчу й етнографічну розвідку й видав з нагоди 100-річчя відкриття у Полтаві пам’ятника Котляревському двотомник про кухню та звичаї часів Івана Петровича. У томику під заголовком «Чого не їли предки наші» йшлося, зокрема, і про шпундру. Як зауважив сам автор, його книга не претендувала на кулінарну енциклопедію чи збірник рецептів. Вона — про їжу, яку в часи письменника споживали звичайні люди. Для прикладу, говорячи про шпундру, Віталій Закладний розповідав у одному з видань: «У книзі сказано: „Був борщ до шпундрів з буряками…“. Скажемо так: картоплі тоді не було; томатів не було — принаймні, в часи, коли Котляревський писав свою поему, ці овочі тільки почали з’являтись на городах українців. Тим більше їх не було в козацьку добу. А готування страв від чого залежить? Перше — які є продукти; друге — який є посуд. І третє — спосіб приготування — піч або казан. Усе. Тому, дивіться: з буряка робився квас. Чистився, різався великими шматками буряк, заливався водою. Він там перекисав, набував такого ядрьоного бурякового кольору і кислого смаку. Шпундрі — це грудинка. Той же буряк, який ішов на квас — різався соломкою, обсмажувався з цією шпундрою, заправлявся квасом і варився. Додавалася капуста і велика кількість різаної зелені — залежно від пори року. І заправлявся такий борщ сметанкою».

У нашому місті під час фестивалю «Решетилівська весна. TheLito» у ще мирному 2021-му шпундру готували за іншим рецептом. Власне, аж за двома. Першу партію наготували кухарі аграрного ліцею (а це більше півсотні безкоштовних порцій у брендованому посуді). Полумиски зі стравою гості фестивалю тоді розмели в мить, не встигли й оком моргнути. Наступною на черзі стала страва в казані, що її готував на відкритому багатті у «Козацькому стані» Сергій Черненко. У нього шпундра вийшла традиційна: підсмажена на смальці свиняча грудинка умлівала разом із буряком, цибулькою та зеленню у класичному буряковому квасі, що додав страві неперевершеного кисло-солодкого смаку. Доки «хоч куди козак», як Сергія охрестили полтавські телевізійники, куховарив, гості фестивалю ледь не з ложкам чатували на свою порцію. І цю шпундру, ще гарячу, з’їли за лічені хвилини.

Два роки тому, після такої успішної презентації забутої решетилівської страви питання про гастрофестиваль якось само по собі зависло у повітрі. У повітрі запахло шпундрою — й ідеєю про гастрофестиваль.

Ідея, яку призупинила війна

Насправді гастрофестиваль — це справа доволі прибуткова. Якщо зазирнути до сусідів-європейців через паркан, то ті вже давно зрозуміли, що на їжі можна добряче заробити. Яскравий тому приклад — німецький пивний фестиваль Oktoberfest. Він проводиться щоосени, починаючи із 1810 року у Мюнхені. За час фестивалю його гості випивають понад 7 мільйонів літрів пива, з’їдають 1,5 мільйони мюнхенських сосисок, 84 биків, 500 тисяч курей. Його відвідують близько 7 мільйонів туристів, які лишають у Німеччині чималі кошти. Як то кажуть, пиво варять і п’ють скрізь, проте саме німці змогли перетворити пивний фест у справді культову річ і заробляють туристичні бонуси і цілком реальні мільйони євро для своєї країни. З іншого боку, іспанці примудрилися заробляти навіть на перезрілих помідорах: із 1945 року у Валенсії влаштовують фестиваль «Ла Томатіна». Особливістю цього свята є те, що 30 тисяч туристів з усього світу з’їжджаються до міста не лише для того, аби поласувати місцевими стравами з томатів, але й взяти участь у масовій бійці помідорами, на яку витрачають понад сто тон перезрілих томатів.

Ну а Решетилівці цілком до снаги було влаштувати фестиваль, де головною стравою і родзинкою стала б шпундра. Тим більше, що у сусідніх громадах часу не гаяли і активно «брендували» за собою страви та продукти. Полтава греміла зі своїми галушками. «Опішня не лише глечиками багата, — зауважував під час нашої розмови у тому іншому, мирному житті начальник відділу культури, молоді, спорту та туризму Решетилівської міської ради Михайло Тітік. — Опішнянська громада активно „застовбила“ за собою сливи — і влаштувала справді чудовий „Слива-фест“, куди їхали зі всієї України. Чому б нам так само не забрендувати за Решетилівкою шпундру, тим більше, що маємо для того всі історичні та літературні підв’язки. Задум щодо гастрономічного фестивалю справді є і він не лише у повітрі витає, а й укладається у цілком реальні ідеї»…

Проте обпалений війною 2022-ий поставив цю ідею, як і багато інших проєктів та задумів на паузу. Пауза ця — до Перемоги. Та у країні, що вже зараз очищується нарешті від імперського минулого, російського впливу й культури, повернення до власних витоків і традицій буде таким ж природнім, як саме існування України. І знову Решетилівка запахне на усе велелюддя шпундрою, і, як і Полтава, подякує «діду за «Енеїду». А за шпундру — й поготів.

Віта ШАФОРОСТ, Решетилівщина.UA