Майже сотня автівок для ЗСУ, або Як решетилівець Віктор Убийвовк доставляє з закордону машини для захисників

Як офіційний волонтер він ввозить з закордону гуманітарну допомогу та автівки для ЗСУ.

За час повномасштабної війни йому вдалося доставити в Україну близько ста автівок, половина з яких — для земляків.

Досвід такої діяльності Віктор мав уже давно, бо до 2022 року купував автівки з Європи для цивільних.

Нині роботу і допомогу армії поєднує і навіть заснував благодійний фонд «Козак Решетило». На чому спеціалізується благодійна організація решетилівця Віктора Убийвовка, читайте в інтерв’ю.

— Вікторе, розкажіть будь ласка про свій фонд, на чому він спеціалізується?

В.У.: Я засновник благодійного фонду «Козак Решетило». Фонд діє з 17 січня 2023 року. Ми створили його для того, щоб мати можливість привозити автомобілі для військових, бо ситуація в тому, що автомобілі для військових можна лише кількома способами реалізовувати — купляти тут автомобілі, які є, але це не зовсім законно бо там порушені певні митні права. Тому такі автомобілі не рекомендують використовувати для військових. Другий спосіб — це купувати на військову частину, але вони відмовляються брати їх на баланс. І третій спосіб — передавати як гуманітарну допомогу. Саме для цього й потрібен благодійний фонд, щоб не мати жодних нюансів при передачі автівок.

— Це ж треба було виїжджати за кордон?

В.У.: Так. Оскільки я до війни займався автомобілями, то спершу один з народних депутатів України, з яким я спілкуюся, запропонував мені ввозити автівки для фронту. І давав для цього офіційний дозвіл на виїзд через систему «Шлях». А далі закрутилася робота в нашому фонді, машина за машиною. Тим паче, що мене знають багато людей, було вирішено, що цей фонд буде решетилівський і ми зможемо більше допомагати нашим місцевим хлопцям.

— Скільки людей працює у фонді?

В.У.: Це командна робота. Тут зібралися люди, які хотіли допомогти один-одному. Це наші місцеві хлопці — мій брат старший — Сергій Убийвовк, Роман Косенко, Віталій Луценко, Йосиф Ханчалян. Сергій займається юридичними питаннями, хлопці допомагають з усіма іншими питаннями, бо підводних каменів багато.

— Але ж без зв’язків з-закордону не обійшлося?

В.У.: О, це дуже цікаве питання. У мене є друзі, які допомагали не лише з автомобілями, а й з гуманітарною допомогою — це й медицина, харчування, одяг. Також я познайомився з волонтером Рішаром Деколум’бєром, він, до речі, приїжджав у Решетилівку. Так от він теж зіштовхнувся з проблемою, коли не міг ввезти гуманітарку в Україну. Для цього теж потрібен фонд. І от нині через наш фонд можна передати будь яку допомогу в законний спосіб.

— Вікторе, чи рахували скільки машин вже вдалося передати військовим?

В.У.: Вже не рахую. Але приблизно це десь 80 автомобілів!

— Як відбувається сама процедура? І скільки часу на це може піти? Адже зрозуміло, що транспорт військовим треба, як то кажуть — на вчора.

В.У.: Все ніби виглядає просто на перший погляд. Волонтери чи самі військові збирають гроші, а я їду і купую. Машину в основному я підбираю сам, бо нажаль є люди, які не завжди серйозно до цього ставляться. І коли тільки відкривається черговий збір, я одразу починаю готувати документи для виїзду за кордон. Далі, коли вже зібрана сума, я їду за кордон. І зазвичай ввожу 4-5 автомобілів. Так от, я їх не купую там, а лише залишаю завдатки. Бо це зазвичай дуже велика сума коштів, яку не можна вивозити з України через певні законодавчі моменти. Тому простіше залишити завдатки, а вже потім викупляються ці машини. Після чого спеціальними актами передаємо військовим. Це все легально й ці автомобілі навіть українським законодавством дозволено ставити на тимчасовий облік, не розмитнюючи. Вказано, що після завершення військового стану, ці автомобілі зможуть перебувати в нашій країні ще 3 місяці. Далі ж, я думаю, буде розроблено механізм розмитнення, нульового. Але про це поки що ніхто не думає бо, найперша мета — швидко знайти, доставити, щоб вони виконували свою функцію на фронті.

— Якщо продовжувати говорити мовою цифр, то скільки з тих 80 автомобілів потрапило в руки захисникам з Решетилівської громади?

В.У.: До мене звертають військові з нашої громади. Наприклад, купували авто для 3-ї штурмової і там тоді не було хлопців з Решетилівки, а зараз уже є. Буквально два тижні тому я передав два автомобілі військовим з Києва. Якщо говорити про земляків, то це десь 40 авто.

— З яких країн ці машини зазвичай потрапляють в Україну?

В.У.: Різні країни. Я зазвичай їжджу в Литву. Але є і з Швеції, Норвегії, Німеччини. Це основні країни.

— Як найшвидше вдавалося привезти автомобіль в Україну?

В.У.: Було навіть за день. Звернулися наші військові, двоє братів з Решетилівки. Я якраз вже їхав за кордон, а їм терміново необхідний був автомобіль. У них було небагато грошей — щось люди зібрали, але більшу частину хлопці покривали самі. Й за ту суму, на яку вони розраховували, в Україні важко було знайти транспорт.

— Чи були курйозні ситуації?

В.У.: Та бувають, звісно, і кумедні, й не дуже. Ось півроку тому ми купували автомобіль в Норвегії і, коли до нас вийшов чоловік, ми намагалися з ним англійською говорити, а між собою, звісно, українською говорили. Він потім повертається до нас і каже: «Хлопці, говоріть українською, у мене жінка з України. Вона мене так дістала, що я за 20 років українську вже вивчив і наші діти теж». Це при тому, що він іноземець, то з нами говорив вільно. Тобто наша українка з Закарпаття повернула все так, що не вона вчила іноземну, а їх підсадила на українську.

— Ще б хотілося почути, як працює ІПСО в тих країнах, де вам доводиться бувати?

В.У.: Новини у них правдиві. Вони цікавляться війною в Україні. Наприклад, у Литві відсотків 90 допомагають, розуміють серйозність ситуації. Але є й такі, що кажуть: у вас там війна, а ви на таких автомобілях їздите, замовляєте з Америки. Я їм завжди пояснюю, що Україна розвинена, а українці ніколи бідними не були. У нас практично в кожного українця є автомобіль, або й не один. Вони думали, що ми дуже-дуже бідно живемо, якщо їздимо на заробітки. Я з іноземцями взагалі люблю спілкуватися. Я їм розповідаю про війну, про українців загалом. І вже дуже багато мене де знають і навіть вже завдаток не беруть, коли замовляю автомобіль.

— Щиро дякую вам за розмову і від усієї редакційної команди бажаю успіху у вашій справі і якнайшвидшої нам усім перемоги над окупантом.

Юлія ГРІНЧЕНКО, Решетилівщина.UA