Кожна жінка — особлива і кожна — талановита

Ця історія — про те, що мрії збуваються. Але не за помахом чарівної палички, а завдяки наполегливій праці й жінкам, які вміють долати труднощі й перешкоди на шляху до успіху.

Як мрію втілити в життя

Про танцювальний колектив Тетяна Семко мріяла все своє життя. Як тільки почала працювати у Шкурупіївському клубі завідувачкою, виношувала й плекала цю мрію. Вважала, що у Покровському було б більше перспектив. Проте якось зустріла на вулиці Ірину Білохвіст і поділилася своєю рожевою мрією. «А чому б і ні», — відгукнулася на чи то мрію, чи пропозицію про співпрацю дипломований хореограф. Отак у Шкурупіївському сільському клубі № 2 філії і з’явився жіночий аматорський танцювальний колектив «Особлива», якому цьогоріч виповниться три роки. На базі закладу тоді вже діяли декілька колективів. Зокрема, під дахом цього закладу культури вже 10 років збирає творчих дітлахів любительське об’єднання «Добрі ручки», яким керує Лілія Настичук. 8 років під керівництвом Тетяни Семко функціонує у незмінному складі вокальний колектив «Джерело». Декілька учасників останнього із Тетяною Семко на чолі й склали кістяк «Особливої».

Щоб зібрати майбутніх танцюристок, довелося згадати про шкільні роки й про учасниць колишнього танцювального колективу, що діяв свого часу при школі. Таня Семко по черзі обдзвонила всіх колег «по шкільних танцях», кого зустріла на вулиці — запросила на репетиції. Після декількох зустрічей частина потенційних учасниць відсіялася, лишилися справжні ентузіастки. Власне, «Особлива» зібрала жінок, для яких хореографія — це хоббі. Цими виступами чарівні панянки нині заробляють кошти на підтримку ЗСУ, а от собі на життя — на основній роботі.

«Завдяки Інні Василівні Сивинській облаштували кабінетик, нашу репетиційну. Староста Андрій Падун допоміг із ремонтом», — розповідає пані Тетяна.

Отут доля вирішила уперше випробувати на міць силу мрії — в країні оголосили епідемію коронавірусу. Проте навіть це не зупинило завзятих жінок. Вони все одно збиралися на репетиції. Кошти на свої перші костюми дівчата заробляли самотужки — пішли взимку колядувати та щедрувати. За два походи наколядували 9 тисяч гривень, щоб замовити професійне взуття для колективу. Зняли мірки, сьогодні перерахували кошти за черевички, а завтра … вже була війна.

На костюми відкладали по 50 гривень на місяць

З початком повномасштабного вторгнення все і всі завмерли. Не будемо згадувати про жах та паніку перших днів великої війни — їх українці запам’ятали на все життя, й правнукам нагадуватимуть. Проте за місяць-два всі почали брати себе в руки. Пані Тетяна згадує, що було страшно, проте й сидіти по хатах на самоті та боятися теж не було сенсу. Тож вирішили «боятися разом» — збиратися на репетиції і отак, вивчаючи танцювальні рухи, відволікатися від повітряних тривог. Знову постало питання костюмів для танцівниць. Тоді все, що мали, донатили на ЗСУ, проте щомісяця по 50 гривень відкладали й на майбутні хустки, спідниці. «А на останок придбали найдорожче — наші сорочки. Сорочка коштувала 2 тисячі гривень, шили й вишивали їх у Решетилівці у Всеукраїнському центрі вишивки й килимарства. Нам у центрі пішли назустріч, домовилися заплатити за сорочки в розстрочку. Були дуже задоволені та щасливі, коли їх отримали», — розповідає Тетяна Семко.

До слова, костюми для колективу шиють під керівництвом Ірини Білохвіст, котра зважає на регіональні особливості елементів національного костюму, які мають відповідати тому чи іншому танку. Ну а виготовленням одягу сцени опікується жінка із золотими руками й учасниця «Особливої» Світлана Бублій.

Нагороди — ціною наполегливої праці

Дебют «Особливої» відбувся цього року — 29 липня колектив дав перший концерт. Публіка зустрічала жінок палкими оплесками. «Це такий драйв! Ми йшли до цього дебюту дуже важко. Спочатку був коронавірус, потім почалася війна. Проте жодна перешкода на шляху не зупинила — ми їх додали і йшли вперед. Тільки так»! — зауважує Тетяна Семко.

З того часу у «Особливої» фактично не було вихідних — їх залюбки запрошують на виступи в інші населені пункти громади. Шкурупіївський клуб №2, окрім власних концертів, влаштовує ще й так звані концерти-обміни із колегами. До слова, лише у серпні, з нагоди Дня незалежності, колективи клубу запрошували на 9 виступів. Проте всі їх довелося відмінити — через безпекову ситуацію та велику ймовірність масованих ракетних обстрілів з боку росії.

А ще у молодої «Осоливої» вже назбиралося чимало нагород із різних конкурсів. У скарбничці колективу — нагороди за перші місця та Гран-прі. Серед справді особливих — дві перемоги, здобуті в Полтаві на Всеукраїнському фестивалі-конкурсі «Мамина сорочка», який щороку влаштовує заслужена артистка України Наталія Май. Тоді наші дівчата возили на конкурс два танці. За «Святковий» здобули перше місце і гран-прі — за «Гай зелененький». «Особлива» змагалася із більш знаними та професійними колективами, проте наші запалили так, що глядацький зал потонув у оваціях та криках «браво!», а журі без роздумів віддало найвищу нагороду танцюристкам із Решетилівської громади. «Виступали справді сильні колективи, я стояла за кулісами, хрестилася й молилася, аби ніде не збилися, — згадує той виступ Таня Семко. — Та як затанцювали! Одна жінка до нас підійшла, зізналася: «Я соромилася раніше танцювати, але ви дали такий драйв, що більше соромитимуся не буду». Запитала у Наталії Май, чому нам гран-прі. Та відповіла: «Бо ви легко танцюєте, мов пушинки. Видно, що вас там добре ганяють, мов сидорових кіз».

А й справді. Жінки танцюють у вільний від роботи час. Торік у таку пору, коли країна переживала і блекаут, і постійні відключення світла, все одно йшли на репетиції. Заряджали павербанки, танцювали під ліхтарики та колонки. Тетяна розповідає, що перші репетиції дійсно були складні — дівчата не встигали виконувати рухи під пісню. Нині на сцені все виглядає легко, проте за цією легкістю стоїть тяжка праця. Хореограф і керівник колективу Ірина Білохвіст своїм дівчатам спуску не дає й добре навчає. Кожна репетиція починається із 40-хвилинної розминки, коли учасниці колективу виконують вправи, аби добре розім’яти та розігріти м’язи, щоб далі танцюристки не травмувалися. Потім лише беруться вивчати новий танець. До слова, їх у репертуарі вже чотири. Всі вони — авторські, не скопійовані з інтернету, адже всі танки придумує та ставить Ірина Білохвіст.

Про тих, хто танцями й співами фронту допомагає

Тож знайомтеся з тими, хто у цей важкий час додає мистецький барв сірому буденному життю. У «Джерелі» та «Особливій» — один козак на двох, адже в обох колективах співає й танцює Анатолій Кулик. У обох колективах беруть участь Марія Кук та Тетяна Семко. Співають у «Джерелі» Світлана Бублій, Ірина Шкурупій, Наталія Буганюк, Лариса Годня. У «Особливій» виступають Світлана Антонець, Оксана Плужник, Світлана Гуцуляк, Юлія Казьміна, Лілія Федінчик та Юлія Панасюк. Серед шкурупіївських самодіяльних артистів немає професійних вокалістів чи танцюристів. Є колишній вчитель фізики та математик, медпрацівники, які щодня їдуть на роботу до Полтави, багатодітні мами і приватні підприємці. Проте усіх їх, таких різних, об’єднує любов до мистецтва і прагнення допомогти нашим хлопцям на передовій. Адже всі виступи колективів — благодійні, на яких вони збирають кошти на підтримку ЗСУ. Про зібрані кошти артисти звітують у соцмережах, а рішення про те, кому цього разу буде надана допомога, приймають колегіально всі учасники «Джерела» та «Особливої».

За час великої війни самодіяльні артисти перераховували кошти на різні волонтерські збори у громаді, вручали й персонально гроші в руки захисникам-землякам. Та виявляється, що така благодійна діяльність подобається не всім. Приходили у коментарі в соцмережах «поціновувачі», яким муляють танці й співи. Таня Семко зізнається, що один із коментаторів навіть погрожував гранатою, яка полетить у вікно. «Це дуже образило. Відповіла в особисті: «Як же вам не соромно». Ми тоді якраз із зароблених коштів допомогли двом бійцям. У нас в однієї учасниці зараз брат на фронті захищає Україну — Вова Ярошенко. Він навпаки говорить: «Танцюйте. Для того ми тут, щоб ви там танцювали на зло ворогу». А ми тут танцюємо, що хлопцям допомогти. От коли передавали кошти, один із захисників зізнався, що не так важливі для нього ці 2 тисячі, як те, «що ви до мене підійшли».

На критиканів «Особливі» й талановиті жінки не зважають і допомагатимуть ЗСУ і своїм землякам-захисникам до самої Перемоги. У грудні, до слова, готують новий концерт і сюрприз для земляків — новий танець. Невеликий відео-шматочок на День працівників культури виклали у соцмережах, щоб трохи заінтригувати майбутніх глядачів. «Хочемо, аби прийшли подивитися наш виступ наживо, щоб побачили, які ми красиві», — посміхається Таня Семко. А вже серйозно додає, що дуже вдячна землякам, які приходять на їхні виступи й донатять на армію. «Ми сили додаємо хлопцям своїм танцем. Для того ми й український народ, щоб перемагати, веселити людей, піднімати настрій, щоб не падали духом, не плакали. Коли будемо дружно працювати й допомагати всі разом, то Перемога настане якнайшвидше, як і такий довгоочікуваний мир».

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA