Віталій Пісарєв: тренер чемпіонів і фанат настільного тенісу
Ось вже понад 35 років Віталій Пісарєв запалює у Решетилівці зірок на тенісному небосхилі. З успіхом робить це навіть зараз — у епоху засилля модних гаджетів.
Офіційно на посаді тренера із настільного тенісу у решетилівській ДЮСШ Віталій Миколайович працює 15 років. Проте тренувати місцеву малечу почав ще у 1986 році. Він і сам, як оті хлопчаки, що у далеких 80-х та 90-х роках вишиковувалися у черги до шкільних столів, аби пограти у теніс, — справжній фанат цього виду спорту.
Перший стіл для тенісу зробив дідусь
Настільним тенісом Віталій захопився у 7 років. Тож дідусь власноруч збив онуку дерев’яний тенісний стіл, зашпаклював дірки, пофарбував — і хлопчина взявся за ракетку. Тренувався сам, грав у теніс із хлопцями у школі. «Стіл для гри в теніс у мої часи був розкішшю. Проте й сучасних гарних парт у нашій школі не було, у класах стояли звичайні столи, — згадує Віталій Миколайович. — От їх хлопці і зсували по 4-5, виходив імпровізований стіл для тенісу. Замість сітки посередині ставили підручники — отак і грали».
Його перші вихованці так само тренувалися на імпровізованому дерев’яному столі у коридорі Решетилівської гімназії. Того першого стола ще хлопчаком допомагав збирати колишній начальник районного відділу освіти, нині покійний Володимир Зінченко. Його Віталій Миколайович називає навіть не вихованцем, а своєю дитиною. Стосунки у тренера та хлопчаків завжди були по-родинному теплі та довірливі, як у справжній родині. Він говорить, що завдяки настільному тенісу забирав дітей із вулиці.
«Вони приходили на тренування після школи, зручно вмощувалися на підвіконнях у коридорчику біля спортзалу. Стіл, лампочка у 100 ват над головою — і партія за партією в теніс», — згадує тренер.
Три роки Віталій Пісарєв працював у М’якеньківці, де теж навчав малечу грати у теніс. Ті свого улюбленого тренера здалечку зустрічали, бігли навперейми, коли Віталій Миколайович від траси йшов у село. Тренер відверто зауважує, що дуже вдячний сільським дітям — вони наполегливіші, щиріші й відповідальніші. Заради тренування з улюбленого виду спорту (і таких хлопців у тренерській практиці було чимало) ладні були їхати з свого села на скутері чи добиратися взимку автостопом.
Гра, що тренує тіло та мозок
Якщо ви, читаючи ці рядки, уявляєте неспішну гру — це точно не про справжній настільний теніс. Неквапливо, зі сміхом та жартами грають любителі. Спортсмени працюють блискавично, за хвилину кожен із них завдає понад 100 ударів, тобто майже два удари щосекунди. Темп матчу справді шалений: у чоловіків рекорд дорівнює 162 удари, у жінок — 148. При цьому шарик від ударів майстрів малої ракетки може розвивати швидкість потужного авто — до 170 кілометрів за годину. Так що за гру спортсмени втрачають калорій більше, ніж волейболісти за матч. Це лише на перший погляд здається, що це легкий та веселий вид спорту, насправді ж — неймовірно складний, бо настільний теніс — не тільки фізична, але й психічна гра. Під час гри задіяне все тіло — від голови до пальців ніг. От тому цей вид спорту зміцнює тіло, покращує силу рук і ніг, при цьому не викликаючи великого навантаження на суглоби. А ще — рівновагу, адже тенісист рухається, упродовж всієї гри змінюючи напрямок руху відповідно до траєкторії польоту м’ячика. Інший плюс — покращення зорової концентрації. Фокусування очей на стрибкій кульці під час гри у свою чергу стимулює роботу сітківки. Тож лікарі часто рекомендують діткам із поганим зором саме цей вид спорту. Настільний теніс покращує не лише зір, а й стимулює роботу мозку. А як інакше, якщо гравець має не лише вибудовувати стратегію своєї гри, а й дуже оперативно змінювати її, підлаштовуючись під суперника, «читати» його рухи, вгадувати його тактику.
Власне, у 1988 році настільний теніс із гри вікторіанських аристократів (подейкують, що до винаходу м’ячика ті грали корком з-під шампанського) або британських офіцерів кінця 19-століття (інша версія саме їм приписує авторство) перетворився на олімпійський вид спорту. Нині він розвивається на професійному та аматорському рівнях, має офіційні та неофіційні змагання. У багатьох країнах діють навіть професійні клуби із настільного тенісу, виступати у яких так само престижно, як у командах європейських футбольних чемпіонатів чи топ-командах перегонів Формули-1. На сьогодні настільний теніс офіційно входить в доволі короткий список найпопулярніших видів спорту в світі. Дослідники стверджують, що зараз у нього є понад 850 мільйонів шанувальників у 226 країнах світу.
Найбільша мрія — сучасний тенісний стіл для вихованців
На Полтавщині вже багато років поспіль проводиться чемпіонат області з настільного тенісу. П’ять років як кращих майстрів малої ракетки визначають і серед учнів гімназій — йдеться про обласну Гімназіаду з настільного тенісу. І з жодного із цих змагань вихованці Віталія Пісарєва не поверталися без перемог — ставали якщо не чемпіонами, то призерами. Лише за минулий рік решетилівські тенісисти вибороли декілька перемог, хоч графік змагань і було відчутно скорочено через війну. Ще в листопаді 2021 року юні тенісисти з Решетилівки стали чемпіонами Полтавського району. У січні минулого року уперше в історії міста наші діти виграли IV Гімназіаду з настільного тенісу, участь у якій брали до 40 команд. Наші спортсмени уперше за свою історію стали абсолютними чемпіонами області. У вересні — виграли чемпіонат області з настільного тенісу, що його проводив ВФСТ «Колос», а в жовтні вдруге стали чемпіонами Полтавського району.
Віталій Миколайович не любить про себе розповідати. Живе за принципом: про чоловіка найкраще говорять вчинки, а про тренера — його вихованці. От про них ладен говорити годинами. Напівжартома, напівсерйозно зауважує: якби почав розповідати про кожного, то для записів зошита б не вистачил
«Віталій Вовк — от це справжня історія Решетилівки і її гордість. Він прийшов до мене, коли хлопчаку було 6 років. Усього досяг наполегливістю та працею. Більше 10 разів ставав чемпіоном області із настільного тенісу, кандидат у майстри спорту. На Літній Універсіаді в італійському Неаполі завоював бронзову медаль, — з неприхованою гордістю у голосі розповідає про своїх уже дорослих дітей і нинішніх вихованців тренер. — Із хлопців хотілося б ще відзначити Антона Гудзенка, він закінчив школу і вступив до техуніверситету, Богдана Ступу. Великі надії подають нині брати Гончаренко — Денис та Данило. А дівчатка наші — найкрасивіші й найрозумніші, багаторазові призерки чемпіонатів області Вікторія Яременко, Яна Балюк, Лєра Беркута, Вікторія Яременко, Тетяна Барашкевич, Оксана Ступа. Нині наша зірочка — Юлія Баран. Вона закінчує 11-ий клас, двократна фіналістка чемпіонату України і торік завоювала право брати участь у фінальному змаганні чемпіонату України».
А ще у списку переможців та призерів — Павло Домненко, Олександр Бордюг, Віктор Мазничко, Ілона Трутненко, Максим Щерба, Олександр Пісарєв, Катерина Тарасова. І цей список талановитих вихованців тренера можна продовжувати, реально зошита не вистачить.
Коли говоримо про плани на майбутнє, Віталій Миколайович зауважує, що нині часи складні і йому стає все важче. Хоча дуже любить дітей і хоче їх і надалі навчати настільного тенісу. Проте з усім його досвідом та фізичною формою доводиться на кожному тренуванні вистоювати не один спаринг із власними вихованцями, адже саме гра є головним моментом тренування майбутніх чемпіонів.
«На тренуванні я стаю біля столу з одного боку, а дітки з протилежного вишиковуються один за одним і по черзі грають зі мною партію, — говорить тренер. — Втратила дитина кульку — наступний стає у спаринг, я ж граю далі. Я б охоче поставив дітей у спаринг, проте ні на чому грати. Потрібно мати сучасний інструмент, ми ж граємо на одному столі — і насправді це болюча тема. У нас товщина столу 18 міліметрів, а ми граємо на змаганнях на новеньких столах 25 мм завтовшки. Насправді кожен міліметр має значення — відскок кульки змінюється. Тож доки наші гравці прилаштуються — вже й зустріч закінчилася. Якщо запитаєте про мрію мого життя, напевно, розчарую, та вона в мене одна — придбати для наших діток один такий сучасний тенісний стіл. Він потрібен для кращих результатів наших юних тенісистів, а вони точно не забаряться».
До речі, у грудні минулого року тренера Віталія Пісарєва нагородили відзнакою «За розвиток українського спорту».
Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA