Будівничий залізниць
Сьогодні розповім вам про нашого земляка Сергія Дем’яновича Карейшу, який народився 7 лютого 1854 року в селі Сухорабівка Хорольського повіту (нині Решетилівської громади).
Батько його — Дем’ян Васильович — одружився на поміщиці Полтавської губернії Анні Сергіївні Магденко.
Дем’ян Карейша був чиновником, проте вирішальним в його долі стало захоплення археологією. За пошуки старожитностей він був нагороджений цінними подарунками, грошовими преміями, орденами. А у 1836 році здобув орден Св. Володимира 4-го ступеня. Це дало можливість сину Сергію стати потомственим дворянином.
Навчався Сергій Дем’янович спочатку вдома, потім в Одеській гімназії. Закінчив інститут інженерів шляхів по першому розряду, присвятив себе залізничному транспорту, працював на різних залізницях.
У 1895 році дістав звання ад’юнкта і став викладачем Петербурзького Інституту інженерів шляхів сполучення. З 1896 року — професор на кафедрі залізниць, а з 1911 року по 1918 — директор інституту. Був членом російського, американського та французького товариств інженерів. Приймав участь у багатьох міжнародних конгресах залізничного транспорту, його наукові праці неодноразово нагороджувалися почесними нагородами. Отримав диплом I ступеня на Всеросійській виставці 1896 року, дві медалі на Всесвітній виставці 1900 року в Парижі та інші нагороди.
Сучасників дивувала величезна наукова продуктивність вченого: Карейша опублікував більш ніж 500 робіт з різних питань залізничної справи. Багато з них було перекладено іноземними мовами. Його увага особливо була приділена водним переправам, проектуванню та експлуатації станцій, боротьбі із сніговими заметами на залізничних коліях. Він також автор багатьох бібліографічних покажчиків із залізничної тематики.
Окрім Інституту інженерів шляхів сполучення Сергій Дем’янович Карейша викладав у Будівельному технікумі (1925–1929), в Ленінградському електротехнічному інституті (1927–1934), завідував кафедрою залізничних колій Другого політехнічного інституту.
У 1911 році він придбав два дохідних будинки у Петербурзі, за що і був зарахований до Санкт-Петербурзького дворянства. В лютому 1905 року він подає прохання в департамент герольдії про розміщення на його гербі символічного девізу «Праця і надія». Дивлячись зі сторони на прожиті роки нашого земляка, варто відзначити, що ці слова справді стали реалією його життя.
У 1934 році Сергій Дем’янович Карейша помирає, похований на Новодєвічему цвинтарі у Ленінграді (нині Санкт-Петербург). У 1988 році у зв’язку з 180-річним ювілеєм його Інституту на цвинтарі були відновлені надгробки інститутських працівників, в тому числі і на могилі С.Д. Карейші.
Юрій КІСІЛЬ