Юрій Мовчан: «Ми завжди готові подати руку допомоги»

Професія рятувальника завжди викликала повагу й захоплення, адже йдеться про сміливців, які ризикують власним життям, аби врятувати чуже майно чи чуже життя. В умовах великої війни цей ризик зріс, адже ворог цілить ракетами не лише в цивільні об’єкти, а й у працівників ДСНС, які ліквідовують наслідки прильотів і рятують співвітчизників з-під завалів. На такі події, до слова, доводиться виїздити і решетилівським рятувальникам — на допомогу колегам з інших громад, що постраждали внаслідок російських обстрілів. Не бракує роботи вогнеборцям і у рідній громаді. Про рік, що минув, і про його підсумки ми говоримо з начальником 10 ДПРЧ (м. Решетилівка) 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Полтавській області Юрієм Мовчаном.

— Пане Юрію, якщо підсумовувати 2023-ій, вашій пожежній частині роботи додалося чи навпаки її стало менше?

Ю. М. Насправді 2023 рік мало чим відрізняється від попереднього — і по складності, і по завантаженості. Тобто нам легше не стало. Ну ми ж звикли до таких подій, а вони протягом року були різного характеру. Кількість пожеж майже на рівні з позаминулим роком. Їх кількість якщо й зменшилася, то несуттєво — було 49, а стало 42. Натомість збільшилася кількість ДТП, адже через район виїзду проходять дороги Київ-Харків та Дніпро-Царичанка-Решетилівка. Останньою почали торік більше користуватися, ніж у 2022 році. Так що роботи вистачає.

— Яка пора року вважається найгарячішою у вашій роботі? Чи кількість викликів не залежить від сезону?

Ю. М. Не можу сказати, що протягом року буває затишшя, чи навпаки — стрімке зростання кількості викликів. У кожну пору року — так би мовити сезонні причини для тих же пожеж. Навесні це суха трава і спроби позбутися сухої рослинності в полі чи біля двору. Влітку пожежі стаються на сінокосах. Додається ще й житловий сектор, особливо літні кухні, де роблять заготовки й інтенсивно експлуатують ті ж газові плити чи користуються газовими балонами. Приходить осінь — тут з’являється питання пічного опалення, користування обігрівальними приладами. Взимку також актуальним лишається питання пічного опалення. Воно гостро стояло до нового року, зараз трішки затишшя. Але ненадовго, бо люди провели підготовку до опалювального сезону, почистили димоходи. А обслуговування ж потрібно робити періодично, й під час опалювального сезону також. В лютому десь з’являється думка «дотягнемо й так» і нам доведеться знову мати справу з наслідками такої легковажності. Отака в нас циклічна робота.

— Тобто кількість пожеж не зменшується, змінюються лише причини їх виникнення?

Ю. М. Так. Для прикладу, суха трава, тобто пожежі на відкритій місцевості, протягом року займають відсотків 25-30. Із сорока пожеж 10 — це суха трава. Решта пожеж — це житловий сектор. Ну і на автотранспорті — частенько виїздимо на такі виклики. Чи то в людей транспортні засоби старі, частково — через неякісне газобалонне обладнання. Перед новим роком їздили в Покровське — там машина горіла. Якщо по житловому сектору, то тут причина номер один — це людський фактор. І лише відсотків 20 — це технічні моменти, наприклад, коротке замикання, від якого ніхто не застрахований, чи у будинку з пічним опаленням десь тріщина на горищі пішла.

— А як часто причиною пожеж стає звичка палити у ліжку?

Ю. М. Торік у Глибокій Балці мала місце така пожежа: всі вдома ніби — й повна хата диму. Поки зайшли, а там господар: поруч якраз стоїть чарка, недопалки валяються і людина вже без ознак життя. Зараз таких соціально неблагополучних випадків поменшало. Один на рік такий летальний випадок трапляється. Але це радше винятки, коли із чарочкою, випив і заснув. Буває, але дуже рідко.

— Торік багато було випадків зі смертельним фіналом?

Ю. М. На пожежі, яку вже згадував, був один загиблий. А от на воді торік чотири людини загинули. Влітку біля Остап’є потонула жінка, в районі ГЕСу в Сухорабівці — двоє рибалок. Їх шукали три дні, навіть ГЕС відкривали, щоб вода опустилася нижче. Приїздили водолази з Полтави і Кременчука. І один чоловік потонув у Литвинівці. Потопельників торік у громаді було більше, ніж у 2022 році.

— Можливо, траплялися за цей час якісь неординарні випадки? Для прикладу, вашим колегам у одній із сусідніх громад доводилося корову з криниці визволяти. Чи викликали вас на такі чи схожі пригоди?

Ю. М. Нам довелося котика у Покровському з дерева знімати. Кіт породистий, просидів на дереві ніч, зранку зателефонували господарі з проханням допомогти зняти улюбленця. Ми поставили драбину, а він почав з переляку ще вище лізти. Але все таки пішов на зустріч і ми його зняли. Потім собачку із відкритого каналізаційного колодязя рятували. На щастя, колодязь був неглибокий, а собака — не агресивний. Буває таке, що доводиться брати ковдру, щоб накрити тварину, бо не дається в руки. А ця навіть не тікала, ладна була з нами їхати — таке, хоч із собою забирай.

— А до речі, на скільки врятовані люди бувають вдячними?

Ю. М. Це таке питання — я ж не можу себе хвалити. По-різному буває. Сарай врятували під час пожежі — дякують. Інші буває й телефонують. Або були на пожежі, вже закінчили роботу. Бабуся спостерігала, а потім підійшла і каже: «Потрібно отого нагородити, бо він найкраще працював, от молодець». Мені ж не видно, бо зайнятий роботою. А тут сторонній спостерігач звертає увагу на роботу бійців. Цікаво було почути таку думку. Ну а так вдячні на доброму слова — це для нас головне.

— Узимку вам додається «клієнтів» — рибалок, любителів вийти на тонкий лід. Як часто доводиться мати справу із такими відчайдухами? І чи допомагає роз’яснювальна робота чи ні що не може зупинити шаленця, який вийшов на лід?

Ю. М. З погодою нинішньої зими, частими відлигами, рибалки не дуже й на лід виходили. Погода не пускає. А так же ж не заборониш виходити на лід. Наші інспектори їздять із рейдами, проводять роз’яснювальну роботу, роздають листівки. Люди кивають головами, погоджуються, а в березні місяці, коли вже добряче підтало, з велосипедом чимчикують через річку, зрізають дорогу. Буває. Це теж людський фактор. То річку хочеться перейти до стадіону, то посидіти з вудкою, бо завтра вже розстане, а сезон не закритий. У грудні була історія — біля підвісного мосту в районі стадіону на льоду провалилася жінка. По прибуттю на місце події вона ледь трималася на поверхні. Рятувальник дістався до неї та за допомогою рятувальної мотузки і рятувального кола витягнули потерпілу на берег та передали лікарям швидкої допомоги.

— Розкажіть трішки про колектив. Скільки рятувальників у частині, як давно працюють? Чи змінився склад з початку повномасштабного вторгнення?

Ю. М. Штат частини — 21 чоловік. Перед великою війною колеги пішли на заслужений відпочинок, тож у 2021 році на їх місце прийняли двох молодих пожежників після навчання. Вже три роки колектив без змін. Штат укомплектований, караули притерті, не хочеться нічого міняти. Немає внутрішніх конфліктів чи міжкараульних суперечок. Важливо, що хлопці розуміють один одного. Вони фактично разом живуть добу через три. У рік три-чотири місяці проводять разом: сплять під одним дахом, готують їсти разом на кухні, працюють на виїздах. У такій роботі видно, хто як уживається в колективі, чи «не випадає» із караулу. Це пов’язано ще і з великою війною. Мирний час — це одна історія, а війна…

— … мобілізує і дисциплінує?

Ю. М. Дуже мобілізує. Від початку повномасштабного вторгнення перші два місяця фактично жив у частині, хлопці ходили в караул через добу — ніхто не скаржився, всі розуміли, що так і має бути й були готові до будь-яких ситуацій. За ці майже два роки ми їздили ліквідовувати наслідки ракетних ударів і в Кременчук, і в Полтаву, і в Карлівку, і в Гоголеве. Такі серйозні ситуації справді всіх мобілізують. Випробування лише зміцнює пожежне братерство. Якщо виникають якісь проблеми в родинах — допомагаємо, народився малюк — свято для всієї частини. Така собі одна велика родина. Хлопці з караулів й родинами товаришують.

— У громаді, окрім професійних пожежних, діє й місцева пожежна охорона. Як співпрацюєте з нею і на скільки помічний цей підрозділ?

Ю. М. Перш за все, ми щоранку разом заступаємо на чергування. Справа в тому, що коли створювали місцеву пожежну охорону, не було окремого приміщення. І ми й досі разом користуємося одним приміщенням. Для нас це відчутна допомога — працювати стає простіше, якщо є зайві руки, зайвий автомобіль. Із понад сорока минулорічних пожеж місцева пожежна охорона виїздила на половину з підвозом води. Тому що коли їдеш на пожежу, постійно думаєш, де брати воду. Бо 2,5 тонни води в «Зілу» чи 4 у «МАЗі» дуже швидко закінчуються. Це 10-15 хвилин роботи, якщо йдеться про інтенсивне горіння. Заправлятися водою — це втрачений час. Звісно, в деяких селах в нас відпрацьована комунікація із місцевими фермерами, керівниками сільгосппідприємств чи навіть власниками тракторів, які у випадку пожежі забезпечують підвезення води. Проте є й такі села, так звані безводні дільниці, де й башти не робочі, й трактора немає, тоді дуже допомагає місцева пожежна охорона. Нам перекачали воду — і їдуть знову заправлятися. Ми не втрачаємо час і не допускаємо розвитку пожежі. Робота у такому тандемі ефективна і нам велика допомога. В них торік завдяки співпраці і з міською радою ввели додатково чотири посади пожежних. Якщо раніше в караулі був лише водій, то зараз — двоє людей. А це додаткові руки під час пожежі. Ми їх укомплектували. Так що на чергування щоранку заступає наш караул з чотирьох людей і двоє працівників МПО. Загалом місцева пожежна охорона — дуже хороша задумка. Звісно, все упирається у фінансування.

— Ну і в війну. Адже реформування рятувальної служби задумувалося в мирний час, як і створення добровольчих пожежних формувань. І ті ж пожежні станції у громадах, аби не війна, теж уже почали б працювати.

Ю. М. Так, і згідно з перспективним планом у нашій громаді такі станції мали б працювати у Покровському, Шевченковому та Сухорабівці, а ми прикривали б Решетилівку. А зараз у Братешки їдемо на виклик 25 км. За цей час й інший розвиток пожежі. Зараз запроваджують інший норматив ефективності, відповідно до європейських стандартів. Йдеться вже не про відстань, а про час прибуття пожежного авто. Тому підрозділи місцевої пожежної охорони у планах розмістити так, аби швидко прибувати на виклики. Головне — оперативно подати перший ствол, доки ми приїдемо й будемо займатися пожежею.

— Продовжуючи тему співпраці з міською владою, як у цьому плані складаються стосунки? Чи закриває місто потреби рятувальників? Як і чим допомагали у 2023 році?

Ю. М. Насправді дуже вдячний депутатам нашої міської ради, голові громади Оксані Анатоліївні, адже щороку міська влада допомагає із вирішенням нагальних потреб. Цього року в нас вже немає проблем із пожежними рукавами: громада виділила субвенцію і ми закупили 31 рукав, найкращі, які є в Україні. Ми виїздимо на ліквідацію наслідків ракетних обстрілів, працюємо в умовах руйнувань, де багато арматури, скла. Тож рукава швидко виходять із ладу, коли тягаєш їх по руїнах, постійно з’являються свищі. Закрили це питання років на два-три. Також придбали 10 вогнегасників. Вони потрібні, коли доводиться гасити електрощитові, аби не заливати водою приміщення. Вогнегасники також мають бути і у пожежній частині — в гаражі, котельні, у кабінетах, де стоїть оргтехніка. Це елементарні правила пожежної безпеки. Ще одна актуальна з потреб, у вирішенні якої допомагає громада — це паливно-мастильні матеріали. Наприкінці 2022 року у нас з’явилася рятувальна тринога та лебідка. Так що тепер можемо і в криниці опускатися, діставати потерпілих. Щоразу, коли звертаюся — відмов немає, є порозуміння і хочеться співпрацювати з громадою. У свою чергу ми також ідемо назустріч, допомагаємо при потребі транспортом, інструментом, людьми. Коли звертаються допомогти спиляти дерево аварійне — допомагаємо. У травні у Пасічниках було підтоплення житлових будинків. Виїздили із мотопомпою, відкачували воду, що стікала з полів, щоб та не дійшла до людських будинків. Ми завжди готові подати руку допомоги. «Запобігти. Врятувати. Допомогти.» — це не просто девіз нашої служби, це стиль і сенс нашого життя. У цей складний час ми працюємо разом, пліч-о-пліч, ніхто не скаржиться, якби важко не було. Тому хочу подякувати особовому складу за службу. Побажати колегам здоров’я, родинного благополуччя і щоб берегли себе, адже робота в нас хоч і улюблена, проте не проста.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA