Наталія Головня: як живе сільська бібліотека

Бо це не лише заклад, де зберігаються книги (із ними, сучасними, у маленьких сільських бібліотеках зараз сутужно). Тут гуртуються небайдужі, народжуються волонтерські ініціативи. А ще сільські бібліотекарі в умовах війни стали чудовими пропагандистами — популяризують українську культуру та літературу, рідну мову, традиції, світову класику в українському перекладі. Звісно, це не дрони чи РЕБ, але література — це теж зброя. Згадайте хоча б цілі автопотяги з російськими книгами, які окупанти сунули в тимчасово окуповані міста та села, як заміняли своїми пушкінами українські книги в українських бібліотеках.

Про те, як і чим живе сільська книгозбірня ми говорили із Наталією Головнею — бібліотекарем Кукобівської сільської бібліотеки-філії.

— Пані Наталю, цього лютого ваша бібліотека переїхала у нове приміщення. Із чим був пов’язана така релокація закладу?

Н. Г. До цього лютого бібліотека багато років працювала у будівлі Будинку культури. У колишньому приміщенні умови були нормальні, зроблено косметичний ремонт. Невеличка кімната була, але її вистачало. Єдине — що приміщення взимку не опалюється. Міська рада нам запропонувала більш комфортні умови. Приїздили перший заступник міського голови Інна Сивинська, начальник відділу культури, молоді, спорту та туризму Михайло Тітік. Вони й запропонували більш комфортні умови. Це приміщення колишньої школи, двоповерхова будівля в центрі села. У нас була дуже гарна школа, але так трапилося, що її закрили — через відсутність діток. Тим більше, що будівля опалюється, а другий поверх стояв порожній. Тепер тут старостат, бібліотека, на першому поверсі — дитячий садочок.

— Скільки у вас зараз читачів?

Н. Г. За документами — трішки більше 300 чоловік. Це й діти, й дорослі.

— А як із асортиментом книг?

Н. Г. Наприкінці минулого року ми провели чистку бібліотечних фондів. Було списано літературу російських видавництв, застарілі книги. Так що бібліотечний фонд зменшився і доволі відчутно. Та наша міська центральна бібліотека має передати нам достатню кількість літератури, чекаємо, коли доправлять книги. Тож найближчими днями книжковий фонд бібліотеки поповниться. Якими саме виданнями — ще не знаємо, очікуємо на приємний сюрприз. Обіцяють, що буде чимало дитячої літератури, адже її нам дуже бракує. Бо дитячі книги в бібліотеці переважно ще 80-х років видання.

— Бібліотечна декомунізація та дерусифікація показали, на скільки засмітили Україну російською літературою?

Н. Г. Не можу так сказати, бо дуже багато книг були видані ще у 80-ті роки. У буремні 90-ті, мабуть, було не до книг, тому що видань тих років було мало. На початку 2000-х літератури трохи додавалося, але в малій кількості.

— Це, мабуть, пов’язано і з тим, що книги сьогодні — це задоволення не з дешевих? Особливо, якщо брати книги, для прикладу, того ж популярного видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Н. Г. Так, книга коштує від 300 гривень. І це ми говоримо не про бестселери чи видання популярних авторів. Їхні книги — дорогі. За «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» взагалі мовчу, бо в них розцінки на деякі видання сягають 1,5 тисячі гривень. Це вже колекційні видання, не для широких мас. Тож звичайна сільська книгозбірня про такі книги може навіть не мріяти. Тому намагаємося брати участь у всіх акціях, які оголошують інші видавництва, громадські організації чи фонди. Колеги з інших бібліотек діляться інформацією про такі акції. Проте виграти в них — це один шанс на мільйон.

— За подіями та цікавинками у бібліотеці можна стежити на офіційній сторінці у Фейсбуку «Кукобівська сільська бібліотека-філія». І там не лише про книги, чимало цікавої, пізнавальної та корисної інформації. І про благодійні заходи та акції в старостаті зокрема.

Н. Г. Ми тісно співпрацюємо із нашим будинком культури, разом організовуємо заходи на підтримку армії. Йдеться переважно про благодійні ярмарки, бо, для прикладу, благодійних концертів не було. До ярмарків долучаються всі сільські активісти — готують випічку, поробки — хто що може. Об’єднуємо людей і проводимо такі акції. Цього року ще нічого не влаштовували, а торік їх було чимало. 30 вересня. Взагалі то кожного року в останню суботу серпня ми відзначаємо День села. Але торік так склалося, що всі масові заходи відмінили у зв’язку із безпековою ситуацією. Тож благодійний захід, запланований на ту дату, провели аж 30 вересня. Завдяки підтримці місцевих фермерів нам вдалося організувати благодійний ярмарок, були розваги для дітей, виступ заслуженої артистки України Олени Білокінь. До Дня вишиванки також влаштовували благодійний ярмарок «Вишиванка — духовна броня українців. Україна — броня світу. Разом до перемоги»! Також встановлювали скриньки у місцевому магазині для збору коштів для наших захисників. Великі суми не вдалося зібрати, аби розділити кошти на ту кількість земляків, які воюють із нашої громади. Бо свого часу домовилися, що всі виручені кошти на благодійних заходах будемо ділити між усіма хлопцями, які зараз на фронті. Якщо порахувати, то за минулий рік із наших населених пунктів — Кукобівка, Долина і Лютівка — близько 40 чоловіків воювали і воюють. За цей час один земляк загинув і троє хлопців зникли безвісті, ми про них нічого не знаємо. Села в нас невеликі, тому й назбирати багато коштів не можемо. Тому витрачаємо їх на нагальні потреби військовослужбовців. От знаємо, що взимку дуже потрібні теплі шкарпетки, тому й закупили партію й поділили їх між нашими захисниками. Коли вдавалося зібрати непогану суму, була нагода ще додати хлопцям по 500 гривень, то ще й коштами допомагали. Все залежало від того, скільки назбираємо на благодійних заходах.

— У новому приміщенні вже обжилися, влаштовували заходи?

Н. Г. Звичайно. У день переїзду влаштували День відкритих дверей. Збирали затятих книголюбів у Всесвітній день читання вголос. На цю п’ятницю запланували поетично-музичний вечір «Чарівні звуки українського романсу» — послухаємо чудові українські романси, пригадаємо відомі твори, познайомимося з новими, можливо хтось щось нове для себе відкриє. Є постійні відвідувачі, які завжди готові зайти, підтримати. Бібліотека — це відкритий заклад, куди кожен може прийти із цікавими пропозиціями.

— Ну і можна приходити з подарунками — хорошими книгами?

Н. Г. Я вам скажу, що на День відкритих дверей до нас приходили з подарунками. І 14 лютого — у Міжнародний день дарування книги — також. Найкращі подарунки для бібліотеки — це, звісно ж, книги. У нас у селі є люди, які дуже люблять читати і з відкритою душею діляться своїм захопленням із іншими. Прочитали книгу — і щоб вона не лежала й не припадала пилом, приносять її в бібліотеку. Серед щедрих дарителів — колишня бібліотекарка Лаленко Інга Вікторівна, Лаленко Кіра, Коркушко Олена Миколаївна та Книш Світлана Миколаївна. У День дарування ми отримали декілька дитячих книжечок. Але ж ви самі розумієте — нинішній економічний стан, війна, високі ціни, люди в селі виживають. Коли з’являється вільна копійка — донатять на ЗСУ. Так що пріоритети трішки інші.

— Минулої зими, коли країна жила в режимі постійних відключень світла, були перебої з інтернетом, телебаченням, люди згадали про книги і пішли в бібліотеки. Ви таку тенденцію помічали?

Н. Г. У нас торік приміщення не опалювалося, тому було б недоречно запрошувати людей. Хоча найвідданіші любителі книги приходили, спілкувалися. З іншого боку, як вже говорила, в нас немає такого асортименту книг — постійні читачі вже перечитали книги по декілька разів. Так що чекаємо поповнення бібліотечного фонду і того, що в нас побільшає читачів і відвідувачів. Адже у бібліотеці діє такий собі соціокультурний простір. До нас може прийти кожен із пропозиціями і побажаннями — вислухаємо, радо долучимося до цікавих ініціатив, чим зможемо — допоможемо.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA