Як наші пращури святкували Святвечір та Різдво

Святий вечір — одне з найурочистіших християнських свят, яке відзначається ввечері напередодні Різдва Христового. Дата святкування різними церквами залежить від дати святкування Різдва. Західні та Східні церкви, які використовують григоріанський та новоюліанський календар, відзначають Святвечір 24 грудня, а деяка частина християн, яка використовує юліанський календар — 6 січня.

Давайте відразу розберемося із «календарним питанням». Сучасна дата святкування Різдва в Україні насправді залежить не тільки від Григоріанського чи Юліанського календарів, а й від радянської влади. До 1918 року українці традиційно святкували Різдво Христове 25 грудня.

На це вплинули більшовики: радянська влада прагнула стерти з памʼяті поневолених народів традиції та культуру, а на найвищий рівень поставити вождя, а не віру. Уже з 1920 років почалася політика «звільнення трудящих мас від релігійних забобонів».

Про це говорить й історикиня Ольга Друг.

Після активної антирелігійної пропаганди Кремль взявся й зовсім замінювати всі традиційні релігійні свята на вигадані країною рад: Різдво було під забороною, а на заміну йому прийшов Новий рік із Дідом Морозом замість традиційного Святого Миколая.

Відзначати Різдво Христове 25 грудня — за точнішим Григоріанським календарем — у світі теж вирішили не одразу. Всеправославний Собор в Константинополі «переніс» Різдво аж у 1923 році. На це погодилися майже усі країни світу. Серед незгодних був Радянський союз. З тих часів церква Московського патріархату, а за нею і Київського патріархату в Україні, зберігає вірність Юліанському календарю. За цим календарем Різдво — 7 січня, а Новий рік мав би бути 14 січня.

За Юліанським календарем «живуть», і відповідно святкують Різдво 7 січня, всього декілька церков у світі. Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська, Чорногорська, Польська православні церкви, Афонські монастирі. Донедавна серед низ були й українські віряни. Проте цього року після переходу Православної церкви України на новий календар майже 60% українців (про це свідчать опитування) саме 24 грудня відзначатимуть Святвечір, а наступного Дня — Різдво.

Святвечір: традиції пращурів

Так що коли наші сучасники уперто твердять, що вони святкуватимуть Різдво 7 січня, бо дотримують традицій своїх предків, насправді вони й досі тримаються за запроваджені псевдотрадиції радянської влади. А та з усіх сил намагалася знищити звичаї українського народу, що передавалися в родині з діда-прадіда. Тож поговоримо детальніше про різдвяні звичаї минувшини і про сакральне значення всього, що відбувалося на Святвечір та Різдво насамперед.

За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. Вечір цей зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір’ям Різдва Христового.

Дідух

Одним із найважливіших обрядів Святвечора вважається Дідух. У давнину він ототожнювався із місцем духів-пращурів, духу житла та інших добрих духів. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з городу до оселі і для них, вважалося, господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю, крім добрих духів, приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин. Місце ж Дідуха в хаті звалося «Раєм», бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.

Встановлення Дідуха у хаті, де відбуватиметься вечеря, було магічним обрядом, після якого вже ніхто нічого в хаті не робив. В домі Дідух перебував до Старого Нового року чи Водохреща, а навесні його прийнято спалювати «на новий добрий урожай».

Накривання столу

Це також доволі магічний обряд. Під скатертину ставили сіно, на чотири кути столу по голівці часнику — «щоб злу силу відігнати», пшеницю, монети (у різних частинах України є своя специфіка).

Також обов’язково на святковому столі мають бути:

Свічка. Горіння свічки — це свідчення віри, приналежності людини до Божественного світла. Свічка супроводжує віруючу людину від Хрещення до смерті. Це — символ готовності людини до зустрічі із Богом.

Сіль. Без неї не можна відчути повноти смаку страви. Так і людина не може творити справжнього добра, не перебуваючи в гармонії з Богом. Сіль вказує на внутрішню суть людини.

Часник. Його кладуть на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів. Це символ очищення від гріха, який отруює людське життя, символ родючості і здоров’я.

Поки господиня готує вечерю, господар іде напувати худобу, стелить нової соломи та дає їй свіжого сіна. Потім він відкидає сніг від хати, розчищує стежки і уважно оглядає все господарство.

Вдарити сьогодні будь-яку тварину — великий гріх! У цю ніч, опівночі, «всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом». Бог запитає, як їй ведеться у господаря. Якщо господар не б’є її і добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то не поведеться йому з худобою в наступному році.

12 страв

За традицією, на Святвечір на столі повинно бути рівно 12 страв. Таку кількість пов’язують із 12 апостолами. Ще вони асоціюються із 12 місяцями у році.

Приготування страв в давнину розпочиналося із самого ранечку і до появи першої зірки господиня мала впоратися із усім.

Важливо, що цілий день, аж до святкової вечері, не можна було нічого їсти. І лише з першою зіркою на небі, українці розпочинали святкову трапезу.

Усі страви, які до свята готують господині — пісні. Серед традиційних: кутя, вареники, грибова юшка, голубці, картопля, риба (не в усіх регіонах), гриби, капуста, квасоля, узвар, пампушки.

Кутя

Це, безперечно, найважливіша страва цього вечора. Її готують із немеленої пшениці, рису, вівса або ячменю та солодкої добавки — меду, цукру, родзинок, варення, цукатів, сухофруктів (зерно в куті символізує вічне життя і достаток, а солодкість — символ райського блаженства).

Після приготування куті, вийнявши горщик, дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик — на добробут, а запали — на лихе передвістя.

Цікавим є обряд занесення куті на покутю. У деяких районах це мав учинити найменший хлопчик у родині. На півдні України, як правило, кутю несла господиня, перед тим наказавши всім присутнім сісти і супроводжувати дію звуками квочки. Це для того, щоб гарно неслися кури і виводилися курчата. Деінде садовили на покуті дітей, і ті гуртом відтворювали пташині звуки. На Чернігівщині господиня імітувала це тоді, як подавали їсти кутю.

На місці, де мала стояти кутя, — покуті, — робили кубельце з сіна. Власне, в нього і ставили горщик, прикривши хлібом та дрібком солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури чи висиджуватися курчата. На Слобожанщині з цього сіна готували купелю для немовлят.

Волиняни напередодні Різдва мастили хатню долівку, вносили оберемок сіна і стелили його під етапом. Сіно мало пролежати там до Водохрещ. Гарною ознакою було, якщо у ньому переспав пес або кіт. У західних областях України до хати вносили плуга або ярмо, столярські причандалля, а деінде випікали тістечка у формі господарського реманенту або збруї.

За давнім звичаєм, першим кутю за столом куштував господар.

Свята вечеря

Під час трапези за столом ні в якому разі не можна сваритися, сперечатися і лихословити. Навпаки, треба помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Діти мають допомагати старшим у святкових приготуваннях.

Сідати за різдвяний стіл необхідно з появою першої зірки. Святий Вечір починається молитвою і запалюванням різдвяної свічки. У компанії всієї родини, в тому числі й немовлят, господар будинку благословляє вечерю. В пам’ять про своїх мертвих родичів люди ставили для них кутю та узвар на вікнах, або ж на додаткову тарілку на столі.

Ніщо не може бути в цей вечір поза домом — позичене чи десь забуте.

Всі члени родини в цей день повинні бути вдома. Кажуть, якщо в цю ніч десь заночувати, то цілий рік будеш блукати по світу. Коли когось із родини немає вдома, для нього ставлять миску і кладуть ложку.

Якщо на цей час трапиться стороння людина, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім.

Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато — теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі — «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!»

Якщо син під час вечері пчихне — батько дарував йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо ж пчихне дівчина, то це знак, що вона в господині збирається, і батько їй теля, буває, дарував — «на щастя».

У центральній та східній Україні діти носять вечерю до близьких родичів: онуки — до баби і діда, племінники — до тітки і дядька, хрещеники — до хрещених батьків.

На Гуцульщині та на Покутті заможніші ґазди несуть вечерю до бідніших. Цей звичай пов’язаний зі спомином про померлих родичів.

Після вечері

Після вечері починаються забави. Малі діти бігають, залазять під стіл і там «квокчуть» — «щоб квочки сідали» (в деяких регіонах цей обряд відбувається перед вечерею). Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.

Починають колядувати та зустрічати колядників, нагороджуючи їх солодощами чи грошима.

Закінчується вечір і наступає різдвяна ніч, під час якої не можна спати, бо все щастя проспиш. Але навіть при великому бажанні заснути було неможливо, адже церковні дзвони та колядники створювали урочисто-святкову гаму звуків. У день Різдва до оселі господаря має зайти першим хлопець. Згідно зі звичаєм, хлопець несе в домівку мир та спокій.

На Різдво уважно стежили за погодою: заметіль та іній на гілках дерев віщували хороший урожай, сніг — на ранню весну, а зоряне небо — що особливо добре вродять у новому році горох і гречка.

Народні прикмети:

На кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.

Місячна ніч — врожай на баштани.

Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина.

Сніг іде — врожай на яблука.

Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.

Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.

У цей день намагалися не ходити в позички, щоб «не жебракувати цілий рік».

«Решетилівщина» щиро вітає зі Святвечором та Різдвом Христовим! Щиро бажаємо смачної куті, Божого благословення, миру вашим домівкам. Нехай Бог береже наших захисників, завдяки яким Різдвяна зірка засяє сьогодні увечері в небі вільної України.

Христос Рождається!

Олександр СТЕПАНЕНКО, Решетилівщина.UA