Берегиня вишивки білим по білому

На прохання про інтерв’ю декілька місяців тому Ніна Іпатій м’яко відмовила: «Про мене вже й так багато писали». Зауважила лише, що почувається не дуже добре. Скромно промовчала, що вже тоді вела боротьбу із тяжкою недугою і водночас продовжувала записувати для усіх залюблених у вишивку власний «Майстер клас ручної вишивки», який викладала на YouTube у вільному доступі. Наполягати на розмові тоді не стала, та коли цього тижня колеги й друзі Ніни Іванівни забили на сполох із проханням про допомогу на лікування для талановитої землячки, не змогла лишитися осторонь. Тому ця недільна історія — про Ніну Іпатій. Найменше, що можемо — підтримати й закликати небайдужих допомогти зі збором коштів на лікування.

Бабусині творчі гени проросли в онучці

Ніна Іпатій без перебільшення — берегиня традицій вишивки білим по білому. Її сорочки, вишиті біллю, можна побачити як на звичайних українцях — маленьких та дорослих, так і на знаменитостях. Вишиванки від нашої землячки є у гардеробі легендарних Тараса Петриненка та Ніни Матвієнко, актора Богдана Бенюка. Багато робіт замовляв колишній президент Віктор Ющенко. Проте для майстрині статус людини, якій вишиває сорочку, не має жодного значення, оскільки кожну творить з любов’ю і трепетом, у кожну вкладає частинку душі. Це її бренд, її скарб і її душа.

Як народжується талант? Звідки беруться оці неймовірні, Богом поціловані люди, що створюють красу, від якої перехоплює подих? Таїна, та й годі. Ніна Іпатій свою любов до вишивки перейняла від бабусі по маминій лінії Пелагеї Лугової. Саме вишивка врятувала Пелагею Іванівну у страшні лихоліття Голодомору. Бабусі Ніна не пам’ятала, бо та померла, коли онука була ще геть зовсім маленькою. Проте перед очима в отчому домі повсякчас були вишиті бабунею скатертини, наволочки і звісно ж рушники. Як зізнавалася сама майстриня, бабусині творчі гени проросли у ній.

«У нас вдома на стінах висіли бабусині рушники. І от з кожним роком її рушнички псувалися — ймовірно, що від старості. Перед Великоднем мама їх завжди прала. І кожен раз якийсь один із них вже не можна було повісити — полотно рвалося. Мені було боляче: як же це так, що того рушника вже не стане? Тоді я зрозуміла, що його можна відтворити», — розповідала Ніна Іванівна виданню «Український інтерес».

І до цього часу пані Ніна зберігає бабусину вишивку, як найбільший сімейний скарб. Його могли бачити й відвідувачі фестивалю «Решетилівська весна» — майстриня біля свого павільйону обов’язково виставляла у дерев’яній рамці частину підзору для кроваті, вишитого бабунею Пелагеєю.

Від простої вишивальниці до художника по вишивці

Насправді її ніхто не вчив вишивати. Мама маленької Ніни вважала цю професією несерйозною, як і чимало сільських жителів, адже й так кожна жінка в селі вміє вишивати гладдю. Тому дівча спочатку освоювало вишивку самостійно — дивилася на зразки готових робіт і намагалася їх відтворити. Отак вишила перший рушник із віночком та полуницею, як у бабусі. Для мами на 8 березня ночами потай вишила картину. Вишивка юну майстриню захопила так, що коли та дізналася, що у Решетилівці відкрилося училище, де готували вишивальниць, вже ніхто й ніщо не могло зупинити Ніну на шляху до мрії.

Решетилівське художнє училище Ніна Іпатій закінчила з відзнакою. Із вдячністю згадувала свою наставницю Лідію Іванівну Зінченко, яка відкрила їй всі секрети майстерності. Далі пішла працювати на Решетилівську фабрику художніх виробів ім. Клари Цеткін. Причому взялася за голку так, що у перший місяць перевиконала норму на 160%. Працювала простою вишивальницею, проте мріяла створювати власні візерунки. У цьому бажанні Ніну підтримав тодішній директор фабрики, народний художник України Леонід Товстуха — запропонував поїхати на навчання у Вижницьке училище, освоїти фах художника по вишивці. Після закінчення навчання саме художником по вишивці Ніна Іванівна пропрацювала потім на рідній фабриці більше 12 років. У 1992—1994 роках викладала композицію та ручну вишивку у художньому училищі Решетилівки. Згодом її запросили на посаду директора Київської наукової фірми «Художня вишивка».

Про складні візерунки й орнамент гетьмана Полуботка

2000 року Ніна Іванівна відкрила власне приватне підприємство «Решетилівська вишиванка ІНІЙ». Вона згадує: «Грошей було мало. Спочатку ми почали вишивати носові хустинки. На гроші, які з них отримали — купили тканини і стали виготовляти дитячі вишиванки. Продали дитячі вишиванки — назбирали кошти на сорочки для дорослих». До себе на підприємство запрошувала решетилівських майстринь, які на початку 2000-х масово залишилися без роботи. Мамі також допомагав молодший син Сергій, доки музика не взяла гору над вишивкою.

Вишивка білим по білому — це візитівка Ніни Іванівни, її бренд. Нині вишивку майстрині зберігають у колекціях по всьому світу: у Канаді, Франції, Болгарії, Німеччині. Майстриня не лише розробляє нові ескізи неймовірних білих вишиванок, а й працює із історичним надбанням — вишиває чоловічі сорочки розлогим чорно-сіро-блакитним орнаментом дружини гетьмана Полуботка. Власне, майстриня вишиває не лише біллю, а й синіми та пастельними тонами. За словами пані Ніни, з давніх-давен вишиті синім сорочки були найдорожчими, а їх власників вважали заможними. Біле решетилівське мереживо красиво виглядає і на сірому або бежевому полотні. Але, все ж таки, вишивка білими нитками по білому залишається класичним зразком решетилівської вишивки.

Одна зі згадок першої «Решетилівської весни», на яку потрапила декілька років тому, — це павільйон Ніни Іпатій на Алеї майстрів. Покупці й звичайні перехожі обліпили його, мов бджоли квітку. Кожен, хто зазирав до павільйону, зупинявся і з подивом придивлявся до всієї тієї розкоші, вишитої умілими ручками пані Ніни. Кажуть, що англійці, якось побачивши вишиванку Ніни Іпатій, довго вагалися чи справді це ручна вишивка: вони гадали, що людські руки не здатні виконати таку тонку й філігранну роботу.

«В основному своїм брендом вважаю сорочки та блузи у художній техніці білим по білому. Хоча можу виконати на замовлення і сукні, і скатерті. Якщо хтось бажає кольорову вишивку, то теж берусь, нікому не відмовляю. Мене завжди приваблюють складні візерунки, щоб це були високохудожні твори. У кожну свою вишивку вкладаю частинку душі…», — розповідала Ніна Іванівна кореспондентам нашого видання декілька років тому.

Відеокурс із вишивки від Заслуженого майстра народного мистецтва України

Можна довго перераховувати вишивані шедеври нашої землячки, її регалії та нагороди. А можна згадати один факт, який красномовно говорить про Ніну Іпатій, як людину. Вісім місяців тому на просторах українського YouTube з’явився перший урок «Майстер класу ручної вишивки» від Ніни Іпатій. Зараз їх на сторінці майстрині вже 35. Це відповідь на часте запитання, чи проводить Ніна Іванівна майстер класи і скільки це коштує. Її майстерка від азів до складних швів та технік — безкоштовна, кожне відео Ніна Іванівна виставляє у вільному доступі. Пояснює все детально, зрозуміло й доступно. А насправді ж це безцінно — стежити за руками знаної майстрині, фактично вчитися під її началом, переймати її досвід.

Для інформації: аналогічні відеокурси із вишивки обійдуться вам у круглу копієчку — від кількасот гривень за одне відео. Ніна Іпатій ділиться секретами своєї майстерності безкоштовно, як свого часу це робили її наставниці у художньому училищі й на фабриці імені Клари Цеткін. Бо традиції українського народу повинні жити далі, їх мають продовжувати наступні покоління майстринь.

«На вістря голки впали небеса, На вістрі голки вся земна краса. Крізь вістря голки долю переллю, Пересумую, в серці відбілю», — цими рядками поетеси Тетяни Домашенко 5 років тому відкривалася персональна виставка Ніни Іпатій у столичному музеї імені Олеся Гончара. Щиро бажаємо, аби чарівна голка в руках Ніни Іванівни створила ще не один шедевр. Усім серцем зичимо нашій землячці якнайшвидшого одужання, Божого благословення та захисту.

І нагадуємо картку Ощадбанку, куди можна перерахувати кошти на лікування Ніни Іпатій:

5167 8032 5694 5556.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA