Тарапунька із Калеників — артист Юрій Тимошенко

Він народився 2 червня 1919 року в сім’ї вчителів. Батько викладав математику, мати — українську мову і літературу. Саме від батьків Юрій і спадкував артистичний талант — батько грав на гітарі і скрипці, мати чудово декламувала вірші і прозу, обоє мали акторський хист. Юрій ще в дитинстві багато читав і навіть складав вірші. Згодом родина переїхала до Полтави. Тут, на зустрічі із поетами Павлом Тичиною та Миколою Бажаном, юний Юрій, разом із своїми однолітками, знайомив уславлених митців із творчістю молодих літераторів. Ця зустріч стала знаковою — Павло Тичина порекомендував Юрію взяти участь у конкурсі поетів-початківців, що проводився в Україні з нагоди сторіччя від дня смерті поета Олександра Пушкіна. І Юрій Тимошенко отримав першу премію. Коли в 1933 році його родина, тікаючи від голоду, переїхала на Донбас, Юрій у 14 років стає постійним дописувачем місцевої преси, зокрема друкується у «Піонерській літературній газеті», на шпальтах якої стали частенько з’являтися його вірші. З того часу він також регулярно друкується у Всеукраїнському журналі «Піонерія» та газеті «На зміну».

Згодом родина повертається до Полтави — тут він продовжує публікувати власні вірші. Юрію Тимошенку пророчили велике поетичне майбутнє, однак переважила його любов до театру. Він брав активну участь у роботі драмгуртка, а його улюбленим літературним героєм був Остап Бендер. Юрій знав напам’ять монологи і всі крилаті фрази «великого комбінатора». Навчаючись у 10 класі 3-ї Полтавської школи, він організував театральний гурток і самостійно поставив виставу «Дванадцять стільців». Часто його колектив проводив репетиції із драмгуртком молодих школярів — до його складу входила майбутня Народна артистка СРСР Клара Лучко.

Після закінчення школи у 1937 році, Юрій вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка Карого, який закінчив у 1941-му. В студентському гуртожитку здружився з одеситом Юрієм Березіним. Спільний виступ на професійній сцені Тимошенка і Березіна відбувся 1 вересня 1936 року в Київському оперному театрі, де вони, як статисти, грали роль козаків у виставі за твором Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Студенти-дипломанти й надалі працювали у театралізованих концертах. Юрій одягнув форму міліціонера й вигадав славнозвісну фразу — «Давайте не будемо», а Березіну придумали роль театрального освітлювача. Їхній перший спільний виступ відбувся у Києві, в залі естради по вулиці Шота Руставелі у ревю «Тринадцять Челіт». Цю веселу розважальну програму артисти вели в ролях міліціонера і монтера. Під час першого Всесоюзного конкурсу артистів естради їм не було рівних. А на заключний тур вони мали вирушати до Москви 22 червня 1941 року. Та ці плани обірвала війна…

Під час Другої світової, Юрій Тимошенко разом з Юхимом Березіним виступали на фронті в образах кухаря Галкіна (Березін) та банщика Мочалкіна (Тимошенко). Так з’явилася нова комічна пара — кухар похідної кухні в ковпаку з ополоником та банщик з березовим віником в руках. Ці персонажі одразу завоювали популярність у бійців. Разом з передовими військовими частинами, співаючи, танцюючи та жартуючи, солдат Тимошенко та Березін дійшли до Берліну.

Юрій Тимошенко нагороджений орденами «Вітчизняної війни», «Червоної Зірки», медалями: «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За оборону Києва», «За взяття Кенігсберга», «За взяття Берліна», «За звільнення Варшави», «За звільнення Праги».

Після війни, починаючи із 1946 року, працює на Українській республіканській естраді (з 1959 року — «Укрконцерт»). У серпні 1946 року на Всесоюзному конкурсі артистів естради Євгена Березіна та Юрія Тимошенка удостоєно першої премії за номер у розмовному жанрі. У 1950 році Тимошенко отримав премію за роль солдата Костянтина Зайченка у фільмі «Падіння Берліна». Певний час виконував монологи під прізвиськом Бублика, аж поки Олександр Довженко не запропонував йому прізвисько міліціонера Тарапуньки. Назва пішла від річки Тарапуньки в Полтаві, де Тимошенко провів своє дитинство. Березіну запропонували псевдонім Штепсель, бо він досить часто з’являвся у ролі електромонтера. Цей дует одразу ж завоював всенародну любов і був популярним протягом 40 років! Парочку «Штепсель та Тарапунька» також екранізовано і в кіно — фільмографія нараховує 13 творів. У виступах дуету часто звучала тема Полтавщини, зокрема рідного для Тимошенка Решетилівського краю.

Тимошенко був завзятим футбольним уболівальником, любив грати на гармошці, однак головною пристрастю тривалий час була філателія. Мав сотні альбомів із марками. Також Юрій Трохимович у вільний час любив майструвати.

До речі, про автомобіль Тимошенка ходили легенди. Це була перша в Києві іномарка — американський «Додж Крайслер». Величезна махіна вагою аж дві з половиною тонни перекривала майже всю вулицю, і була обладнана за останнім словом техніки — мала навіть кондиціонер. Актор придбав її у Москві за спецдозволом ЦК КПРС.

Був одружений з Ольгою Кусенко та Юлією Пашковською, від останньої мав двох синів.

Юрій Трохимович за свою акторську діяльність отримав звання Народного артиста Української РСР, ордени «Трудового Червоного Прапора» та «Знак Пошани».

Юрій Тимошенко помер від серцевого нападу під час гастролей в Ужгороді 1 грудня 1986. Похований в Києві на байковому цвинтарі. У Києві на вулиці Рейтарській 20/24, де в 1983–1986 роках проживав Тимошенко, встановлена меморіальна дошка з бронзи, барельєф. Дружина Юлія так і не добилася, щоб у Києві встановили пам’ятник Тарапуньці і Штепселю та відкрили музей. Проте в Полтавському краєзнавчому музеї є меморіальний куточок Юрія Тимошенка.

Юрій Кісіль