Творче подружжя, яке уславило Решетилівський край

Мова піде про Івана Михайловича Гулика — відомого графіка, живописця, майстра художнього текстилю, та його дружину Олександру Андріївну Вітенко — майстриню художньої вишивки та поетесу-піснярку.

Іван Гулик народився 12 квітня 1937 року в польському селі Терстяни Ряшівського воєводства. У 1945 році внаслідок радянської каральної операції «Вісла» разом з родиною був виселений у село Плебанівка Тернопільської області. Здібний юнак у 1957 році закінчив Київське республіканське художньо-промислове училище, а згодом і Київський технологічний інститут. Того ж року його направляють працювати майстром цеху Дігтярівської фабрики художніх виробів, що на Чернігівщині. Невдовзі він вже завідуючий художньо-­експериментальної лабораторії, художник та головний художник Решетилівської фабрики художніх виробів імені Клари Цеткін та викладач Решетилівського ПТУ №28 (1961–1972). Його дружина Олександра Вітенко працювала вишивальницею на тій же самій фабриці. Виховали двох доньок.

До 150-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка за проектом І.М. Гулика вишивальниця Є.Г. Дмитренко виготовила панно, на якому зобразила портрет Шевченка, ліру і ювілейні дати «1814», «1964».

Починаючи з 1972 по 1981 роки у творчості Гулика новий етап — він головний художник Коломийської фабрики та на викладацькій роботі в Коломийській дитячій художній школі. Іван Михайлович є автором графічних зарисовок унікальних пам’яток народної архітектури (гуцульських житлових, господарських та церковних споруд), живописних полотен та килимів, доріжок, накидок. Розробив понад 80 зразків композицій килимів та понад 50 ескізів килимових робіт, яким присвоєно Державний знак якості.

Роботи майстра експонувалися на численних виставках, які були організовані на батьківщині та закордоном. Його твори зберігаються в музеях Києва, Львова, Івано-Франківська.

На жаль, доля мало відміряла часу для життя і творчості майстра — 22 червня 1981 року на 45-му році життя Івана Михайловича Гулика не стало.

Його дружина — Олександра Вітенко народилася 4 липня 1941 року в місті Миргород, у сім’ї медика і військового офіцера. ЇЇ батько загинув у 1943 році, звільняючи Донбас від окупантів. Дівчина мріяла про навчання на хімічному факультеті Київського університету, але не пройшла по конкурсу і пішла навчатися до Решетилівського ПТУ №28. Отримала диплом художника-майстра по вишивці. Дипломна робота — скатертина сірого льону, вишита вирізуванням і лиштвою білими нитками, потрапила до Київського музею декоративно-прикладного мистецтва. Талановитій художниці дали направлення до Московського технологічного інституту, але вона відмовилася від навчання через брак коштів. У спогадах писала, що все її багатство «складали альбом для фотографій, подарований подругою, та піввалізи книжок, які протягом шкільних років мені подаровано на день народження».

Далі було навчання у Полтавському педінституті на фізико-математичному факультеті. Навчалася на відмінно, закінчила інститут в 1969 році, але в школі пропрацювала лише два місяці. Згодом вона перейшла на роботу в Решетилівський райком партії, де працювала 20 років. Систематично надсилала свої вірші до решетилівської районки «Червоний жовтень». Редактор газети Л.В. Гайтота постійно настійливо пропонував їй роботу в газеті, і зрештою вона погодилася. Таким чином, Олександра Вітенко стала першим в районі кореспондентом-організатором районного радіо, коректором, літпрацівником, виконувала обов’язки завідуючого відділом газети. З 1972 року вона разом із чоловіком мешкала в Коломиї. Визначним роком свого життя вона вважає 1991-й, коли обрала головним своїм заняттям — вишивку. Улюблена техніка вишивки — білим по білому та мережка. Складний період її життя уклався у кілька віршованих речень:

Перехворіла я, перестраждала,/ Душа в кривавих ранах помирала,/ Та вижила і знов мене бентежить…

У 1998 році Олександра Вітенко стає членом Національної спілки майстрів народного мистецтва, бере участь у регіональних та Всеукраїнських виставках. Олександра Вітенко також продовжила займатися поезію. Так, у видавництві «Берег» міста Коломиї накладом 200 примірників у 2001 році виходить її збірка поезій під назвою «А просто добрий, незабутній слід…». Улюблена тема поетеси — вишивка. Серед поезій — вірші, покладені на музику: «Перша зустріч», «А дні летять», «Лялечка Марічка», «Вишивала мати долю».

Юрій Кісіль