Тарас Шевченко та Решетилівщина
Дев’ятого березня в Україні відзначатимуть 210 річницю від дня народження видатного українського поета, генія нації Тараса Григоровича Шевченка. Перетиналися шляхи Кобзаря і з Решетилівським краєм.
Готуючи періодичне видання «Живописна Україна», на початку липня 1845 року (за новим стилем) шляхом на Полтаву Тарас Григорович Шевченко відвідав нашу рідну Решетилівку. Наше містечко йому запам’яталося великою кількістю церков і тим, що тут мешкали козаки, про що знаходимо згадку в його повісті «Близнецы». На той час в Решетилівці на сім з половиною тисяч жителів було 6 церков та єврейська синагога. Одна з церков — Миколаївська — зображена на малюнку Шевченка. Поряд з нею, за кам’яним муром, що оперізував садибу поміщика Олександра Васильовича Попова, в розкішному саду з оранжереями стояв великий двоповерховий палац в ранньо-класичному стилі.
Дослідники запевняють, що Шевченко в Решетилівці зупинявся саме у Олександра Попова, оскільки в нього зберігалася багатюща бібліотека та архів його батька, з безліччю рідкісних книг і документів, загалом понад 20 тисяч одиниць зібрання. Все це становило чималий інтерес для Шевченка, оскільки він, крім здійснення власних творчих задумів, мав неофіційне доручення Археографічної комісії.
Як відомо, Тарас Григорович Шевченко зробив два малюнки з решетилівськими краєвидами. Зроблені вони з різних точок в районі теперішньої площі перед меморіальним комплексом. Малюнки називаються «В Решетилівці», виконані на папері тушшю, сепією та аквареллю, розмірами (19 см х 27,4 см) та (17,9 см х 27,1 см).
Цікавий переказ про перебування славного Кобзаря в Решетилівці, записаний в кінці 1930-х років Д. Косариком від решетилівського селянина С. Михайленка:
«Поміщикам батько мій служив: трьом Поповим і четвертому Хрипунову. Так-от, розповідав мій покійний батько, як до нас у Решетилівку Шевченко появився. Кожушок у нього на плечах наопашку, бо діло було літом, душно було. Прийшов у плотницьку і сів на пеньок.
— Здоровенькі були, з середою вас…
А пан Попов йому і каже:
— Хіба сьогодні середа?
— Робочому чоловікові щодня середа, — сміється Тарас Григорович, бо життя людям таке, щоб його і сучка не діждала.
— Ну, підождіть хлопці, прийде час — все буде гаразд, — це вже він нам, плотникам каже.
А у нас був Логвиненко Андрій, замки добре робив. Попов його і почав вихваляти перед Шевченком, а той слухає і своє каже:
— Ех, якби він добрий майстер, то він би зробив такого замка на тебе сукиного сина, щоб ти й довіку не розкувався б.
Усі плотники та слюсарі так і притихли. Зроду не чули такого сміливого слова.
А мій батько добрий стрілець був. Його пани на охоту брали, і Попов почав знову хвалитися перед Шевченком своїм стрільцем метким. А Шевченко своєї співає.
— Якби він добрий стрілець був, уже б давно ваш рід перестріляв…
Дуже полюбили його усі майстрові, і мій батько виточив йому чубук до люльки із лимонного дерева та й подарував і, даючи Тарасові цей гостинець, якось у нього язик повернувся і він назвав Шевченка паном. Ой як він тут розгнівався!
— Не ображайте мене «паном», я такий кріпак, як і всі.
Бував Шевченко і в нашій хаті, коли товаришував з батьком. Я тоді ще в колисці качався. Він підійшов до мене, хвалиться батько, узяв на руки, почугикав мене та й каже батькові:
— Шануй цього молодця, цей діжде всього гарного… бо буде жити лучше колись».
Жителі Решетилівського району бережуть пам’ять про Великого Кобзаря. На його честь село Куликівка було у 1939 році перейменоване в Шевченкове. У Решетилівці є вулиця Шевченка, його ім’я присвоєно районному будинку культури. У 1967 році відкрито пам’ятники Тарасу Григоровичу в Решетилівці і в селі Лиман Другий. Символічним є і той факт, що Решетилівка дала Україні п’ять лауреатів Державної (тепер — Національної) премії імені Т. Г. Шевченка. У виставковій залі ЦКД «Оберіг» постійно експонуються копії з малюнків Шевченка «В Решетилівці».
Юрій Кісіль