Оля Плюта: як виховати малих білінгвів

Якщо прогулюючись влітку Решетилівкою ви зустрінете групку малечі, що весело щебече англійською, розповідаючи про те, що бачить навколо, — це точно учні Олі Плюти. Вихованці її школи Early birds (Ранні пташечки) не просто вивчають англійську, вони нею говорять, живуть і використовують у житті, як і рідну українську. Вивчати іноземну Олині пташенята починають у 3 роки, а у 5 — вже можуть розповісти вам про погоду за вікном, описати собачку чи котика ще й поділитися враженнями від того, яким видався нинішній день. Усе це — англійською.

Чудова викладачка англійської, яка не мріяла бути вчителькою

Коли Оля Плюта захоплено розповідає про свою школу і вихованців, зізнається, що так сильно любить свою роботу, що й на канікули б не ходила, важко уявити, що вона геть зовсім не хотіла бути вчителькою. Хоча англійську любила завжди, вивчала її поглиблено у Решетилівській гімназії. А от працювати мріяла стоматологом. Щоправда, цей варіант відпав, коли з’ясувалося, що дівчина боїться крові — як же тут зуби лікувати? Від фаху юриста відмовилася після розмови з мудрою і практичною мамою. Вона не переконувала, нав’язуючи власну думку — ставила правильні запитання й наводила беззаперечні аргументи. А й справді, юристів на той момент випустилося з вишів чимало, на хорошу роботу без досвіду не брали. Тож коли мама запитала, а що доня найкраще знає, відповідь була очевидна — англійську. Вибір вишу виявився певною мірою невипадково випадковим: Оля якраз проходила повз Полтавський педагогічний університет, коли вирішила подати документи на факультет іноземної філології саме до цього вишу.

«Моя вчителька англійської дуже хотіла, щоб я поїхала навчатися в Київ, — зізнається Оля. — Але я взагалі не люблю великих міст — шаленого трафіку, добирання, людського натовпу. Завжди хотіла жити й працювати в Решетилівці. Місто своє я дуже люблю й не хотіла звідси нікуди їхати».

Якщо ви навчалися у педунівері, то не відкрию для вас Америку, якщо скажу, що студенти «відкошують» від практики. Особливо ті, хто в школі не збирається працювати, а навчається заради диплому про вищу освіту. Варіантів, як це зробити, може бути купа. Проте Оля Плюта з подругою вирішили для себе: якщо вступили сюди, отже потрібно пройти все від початку до кінця. І практику також. Тому під час літньої практики працювали в таборі з маленькими дітками, потім — у полтавських школах. Хотіли спробувати, яке воно — вчителювання. Після 4 курсу Оля пішла на індивідуальний графік — і поїхала викладати англійську мову в сільську школу.

«Не можу сказати, чому й для чого, хоча просили залишитися в Полтаві, — згадує наша героїня. — Можливо, справді хотіла випробувати власні сили». Потім через рік Олі запропонували читати години англійської ще в одній школі, на роботу з Решетилівки їздила щодня. Коли завагітніла, зрозуміла, що хоче бути матусею, яка займається вихованням своєї дитини, а не пропадати на роботі цілими днями. Тож і задумалася про пошук іншого місця роботи. Тут саме вчасно трапилася нинішній керівник Олі — директор Решетилівського художнього професійного ліцею Наталія Бігун, яка запропонувала роботу викладача англійської у своєму навчальному закладі.

Як Early birds наснилася

Англійську раннього розвитку Оля почала практикувати зі своїми дітками. Коли народився первісток, вона з 4 місяців уже читала синочкові казки англійською. «Я люблю англійську мову і все, що з нею пов’язано, англійські традиції. Я все це вивчала, мені близька ця культура і ця країна. Почали з казочок. Коли синочок почав вчитися говорити, називала англійською предмети, що оточували нас. Рочки у три він міг розповісти англійською, як у нього справи, яка погода. Тоді ночами мені й почала снитися власна школа англійської. Постійно думала про те, що я би хотіла з дітками маленькими займатися. І так одного разу навіть наснилася назва нинішньої школи. Оці Early birds — ранні пташечки. Вони справді ранні, бо ми починаємо вивчати англійську з 3 років», — розповідає молода жінка.

Головною перешкодою на шляху до омріяної школи була власна невпевненість. Оля зізнається, що боялася, що на її уроки ніхто не прийде, адже вона до того працювала не в якійсь елітній школі з поглибленим вивченням іноземної, а в звичайній сільській. Проте мрію доні рішуче підтримала мама Олена Іванівна. Вона разом із Олиною кумою Людою Горобець буквально випхали її до Києва на курси зі словами «Олю, ми в тебе віримо, в тебе обов’язково все вийде». Те навчання у столиці перевернуло її життя, окрилило й надало ледь вловимій мрії чітких рис та форм. Додому Оля повернулася у величезному захваті. Перші заняття власної школи наша героїня проводила у приміщенні, де працювала мама — там була вільна кімнатка. На її облаштування тоді витратили всю мамину зарплату, бо в доні стартового капіталу на той момент не було. Це було 5 років тому. За цей час змінили два приміщення. Тепер школа, що починалася із роздаткового матеріалу та домашнього ноутбука, укомплектована всією необхідною технікою. Заняття у Early birds нині відвідують майже 80 «ранніх пташенят» у віці від 3 рочків і до 4-го класу включно. Вивчати англійську до Олі поспішають не лише дітлахи з Решетилівки, до її школи везуть свою малечу батьки і з навколишніх сіл.

Школа, де не перекладають українською

Оля Плюта зауважує, що вона — не репетитор, адже з малюками і школярами працює за власною авторською програмою, яку розробила самотужки. Вона користується іншими підручниками, ніж ті, що передбачені шкільною програмою. Від першого заняття зі своїми «пташенятами» Оля спілкується виключно англійською — українська лишається за дверима.

«Пояснюю, танцюю, показую рухами — але англійською. І дітки розуміють. Коли працювала в школі, то теж перекладала, — зізнається Оля. — Проте навчання в столиці все змінило. На курсах нам пояснили: якщо хочете навчити англійської, ви не повинні під час уроку перекладати українською, інакше не зможемо навчати так, щоб діти були білінгвами (тобто вільно володіли іноземною, як і рідною. — Авт). Перекладати не потрібно. Дитина приходить і поринає у англомовний світ. Ці дітки думають по-іншому. П’ятирічки вже говорять фразами, можуть описати тваринку, прочитати англійською».

Під час занять також враховується специфіка кожного віку. Так, на заняттях із найменшенькими доводиться кожні 5-7 хвилин змінювати види діяльності, бо малим непосидюхам швидко набридає й стає нецікаво. Тож необхідно вигадувати щось нове, аби тримати увагу вихованців. Оля зауважує, що з тими ж трирічками буває складно у перший місяць занять. Складнощі полягають у тому, що діток, які у більшості ще не відвідують садочок, спочатку слід «передружити» між собою, навчити працювати в парі чи групі, комунікувати один з одним. З молодшими школярами — інша історія. І вона про мотивацію: як би не старалися батьки, якщо дитину примушують відвідувати уроки, то мотивації ніякої, дитина не хоче вчитися. Доводиться працювати психологом, шукати причини, а вони часто криються в тому, що дитина десь не зовсім зрозуміла тему, соромиться цього, тому викладачка англійської вдається до індивідуальних занять. Ще раз пояснити — не складно. Вона вчить своїх пташенят, що помилятися — не страшно, і говорити англійською — теж. Головне — не боятися й не мовчати. А помилки виправити дуже легко.

Для вивчення англійської у школі Early birds у хід йде все — мультфільми, ігри, гаджети, цікаві відеоблоги. Гаджети тут лише на користь, адже у вайбер-групу для своїх вихованців Оля закидає ігри, які розробляє самостійно на різних освітніх платформах. Саме граючись дітки швидко і легко засвоюють нові слова, тренуються їх писати. Забивають гол у віртуальному футболі чи страйк у боулінгу — і вивчають граматичні часи дієслів. Зануритися у англомовний світ допомагають і святкування традиційних англійських свят у школі. А ще — посткросінг, тобто обмін поштовими листівками із дітками по всьому світу. Свої перші 5 листівок із побажаннями решетилівські «пташенята» вже відправили одноліткам, тепер чекають на відповідь. По суботах для найстарших вихованців школи влаштовують Speaking club — розмовний клуб. «Ми граємо в Монополію англійською. Знайшла носія мови для дітей — спілкуються онлайн, бо у зв’язку з воєнним часом носії мови не можуть приїхати в Україну. Підбираємо тематику розмов і спілкуємося. Згадую свої перші рази: ти вважаєш, що знаєш англійську, а потім коли до тебе починають говорити, все — ступор, стіна. Тож хочу, аби мої учні не боялися говорити», — зауважує викладачка.

До слова, почути англійську від Олиних пташенят можна і на вулицях чи в парках Решетилівки. Влітку вони практикували прогулянки містом, коли вчителька просила розповісти їй, як краще дістатися до ліцею, говорили про природу й рідне місто.

«Кайфую від дітей і від того, що проводжу з ними час»

А от що Оля Плюта не любить, так це канікули. За час існування школи лише два останні роки вона влаштовувала канікули у липні для своїх вихованців. Вважає, що в заняттях англійською не повинно бути перерви, тому що тоді доводиться повертатися до того, з чого почали. «Бо практики немає, повторення немає — і я від того засмучуюся, бо потрібно наверстувати втрачене», — пояснює Оля.

З початком повномасштабного вторгнення діяльність школи призупинилася. Тоді всі були налякані, шоковані. Проте, коли перший страх пройшов, малі «пташенята» полетіли до своєї улюбленої вчительки на уроки — спочатку по одному-двойко до Олі додому, потім почали потроху повертатися до школи. Оскільки приміщення знаходиться навпроти ЦКД «Оберіг», під час оголошення повітряної тривоги йшли туди в укриття. Займалися навіть в укритті. Оля з усмішкою розповідає, як працівники «Оберегу» із цікавістю приходили дивитися на їхні заняття. З малечою в укритті гралися, зі старшими — говорили, звісно ж, англійською. Нині всі Олині вихованці повернулися у шкільне «гніздечко», ніхто не відмовився від навчання, навіть попри війну.

Оля й сама постійно вчиться. Ранок починається із серіалу «Друзі» англійською — це хороша прокачка мови. Кожен вівторок та четвер після всіх уроків займається із носіями мови, вдосконалює свою вільну розмовну англійську. А ще — курси та навчання. Не полишає й роботи у художньому ліцеї, де нині працює заступником директора із виховної роботи. «Обожнюю свою роботу, колектив і творчих дітей. Поєдную дві роботи — і мені це подобається, не можу кинути хоча б одну з них. Тому часу й бракує. Тому в процесі пошуку помічників, щоб вести нові напрямки», — зізнається наша героїня.

Нові напрямки — це розширення школи Early birds. Через місяць заплановане відкриття нової студії, де нині ще триває ремонт, і з новими викладачами. У оновленій школі з’явиться ще один напрямок роботи — з дітками раннього розвитку від 1 року до 3 рочків за схемою «мама+дитина». Оля вже знайшла викладача раннього розвитку, залишилося набрати групи. Зараз у пошуку ще одного викладача англійської. «Якби можна було клонуватися, то я б постійно проводила заняття, — напівжартома говорить Оля Плюта. — Кайфую від дітей і від того, що проводжу з ними час. Бо діти як забирають енергію, так її й додають, надихають емоціями. Коли бачиш оці очі, в яких світиться інтерес, допитливість, жага пізнання, коли заходять у клас із посмішками — відразу ж піднімається настрій, навіть якщо він зранку був не дуже. Оці обійми, листівочки від вихованців — вони надихають і додають крила. Я не хочу з ними вчити англійську заради того, що так потрібно. Хочу, аби вони мову любили так само, як я її люблю. Щоб мова була живою. Я не хочу, щоб це було по підручнику, хочу, щоб йшло від серця».

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA