«Банки брала по сусідах, після війни повернути мені на студію. З любов’ю ваша «Belladonna.a_tattoo»

Якби ще рік тому нашій землячці Анастасії Пилипенко сказали, що вона у промислових об’ємах готуватиме м’ясні консерви, навряд чи б повірила у це. Та війна така штука, що відкриває в людях суперсили. Так оперні співаки стають снайперами, рокмузиканти — такмедиками, домогосподарки плетуть шкарпетки і варять вареники на фронт. Ну а художниця і тату-майстер, двічі лауреатка президентських стипендій, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України з живопису на склі та народної картинки, лауреатка премії В. Г. Короленка — готує смачну тушонку. Бо в цій війні за виживання України у кожного свій фронт і кожен на своєму місці, як може, наближає Перемогу.

«Баночку не знаю, чи зможу повернути, але обіцяю на передовій відпрацювати»

Ідея з тушонкою у Насті виникла після телефонної розмови з передовою на початку минулої весни. На той момент дівчина вже волонтерила, намагаючись бути корисною і хоч чимось допомогти захисникам. «Було достатньо однієї розмови з товаришем, щоб вирішити, де я більше потрібна і що мені потрібно робити, — говорить Анастасія. — Він мені розповів, що хлопці ділять банку консерви на шістьох. Блін, на шістьох! І п’ють воду з батареї. Все, і тут Остапа, як то кажуть, понесло. Я озвучила ідею друзям, вони мене підтримали: ми організували місце, знайшли все необхідне, купили першу свиню — і почали процес».

Перші партії тушонки відправили на передову ще у квітні. Решетилівські м’ясні консерви можна було легко впізнати серед інших волонтерських гостинчиків завдяки промовистим етикеткам із написом: «Банки брала по сусідах, після війни повернути мені на студію. З любов’ю ваша «Belladonna.a_tattoo». Звісно ж, то був жарт — посміхається Анастасія, бо насправді ніхто тих баночок додому не чекав, просто прагнули підняти бійцям настрій. А от адресою сторінки Насті в Інстаграм, що значилася у підписі на етикетці, захисники користалися: присилали в особисті подяки, фотозвіти із тушонкою, яка доїхала до позицій. «Такі відгуки дуже приємні, — говорить Анастасія Пилипенко. — Одне із перших, ще квітневих повідомлень, особливо врізалося у пам’ять. Відкриваю директ, а там фото: військовий тримає у руках баночку і підпис «Баночку не знаю, чи зможу повернути, але обіцяю на передовій відпрацювати».

Хоча порожні баночки у Решетилівку все-таки поверталися. Тару передали зі шпиталю, куди решетилівці відправляли смакоту для поранених бійців. І Настин одногрупник привіз із фронту, коли навідував батьківщину під час відпустки. Привіз баночки у тій самій коробці, в якій відправляли Новою Поштою. По дорозі ще кришок зверху докупив, аби земляки змогли виготовити ще партію консервів на фронт.

Про 5 тисяч баночок і 400 тисяч гривень

За ці 11 місяців решетилівські волонтери вже давно подолали позначку у 5 тисяч банок тушонки і витратили на виробництво м’ясних консервів більше 400 тисяч гривень. Хоча починали доволі скромно. Анастасія Пилипенко розповідає, що першу свинку придбали власним коштом, планували раз на місяць купувати тушу і виготовляти консерви для своїх земляків, які на передовій боронять Україну. Проте ідея, завдяки звітам у соцмережах, пішла в маси: м’ясо почали передавати фермери, люди приносили по пару куплених у магазині кілограмів. Пішли донати на закупівлю свинини: гроші на картку скидали не лише земляки, а й мешканці інших регіонів. Навіть із-за кордону отримували грошові перекази. Так що м’ясний цех запрацював на повну. Півроку це був справжній конвеєр: Настя розповідає, що не встигали задовольнити всі потреби й волонтери, котрі везли допомогу хлопцям на передову буквально чекали під воротами, доки банки із тушонкою виймуть із автоклава. Решетилівці підгодовували захисників смачними м’ясними консервами по всій лінії фронту — від Донецького та Харківського напрямків і аж до Півдня країни.

Нині ажіотаж на тушонку спав, державне забезпечення бійців на фронті стало краще, — зауважує Анастасія Пилипенко. Переважна більшість запитів, які восени та взимку решетилівським волонтерам доводиться закривати на фронт, — це закупівля ліків від застуди. Вона безжально косить хлопців, які живуть у обмерзлих бліндажах та окопах. А ще — теплий одяг, шкарпетки. Останні на фронті — то взагалі розхідний матеріал: зняли, викинули і вдягли нові. Так що шкарпеток захисникам зараз багато потрібно. На щастя, волонтерить вся країна, тож потреби швидко закривають.

«Єдине, чого їм не вистачає — це важкого озброєння, — додає Настя. — Це практично від усіх чуєш. Жартують, коли запитую: „Може ще щось знайти і передати“? — „Та що ти можеш передати, хіба ракет та танків“. А я ж не Сергій Притула, щоб таке дістати. Хоча, якби важка техніка була у вільному доступі, то певна, що українці скинулися б і „леопарди“ із „абрамсами“ для своїх котиків викупили б. У нас такий народ, що байдужим не лишається, та й біда в нас спільна».

Про моду на патріотичні тату та руни-обереги для ЗСУ

Якщо на початку повномасштабного вторгнення левову частку Настиного часу займало волонтерство, то зараз більше уваги і вона, і її колеги по кулінарному батальйону віддають роботі. Бо потрібно ж і самим триматися на плаву, й донатити на ЗСУ. Дівчина не приховує того факту, що багато потреб на фронт волонтери перекривають зі своїх коштів. За 11 місяців повномасштабної війни всі трохи вигрошилися, та й робота на селі переважно має сезонний характер — більшість земляків заробляє на посівній та у жнива. «Проте й зараз, коли бійці просять на автівку чи дрони, максимально репостимо, долучаємося самі й інших закликаємо. Бо це наша спільна війна», — зауважує волонтерка.

У вільний від волонтерства час Анастасія Пилипенко творить: робить тату. Серед її клієнтів чимало бійців — приходять до майстра тату на сеанс під час нетривалих відпусток. З початком повномасштабного вторгнення різко зріс попит на патріотичні тату. Анастасія зауважує, що дуже хотілося, аби інтерес до всього українського зростав не такою страшною ціною. «Як майстру, боляче чути, коли хлопці говорять, що тату роблять, аби їх хоч якось упізнали, — із сумом зізнається дівчина. — Зрозуміло, що такими і є страшні реалії сьогодення. Тому й відповідаю, щоб про таке навіть не думали і не програмували себе. Краще думати про те, як далі жити і відбудовувати країну після перемоги».

Майстриня зауважує, що зараз серед захисників надзвичайно популярні руни та рунічні компаси. «Вони не те, що вірять у Вальгаллу, але в допомогу рун точно вірять. І не лише тату з рунами роблять, а й музику відповідну слухають — войовничу музику непростих часів. Це як обереги, які підтримують силу, енергію, забезпечують кругообіг енергії», — розповідає Анастасія Пилипенко. І додає: коли хлопці звертаються до неї за тату, обов’язково радить більше прочитати про руни, бо з ними потрібно бути дуже обережними — руни не лише наділяють силою, а й забирають її. Експерти пов’язують таку популярність рун у ЗСУ із полком Азов. А ще — це містичний відсил до пращурів вікінгів, або ж варягів, що посіли київський престол у ІХ столітті з прибуттям до Києва князів Аскольда та Діра. Таким от чином наші захисники черпають сили з містичного джерела підтримки прабатьків-воїнів. Набиваючи руни у майстра тату Анастасії Пилипенко, захисники мріють про той день, коли знову повернуться на сеанс, аби доповнити тату українським гербом. Саме це тату відкладають на час після війни, бо кляті орки з особливою жорстокістю катують полонених із українською символікою на тілі. Проте наші котики й так воюють із Україною в серці й знають, що вся Україна тримає за їхніми спинами другий фронт.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA