Володимир Москівець — вчитель із музикою в генах

Не кожен віртуозний музикант здатен як викладач розкрити талант юного дарування й прищепити любов до музики. Проте й далеко не кожному хорошому вчителю музики судилося підкорити сцену. Нашому земляку Володимиру Москівцю пощастило, бо музика в його генах гармонійно поєдналася з талантом наставника. Чимало його учнів у Кременчуці та Решетилівці, які в дитинстві опановували під началом Володимира Москівця гами, дорослими або присвятили музиці своє життя або ж не уявляють його без неї. Сьогодні у Володимира Степановича подвійне свято, адже 1 жовтня вшановують не лише вчителів, а й відзначають Міжнародний день музики.

Батько був справжнім самородком і віртуозом

Музика справді в його генах. І це не про красиве слівце, адже тато нашого співрозмовника — Степан Москівець, перший директор музичної школи у Решетилівці. Він розбудовував музичний заклад з нуля, вкладав у цю справу свого житті і знання, і, звісно ж, власну любов до музики. Спочатку в Решетилівці під началом Степана Івановича декілька років працювала філія полтавської музичної школи № 1, а у 1965 році з його ініціативи відкрили повноцінну музичну школу. У 1968 році цей заклад закінчив і Володимир Москівець. Музиканта у своєму сині батьки бачили з дитинства, на цей шлях його й налаштовували. Та й пан Володимир зауважує, що музика таки в нього у генах, бо творчі дані від батьків дісталися непогані.

Згадуючи про батька, Володимир Степанович зауважує, що той був справді віртуозним музикантом. А як грав на гармошці! І це без класичної музичної освіти — справжній самородок. Син зізнається, що зараз і сам захопився гармошкою, але щоб перевершити талант батька — то про це лише мріє. Свого часу Степан Іванович навчав сина азів гри на інструменті й примовляв: «Вова, дивися, я тобі покажу тільки початок, а далі додумуйся сам. Так як і я додумувався». Батькову науку 70-річний ювіляр згадує й нині: «Щоб перевершити батька, то не вдасться. У нього не було музичної освіти, коли він мене навчав, а я все таки більше тяжію до класичної форми».

Після музичної школи у Решетилівці Володимир Москівець продовжив здобувати музичну освіту в училищі імені Миколи Лисенка у Полтаві. Освоював баян та гітару (майстерно володіє і класичною, проте віддає перевагу бас-гітарі). А після навчання повернувся в рідну Решетилівку. Пару років попрацював під крилом у батька в музичній школі, а потім разом із дружиною поїхав до Кременчука, де 18 років викладав музику.

Перші «Краяни» — з Решетилівки

Ще працюючи у Решетилівці, до від’їзду в Кременчук, разом із друзями-музикантами Володимир Москівець був причетний до створення ВІА «Краяни». Вокально-інструментальний ансамбль започаткували у 1971 році разом із Анатолієм Міщенком, Віктором Капітоненком, Валерієм Дмитренком. «Вокально-інструментальні ансамблі тоді тільки починали набирати популярності, а полтавських „Краян“ ще й чути не було. Наші „Краяни“ — то був перший ВІА в Решетилівці. Через декілька років ми роз’їхалися, а бум на такі музичні колективи у Решетилівці не вгасав. З’явилися „Роси“, „Хлібодар“ та чимало інших. Бо у нас дуже талановиті хлопці та дівчата», і — говорить Володимир Москівець.

У Кременчуці Володимир Степанович дещо змінив амплуа у бік народної музики. У наддніпрянському місті вдалося зібрати в невеликий ансамбль «Чорнобривці» саме любителів народних інструментів. Керував колективом найкращий товариш Володимира Москівця — В’ячеслав Чернявський, згодом його очолив Володимир Степанович. Ансамблю пощастило працювати з такими відомими виконавцями як Раїса Кириченко, Сергій Грінченко, Олексій Чухрай, Микола Жерновий, Надія Добридень, Яків Малько. У списку — ще чимало відомих імен заслужених і народних артистів, яким довелося акомпанувати. Та й сам колектив чимало гастролював — об’їздив всю колишню країну рад, виступали й за кордоном.

Як у одній родині дві творчі особистості вживаються

Кажуть, що за кожним успішним чоловіком стоїть жінка. У випадку Москівців, не за спиною, а поруч. Так вони і йдуть по життю разом — рукою до руки: закохані, друзі, партнери, творчі. Їхня красива love story розпочалася у Решетилівці й триває ось уже піввіку. Таня з Володимиром познайомилися на одному з вечорів самодіяльності. Дівчата упадали за красенем-гітаристом, а він закохався у чарівний голос студентки художнього училища, яка приїхала на навчання з Миколаївщини. Одружилися геть зовсім юні, коли обом було по 19 років. Тетяна Олександрівна розповідає, що Володимир поставив питання руба — або армія, або весілля. В армію його не взяли, бо мав проблеми із зором. Як не намагався юнак обвести навколо пальця лікарську комісію, проте його брехню викрили, а вирок лікарів був категоричний — не придатний до служби. Тому зіграли весілля.

Як показав досвід родини Москівець, дві творчі особистості у одній сім’ї прекрасно уживаються і розвиваються. Вони розбудовували кожен власну кар’єру, підтримуючи один одного. І коли Володимира Степановича пам’ять роду покликала назад у Решетилівку, Тетяна Олександрівна поїхала туди разом із чоловіком. Свого часу родина планувала переїхати в Полтаву, навіть обмін підшукували. Та так сталося, що батьки Володимира Степановича один за одним пішли в засвіти. Син за ними тужив і переїхав у батьківську хату — вирішив, що має лишитися тут, так серце відчувало. Пізніше навіть знайшли касету, де тато просив, аби лишилися жити у Решетилівці, не продавали нікому будинок. А в Кременчуці ще рік тримали місце у музичній школі, бо думали, що Володимир Степанович погарячкував і повернеться.

За тиждень історії їхнього кохання виповниться 51 рік. Творче подружжя музиканта та відомої дизайнерки викохало прекрасну доню, нині живуть заради онучок — їх четверо та маленької праонуки Стефанії, якій ще немає трьох. Творчі — це про усю їхню родину, бо гени аж ніяк не відпочивали. Доня Наталя — теж музикант, викладач по класу скрипки у Полтавській музичній школі №1. Зять (а його подружжя Москівців називає сином) — відомий полтавський музикант, композитор і оранжувальник Олег Писаренко. Троє із онучок — Марія, Анастасія та Соня — за прикладом дідуся та батьків обрали музику. А от наймолодша Анна, хоч і добре співає, грає на музичних інструментах, проте набралася більше бабусиних талантів — цьогоріч із відзнакою закінчила Решетилівський художній ліцей і нині навчається у Київському національному університеті технологій та дизайну.

У вільний від музики час ювіляр… консервує

Загальний педагогічний стаж Володимира Москівця налічує 40 років. На запитання, що більше до душі — виступи на сцені чи викладання, чоловік зауважує, що і перше, й друге — то його життя. Дві рівні неподільні половини. І йому справді пощастило, бо можна бути віртуозним музикантом і ніяким вчителем. Викладацьку справу пан Володимир любив, як і своїх учнів. І досі вважає, що поганих учнів не буває. Про нього шанобливо згадують колеги з Решетилівської дитячої школи мистецтв, де Володимир Степанович працював після повернення з Кременчука. «Він скромнічає, але насправді він дуже гарний музикант, — зауважує дружина Тетяна Олександрівна. — Хороший музикант, і чудовий викладач. Так, вимогливий, про це всі знають. Вимогливий до всіх, і до себе також, а насамперед — до своєї професії. Не любить, коли не професіонали беруться за інструменти, бо коли „лажаєш“, не повинен виходити на сцену».

А от у вільний від музики час Володимир Москівець захоплюється… консервацією. Дуже любить цю справу, із задоволенням консервує варення, джеми, соління за добрими перевіреними й новими рецептами. Запаси робить чималі на всю велику й дружню родину. Тим більше, що діти його закрутки дуже люблять і смакують із апетитом коронними рецептами — огірочками, помідорами в яблуках, без оцту. А ще — помідорами «в снігу», з часником. Для дівочого царства глава родини готує солоденькі лікери. Як сам жартує, лікери він робить з усього, окрім хіба що помідорів та огірків. «І сливи, і ягоди, і кавуни — з чого можна сік вичавити, з того й роблю. З вином якось не складається, а от лікери вдаються», — розповідає пан Володимир.

На запитання про що мріє, ювіляр зізнається, що хоче записати власний творчий доробок — створити фонотеку, а пізніше — може й відео. Архів прагне створити для своїх онуків та правнуків, як свого часу це зробив його батька. «Колись згадають внуки та правнуки, та й включать, щоб послухати дідуся. Ми зараз батька часто слухаємо, його гру — і правнуки із задоволенням слухають», — додає Володимир Степанович.

Є у пана Володимира і ще одна мрія — щоб дитячій школі мистецтв у Решетилівці присвоїли ім’я її творця і першого директора — Степана Москівця.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA