Батько решетилівського килимарства

17 жовтня нашому знаменитому земляку, Народному художнику України, лауреату Національної премії імені Т.Г. Шевченка виповнилося б 93 роки. У творчому доробку Леоніда Товстухи майже 150 авторських робіт, з яких понад 99 — це унікальні гобелени, ескізи килимів, панно для вишивки. Усе своє життя він ламав шаблони, боровся із «ширпотребом», перетворивши звичайний елемент побуту на справжній витвір мистецтва. Його килими огортають теплою пастеллю квіткових барв, дивують і вражають. Ще за життя Леоніда Самійловича називали батьком решетилівського килимарства, а фабрику художніх виробів імені Клари Цеткін — «фабрикою Товстухи». То було його дітище, у яке вкладав увесь свій талант художника до останку, за нього боліли серце й душа, коли на початку 2000-х держава розпродавала фабрики концерну «Укрхудожпром»…

Втік із Полтави від партійного ярма у творчість — у Решетилівку

Він народився на Сумщині, у звичайній селянській сім’ї, був старшою дитиною у родині. Подорослішати довелося рано. Через війну. У 1941-му Льоні не виповнилося й одинадцяти, коли тато пішов на фронт, а мама залишилася сама з п’ятьма дітьми на руках. Був добрим косарем, як і тато, цим і підтримував родину. А малювати почав, коли так застудився на косовиці, що аж відібрало ноги. Тоді пролежав декілька місяців, на ноги поставила мама, лікувала народними методами, запарювала солому. Тільки-но знову зіп’явся на ноги — пішов розписувати піч. А ще дуже любив коней, тож розмалював ними увесь дім — зробив подарунок татові, який повернувся з війни, дійшовши з боями ледь не до самого Берліну.

«Семирічну школу тато закінчував вже після війни, — розповідає донька Леоніда Товстухи Тетяна Коваленко. — А після школи поїхав вступати у Кролевець до тамтешнього сільськогосподарського технікуму. Документи здав, іспити. А вночі все заснути не міг, мучився. Бо зрозумів, що не лежить душа до сільського господарства, не його покликання. І пішов навчатися до Кролевецького технікуму художніх промислів. Вдома, коли дізналися про це, тата засміяли. Сільська дитина, та ще й хлопець — і раптом ткач? А він був упертий і рішення не змінив».

То була доля і любов на все життя. А ще йому судилася Решетилівка. Хоча після закінчення технікуму Леонід Товстуха спочатку поїхав працювати до Полтави майстром килимового цеху. Мріяв про творчість, а його намагалися «долучити» до партійної роботи, наполегливо агітували. Від таких посад тоді не відмовлялися. Але Леоніду Самійловичу пощастило, бо дізнався, що у Решетилівці є вакансія — і втік з Полтави від партійного ярма у затишне село створювати свої килимові шедеври. Тут зустрів і свою майбутню дружину.

Своїми килимами підіймав залізну завісу

У 1953 році у тоді ще пром­артілі імені Клари Цеткін спеціально «під Товстуху» відкрили посаду художника, на якій він пропрацював 6 років. З перших років на підприємстві займався розробкою дизайну власних килимів. Їздив до Полтави, вивчав кращі зразки народного килимарства у краєзнавчому музеї. У творчому доробку звісно ж є чимало класичних полтавських килимів, проте Товстуха-художник експериментує, відходить від притаманної полтавським килимам традиційної кайми і середини, розриває шаблони.

Його килими — це квіткові композиції. Але прості вони лише на перший погляд. Якщо придивитися уважніше, вражає перехід кольорів, від тону в тон, неймовірна кількість барв, які вбирає в себе один лише чорний колір на гобеленах Леоніда Товстухи. Тим більш неймовірно, що розроблені Леонідом Самійловичем килими майстрині ткали, не користуючись великими кольоровими шаблонами! Вироби Товстухи підіймали залізну завісу, якою країна рад відгородилася від усього цивілізованого світу. Бо саме з ними Леонід Товстуха побував на міжнародному ярмарку у Лейпцигу, на всесвітній виставці гобеленів у Франції, гобеленовому бієнале у Швейцарії. Привіз захоплення новими течіями у мистецтві, про які у ізольованій від світу країні навіть не чули, експериментує, створює ескізи у дусі модернізму.

За фабрику у Решетилівці бився до останнього, мов лев

Він жив творчістю, як і фабрикою. За 43 роки, протягом яких Леонід Товстуха очолював Решетилівську фабрику художніх виробів, йому вдалося створити потужне виробництво.

« У 70-х роках на фабриці працювали до 700 людей, у 80-х залишилися 500, — розповідає Тетяна Коваленко. — Відкрили філіали у Білоцерківці і Говтві, працювало чимало так званих „надомниць“ — майстринь, які виконували замовлення вдома. У 1987 році на фабриці виготовили 750 квадратних метрів гобеленів, а в 1990-му — 820 квадратних метрів. У 1995 році відсвяткували 90-літній ювілей підприємства — і все… Коли почав розпадатися „Укрхудожпром“, а зять Леоніда Черновецького — скуповувати фабрики по всій Україні, Решетилівська трималася найдовше саме завдяки гобелену. Можливо, десь є і його провина в тому, що виробництво на підприємстві зупинилося. Бо тато був принциповим і відмовився вестися на „ширпотреб“, а тим більше виготовляти його. Фабриці пропонували шити підковдри, а він говорив, що майстри такого рівня не можуть робити халтуру».

Занепад улюбленого дітища Леонід Самійлович переживав дуже важко. Він був директором до останнього — до 1 грудня 2003 року. І завжди говорив, що фабрика — це майстри, а не будівля, яку можна будь-якої миті відновити. За Решетилівську фабрику Леонід Самійлович бився до останнього, мов лев, — їздив у Київ, стукав у владні кабінети, коли йому було вже за 70. Фабрика перестала існувати через два роки після того, як її директор вийшов на пенсію.

Любов, що проросла в дітях і онуках

Родина, де панувала творчість і любов — це про Товстух. Леонід Самійлович творив, а Ніна Несторівна була для чоловіка музою і берегинею сімейного вогнища. Вольова й сильна жінка поклала своє життя на вівтар родини, зробила все, аби її коханий чоловік став успішним і займався творчістю, отримав фахову освіту — Леонід Самійлович закінчив Московський технологічний інститут. Вони дуже любили один одного, ця любов проросла у дітях і онуках. Їхні стосунки стали прикладом того, якою має бути родина, де панують кохання і взаємоповага.

«Ми ніколи не чули від батька поганих слів. Він навіть сварив нас по-доброму і завжди захищав від вимогливої мами. Ще одна його визначальна риса — порядність, — розповідає донька Тетяна. — Нас навчали жити чесно, ніколи не заздрити іншим, розраховувати тільки на себе і свої можливості. Фраза, яку батько повторював завжди, яку й сьогодні згадують його онуки, яких він, до речі, дуже любив і пишався їхніми успіхами: „Треба працювати так, щоб було не соромно за результати. Потрібно бути професіоналом у своїй справі і досягти у ній максимальних успіхів“. Саме тому він цінував своїх майстринь, добивався для них різних відзнак. Недарма Шевченківську премію крім художників Леоніда Товстухи і Надії Бабенко отримали і дві килимарниці Ганна Бондарець і Домна Єфремова».

Коли Ніни Несторівни не стало, для Леоніда Самійловича то був страшний удар. Він два роки не малював. А в 2007 році стався інсульт. Коли приїхали лікарі, він категорично відмовився їхати з дому. Місяць лежав. Виходжувала його доня разом зі своїм старшим сином Костею, практично заново вчили ходити, сидіти. Потроху почав малювати, робити ескізи, створив свій останній гобелен, точніше його ескіз. А ще уклав унікальний каталог гобеленів, виготовлених на Решетилівській фабриці художніх виробів з 1954 по 1998 роки. «Він казав, що творчість для нього — це ліки від повсякденних проблем і негараздів. І чим більшими були ці проблеми, тим світлішими ставали його килими і насиченішими їхні композиції», — згадує доня.

Творець феноменального решетилівського рослинного килима

Навіть якби за своє життя Леонід Товстуха створив лише один килим — «Народжені рідною землею» — він і так потрапив би до віртуальної зали слави для митців та художників. На цьому килимі древо життя проростає з глибин української землі, його крона тягнеться аж до небесної блакиті. На стилізованих квітах співають райські птахи, а по центру — сріблясте плесо, що символізує водну стихію. Цей килим уособлює Україну, символічно ввібравши основні генокоди нашої нації. Його оригінал прикрашає інтер’єр Ради Європи у Страсбурзі, проте побачити його також можна і в Решетилівці. З нагоди 90-річчя видатного земляка килим за ескізами Леоніда Самійловича відтворили майстри Всеукраїнського центру вишивки та килимарства під художнім керівництвом Олександра Бабенка. Серед найживописніших гобеленів митця — «Осінній ранок», де використано понад 40 відтінків кольорів, нині він зберігається в колекції родини, як і «Паморозь», що вражає філігранними морозяними візерунками, чи «Хризантема — квітка осені», де на гобелені ніби оживають дивовижні квіти, а з ними — й диво-птахи. Пані Тетяна Коваленко зауважує, що Ніна Іпатій допомогла знайти майстринь, які виготовили за ескізами та шаблоном останній гобелен, створений генієм художника Товстухи — «Вічність».

«Невеликий за розмірами, з церквою в центрі, — говорить Тетяна Коваленко. — Всі дивувалися, що обрав таку тему, але це було символічно. Бо на місці старої фабрики (зараз там збудована гімназія) знаходилася церква, яку знищили у 30-х роках минулого століття. Оця неймовірно потужна енергетика намоленого місця ніби перейшла у решетилівські гобелени»…

Серце Леоніда Самійловича зупинилося 7 березня 2010 року. Його сили підірвав інсульт, бо серце боліло, й за зруйнованою фабрикою зокрема. Він так і не бачив, що сталося з підприємством, яке створював і в яке вклав стільки років життя — не зміг. І той інсульт був пов’язаний із тим, що трапилося з його дітищем.

Пам’ять про чудову людину лишається у його дітях і онуках, про талановитого художника — у неймовірних роботах, що прикрашають бібліотеки, палаци молоді й спорту, дитячі садки, навчальні заклади, зберігаються у 24 музеях України й світу. У Решетилівці нарешті з’явилася вулиця, названа на честь «батька решетилівських килимів». Рослинний орнамент у решетилівських килимах вже у списку нематеріальної культурної спадщини України й не за горами той час, коли потрапить до переліку ЮНЕСКО. Й цілком може так статися, що в недалекому майбутньому наймолодша з роду Леоніда Товстухи — Соломійка — якось візьметься за олівчика й пензля, аби зробити цей світ ще прекраснішим і світлішим, як це робив її прадідусь.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA