Як колективізували і «кріпачили» Решетилівщину

Ці роки увійшли в історію як «великий перелом» на селі — радянська влада взяла курс на ліквідацію куркульства (заможних селян) як класу і оголосила про перемогу колгоспного ладу. Процес усуспільнення засобів виробництва проводився шаленими темпами, із застосуванням відверто прямого насильства. Проводилось примусове, безпідставне розкуркулення, яке торкнулося мільйонів людей.

Для прикладу наведемо епізод, що стався на хуторі Сліпки Плосківської сільради Решетилівського району. Свідчення очевидця було описане на сторінках газети «Голос Полтавщини», яка видавалася у 1941–1943 роках.

«Якось саме в жнива серед білого дня до нас на подвір’я урвався загін вершників більшовицького начальства з району. Боже, що вони творили! Страшно згадувати, від однієї думки серце льодяніє. Спершу почали знущатися над дідом і бабою, а потім шаблями повідтинали голови, руки, ноги, трупи покришили на капусту з м’ясом, собакам розкидали. Батько, почувши зойки і постріли у дворі, прибіг з поля. Але тільки-но з’явився на подвір’я, як його схопили. Довго били, потім кількома пострілами докінчили на місці. Я сидів у бур’яні, не тямлячи нічого, і спостерігав цю страшну картину. Розправившись з дідом і батьком, більшовики зруйнували і пограбували господарство. Потім зі свистом, піснею і вигуками, немов на весілля, виїхали в район, забруднені кров’ю моїх рідних…»

В Державному архіві Полтавської області зберігаються документи, які проливають світло на хід колективізації на теренах Решетилівського району Полтавської округи. На жаль, документів, зі зрозумілих причин, збереглося дуже мало. Практично відсутні свідчення про найдраматичніші події у історії українського села 1932–1933 років. Велика кількість їх втрачена під час війни, але ті, які залишилися, дають уяву про трагізм жахливих років.

За рішенням окружного партійного комітету та окружного виконавчого комітету в грудні 1929 року та в червні 1930-го у всіх районах округи були проведені районні позапартійні селянські конференції, на яких обговорювалися питання про хід проведення колективізації. Протоколи деяких конференцій збереглися.

15 грудня 1929 року в Решетилівці відбулася бідняцько-середняцька конференція, в роботі якої взяли участь 230 делегатів. Було заслухано доповідь «Про підсумки першого року п’ятирічки та подальші чергові завдання» та «Про підсумки осінньої посівкампанії та підготовку до весняної. Колективізація в районі і оживлення роботи сільрад». Тут було ухвалено резолюцію, в якій зокрема говорилось, що: «Бідняцько-середняцька районна конференція цілком і повністю стверджує орієнтовний тон колективізації, для цього делегати обіцяють вступити до СОЗу (спільний обробіток землі) та стати агітаторами-­колективізаторами, бо тільки при такому стані ми зуміємо колективізувати 50% сільрад до 1 травня та колективізувати весь район до 1 жовтня 1930 року».

Але обіцяного піднесення селянство не дочекалося. Навпаки, проти нього держава повела справжню війну. 22 червня 1930 року була проведена друга районна позапартійна селянська конференція.

До президії надійшли такі питання:

— Чому бідноті не дають борошно, а висівки на харчі? Чи повинен колгоспник вночі чергувати на селі? Чому на селі по кооперації немає матерії і член СОЗу, бідняк не може купити метри матерії для дітей?

Число сільськогосподарських артілей у Решетилівці, організованих «добровільно-примусовими» методами, швидко зростало. 19 січня 1930 року районний земельний відділ зареєстрував сільськогосподарську артіль під назвою «Борці за колективізацію» (Цибулівка) згодом перейменовану в «Заповіт Ілліча», в лютому того ж року — «Промінь світла», а в другій половині 1930 року були утворені колгоспи «Сміливо вперед» та «Червоний Перекоп» (с. Прокопівка).

У червні 1930 року в Решетилівці засідала районна комісія по перевірці розкуркулення, до якої входили Гасуха, Помпе, Чухліб, Зінченко, Голяник. Всього в списку 305 господарств визнано розкуркуленими.

На перше півріччя 1931 року на території Решетилівки число артілей зросло ще на три: «9 Січня», імені Тельмана та «Світлий Жовтень». На кінець року в 9-ти решетилівських колгоспах було об’єднано до 80% усіх селянських господарств. За врожайністю рік не відрізнявся від попередніх, але все зерно, прямо з-під молотарки вивозилося на залізничну станцію «Решетилівка» — в держкомпоставку. Понад плани і завдання в господарствах залишався лише насінневий фонд, навіть страхового не залишалося, не кажучи вже про той, який би належало роздати на трудодень. Всіх, хто виступав проти непомірного плану хлібозаготівель, було названо «куркульськими посіпаками», наприклад: «Куркуль Куцевол Семен, Лиманської сільради…намагався зірвати готування до 3-ї більшовицької весни, відмовляючись засипати посівматеріал та поряд з цим злісно не виконував плану хлібозаготівель. Цей ворог радянської влади хліб продавав спекулянтам. Нарсуди засудили його на 10 років далеких таборів з конфіскацією всього майна».

Селянин був позбавлений будь-яких прав, наново «покріпачений». Він не мав документів, які посвідчували його особу, а тому не міг вирватися з села. Селянину радянська влада давала документи лише тоді, як відправляла на навчання, різного роду з’їзди, виставки.

Загалом по Решетилівському району було створено аж 88 колгоспів різних напрямів: тваринницького, зернового тощо. Вирощували різну сільськогосподарську продукцію. Назви у дусі часу: «Сталіна» (Демидівка і Каленики), «КІМ» (Братешки і Березняки), «Шевченка» (Плоске і Лиман), «Карла Лібкнехта» (Кукобівка і Миколаївка), «Леніна» (Шкурупії і Шамраївка). Серед імен відомих більшовиків присутні: «Будьонного» (Демидівка), «Косіора» (Шкурупії), «Хрущова» (Яценки), «Молотова» (Толока), «Кагановича» (Чернещина), «Луначарського» (Тури), «Чапаєва» (Чернещина), «Дзержинського» (Коржі), «Куйбишева» (Коржі), «Крупської» (Михнівка), «Кірова» (Федіївка), «Калініна» (Потеряйки), «Берія» (Михнівка), «Шверніка» (Братешки), «Маленкова» (Шкурупії), «Блюхера» (Михнівка) та інші.

Активними борцями за колективізацію села були С.Ф. Ткаченко, Т.Д. Зленко, Г.А. Облап, А.Д. Малинський, Т.Д. Диптан, Д.Я. Блоха, Д.І. Шкурупій, О.Ф. Шкурупій.

Станом на 1 січня 1968 року відбулося різке зменшення колгоспів завдяки укрупненню та реорганізації. Їх тоді налічувалося вже всього 24, а на 1 січня 1978 року — тільки 16.

В роки незалежної України, а саме у 1997 році, колгоспи було перейменовано в КСП (колективні сільськогосподарські підприємства. У 2000 році згідно з указом Президента України Леоніда Кучми КСП було реформовано у нові агроформування ринкового типу.

Юрій Кісіль