Бранці нацистів та рашистів: українці, які не повернулися з рабства

За наказами німецько-нацистських комендантів, за участю та при допомозі старост сільських управ, поліцаїв та інших органів окупаційної влади, під час окупації німецькі загарбники насильно вивезли в німецьке рабство з Решетилівського району у 1942–43 роках 1235 людей, переважно молодь. За відмову виїхати в Німеччину окупанти били та розстрілювали людей. В селі Сухорабівка при відступі німецьких бузувірів було розстріляно 19 мирних жителів тільки за те, що вони відмовились виїхати з німцями. Серед вбитих було п’ятеро літніх чоловіків, двоє жінок і двоє дітей віком до семи років. Подібний випадок стався і в селі Кукобівка — тут німецьки кати замучили ні в чому невинних шестеро селян (з них 4 чоловіки та 2 жінки, поміж яких були літні люди — Осип Лютий, Євген Онанко — 81 рік). Закатовані не бажали евакуюватися з німцями, вони переховувалися, а коли їх знайшли, то піддали страшним мукам: наколювали їх на штики і кидали живцем у вогонь, звідти знову штиками їх витягували і знову кидали у вогонь і в кінці кінців трупи закатованих земляків були спалені у вогні.

Багатьох земляків німці таки примусово вивезли на каторжні роботи — є дані, що з колгоспу ім. Енгельса було вивезено 12 чоловік, із «Індустрії» — п’ятеро, стільки ж з ім. Тельмана, «9 січня» та «18 Партз’їзду», ще 14 — із «Травневого».

На основі архівних даних, зібраних у КЗ «Краєзнавчий музей Решетилівської міської ради Полтавської області», вдалося встановити прізвища людей, які були вивезені в німецьке рабство і не повернулися на Батьківщину. Це: Білуха Дмитро Петрович (1902 р. н), Щербань Михайло Григорович (1922), Матюх Марія Данилівна (1924), Бабир Віра Савична (1923), Філоненко Прокіп Григорович, Верещака Катерина Григорівна (1923), Мокушка Микола Семенович (1922), Лукашенко Максим Костянтинович (1900), Лапко Люся Єгорівна (1924), Гришко Павло Максимович (1903), Кобзирь Григорій Іванович (1923), Коваль Сергій Іванович (1904), Семено Ольга Павлівна (1917), Верещака Надія Трохимівна 1925), Ярошенко Дмитро Якович (1922), Харченко Тимофій Андрійович (1899), Федорченко Ганна Петрівна (1921), М’якушко Олексій Трохимович (1911), В’язовська Олександра Іванівна (1923), Костенко Іван Лазарович (1894), Мироненко Тимофій Іванович (1901), Яресько Антоніна Миколаївна (1924), Стешенко Федір Васильович (1915), Федін Павло Петрович (1904), Радіонов Дмитро Іванович (1904), Срібний Назар Романович (1904), Кошкалда Іван Данилович (1905), Павлусенко Петро Іванович (1900), Пенкін Тимофій Маркович (1910), Литвин Параска Федорівна (1928), Зленко Микола Архипович (1909), Наливайко Панько Семенович (1904), Дерев’янко Василь Онуфрійович, Темник Наум Афанасійович (1906), Гирька Олексій Павлович (1923), Куцевол Надія Пилипівна (1924), Доля Пріська (1907), Бабич Марія Омелянівна (1918), Манько Павло Олексійович (1908), Горобець Афанасій Микитович (1912), Лучко Марія Пантелеївна (1911).

Російські учні фашистів

Нині рашистський окупант діє в «кращих» традицій своїх кумирів з німецьких СС, гестапо, зондеркоманд та радянського НКВС, сліпо копіюючи їхні методи боротьби з місцевим мирним населенням України.

На початку вересня Національне інформагентство «Укрінформ» повідомило, що Міжнародна правозахисна організація Human Riqhts Watch задокументувала злочини рф, пов’язані з переміщенням до неї цивільних українців з тимчасово захоплених територій. «З моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року російські та пов’язані з росією посадові особи примусово переміщували українських цивільних осіб, у тому числі тих, хто тікав від бойових дій, на території України, окуповані росією, або до російської федерації, шо є серйозним порушення законів війни», зазначали в організації.

Вони додали, що російська влада та її маріонеткові представники на тимчасово захоплених територіях також піддали тисячі українських громадян процесу, який росія називає «фільтрацією» — обов’язкової перевірки, під час якої вони зазвичай збирали біометричні дані цивільних осіб, включаючи відбитки пальців та зображення обличчя спереду та збоку, проводили обшуки, вилучали особисті речі та телефони і запитували громадян України ро їхні політичні погляди. «Українські цивільні особи фактично були інтерновані, і багато хто повідомляв, що їх тримали в жалюгідних умовах на періоди від кількох годин до майже місяця, — заявили в організації.

У звіті правозахисники задокументували примусове переміщення українських цивільних осіб із Маріуполя та Харківської області до росії і тимчасово захоплених росією територій України. «На відміну від комбатантів, які після захоплення утримуються як військовополонені та можуть бути переміщені на територію противника, примусове переміщення цивільних осіб заборонено міжнародним гуманітарним правом або законами війни та може переслідуватися як воєнний злочин і злочин проти людяності», — наголосили в організації.

Також були описані різні види тиску, який застосовували російські військові та інші російські та пов’язані з росією офіційні особи, щоб змусити українців, які тікали від бойових дій, виїхати до росії або так званої «донецької народної республіки». Занотовано численні заклики, з якими зіткнулися українські цивільні особи, і жорстоке поводження, якого вони зазнали, коли намагалися втекти з Маріуполя на контрольовану Україною територію та уникнути виїзду до росії, або коли вони намагалися виїхати з росії до третьої країни.

Крім того, правозахисники зафіксували випадки, коли примусово переміщених до росії громадян України змушували підписувати документи, в яких стверджувалося, що вони нібито були свідками воєнних злочинів українських військових. До слова, Україна ще наприкінці липня минулого року оприлюднила звіт про злочини рф на півдні держави. Було зібрано факти про страти та катування українців під час окупації у Київській та Чернігівській областях.

Ордер на арешт від Міжнародного суду в Гаазі — за викрадення українських дітей

Понад 19 тисяч українських дітей було розлучено зі своїми батьками за час російського вторгнення в Україну і депортовано до Росії, заявив у четвер, 10 серпня, у Мюнхені голова українського відділення міжнародної гуманітарної організації «СОС Дитячі містечка» (SOS-Kinderdörfer) Сергій Лукашов. «Це воєнний злочин і, згідно з міжнародним правом, частина геноциду», — підкреслив він.

Під час війни українських дітей розлучали з батьками різними способами. «Спочатку багато хто був відрізаний лінією фронту, що швидко наступала, і раптово опинився сам на окупованій території. Дітей часто вивозили окупанти в інші регіони і в Росію. Пізніше загарбники стали діяти більш витончено, пропонуючи, зокрема, нужденним сім’ям вивезти дітей на кілька тижнів у табір відпочинку. Але потім діти не поверталися. Або батьків затримували на кордоні під час спроби виїхати з окупованої території, а дітей відбирали.

У Росії діти потрапляють у дитячі будинки, лікарні або прийомні сім’ї, і багато хто з них уже за деякий час отримують російські паспорти. За словами Лукашова, діти часто скаржаться на «промивання мізків»: їм кажуть, що їхні батьки та Україна відкинули їх і що їх будуть переслідувати, якщо вони повернуться, на них чинять тиск.

Крім того, навіть якщо дітей вдається повернути додому, проблеми часто не закінчуються. «Деякі з них протягом дев’яти місяців піддавалися впливу пропаганди, і це накладає свій відбиток», — поскаржився представник гуманітарної організації.

Проте 19 тисяч — це офіційна цифра, станом на серпень 2023 року. Проте ще минулої осені сама росія говорила про 690 тисяч вкрадених дітей. На жаль, країна-агресорка не дає списків чи персональних даних, щоб обґрунтувати свою цифру. Та саме за незаконну депортацію, а фактично — викрадення українських дітей Міжнародний кримінальний суд у Гаазі у виписав ордер на арешт президента рф путіна.

Одним словом, росія наробила стільки жахливих військових злочинів, що рано чи пізно за них доведеться відповідати перед Гаазьким трибуналом (Міжнародний кримінальний суд), власною совістю, якщо вона ще хоч трохи залишилася, та, звісно, перед Богом.

Юрій Кісіль