Митрополит Федір: як постити з розумом і користю для душі й тіла

З року в рік напередодні Паски, або ж Великодня, віряни постять. Великий піст — це своєрідне тілесне й духовне очищення, підготовка до певно найбільшого і найсвітлішого, життєстверджуючого свята у році — Воскресіння Христового. Передвеликодній піст називають Великим, або Великою чотиридесятницею. Насправді ж він триває не 40, а 48 днів і включає в себе ще Страсну Седмицю — тиждень перед самою Паскою.

Напередодні про постування, і не лише тілесне, а й духовне, йшлося на зустрічі із митрополитом Полтавським і Кременчуцьким Федором. На неї у «Благокаву», що поруч із головним собором Полтави — Свято-Успенським — зібралися всі охочі, щоб за філіжанкою кави послухати настанови владики й поставити власні запитання. Розмова вийшла відвертою, душевною — митрополит просто й доступно пояснював складні речі, говорив про власний досвід і закликав вірян постувати з розумом і без фанатизму.

Тож пропонуємо роз’яснення з перших вуст: все, що варто знати про Великий піст і не лише.

Чому піст триває 40 днів і скільки постили перші християни

«Виник піст достатньо давно — це питання перших століть християнства. Рання християнська церква готувала до хрещення дорослих людей, — пояснює владика Федір. — Це зараз ми хрестимо в дитинстві і для нас хрещення стало красивим обрядом, який потрібно зробити. Але так не було спочатку. Бо спочатку в християнську церкву приходили люди дорослі і їм потрібно було готуватися до хрещення. Це називалося катехизація. Хрещення відбувалися декілька разів на рік, перед великими святами — перед Різдвом Христовим і Богоявленням (колись це було одне свято) і Паскою. Ці оголошені 40 днів готувалися до хрещення. Вони звичайно що себе обмежували в багатьох речах. І щоб проявити солідарність, щоб їх підтримати поступово було прийнято постити для всієї християнської церкви. Так утвердився Великий піст. А взагалі до того, як стати 40-денним, християни постили тиждень — саме Страсний тиждень перед Паскою, бо це особливі дні. Страсний, бо йдеться про страждання сина Божого і його останні дні життя земного. З часом піст став часом підготовки до свята Воскресіння Господнього».

Про міру й золоту середину

«Піст складається із тижнів, таких тижнів 6 і далі Страсна седмиця. Так склалася традиція, що в перший тиждень посту особливо зосереджуються православні (йдеться про суворе утримання від скоромної їжі, сухоїдіння — Авт.). Потім потрошку йдемо постом і останній тиждень посту — ривок робимо. Було таке в моєму дитинстві: наш дзвонар Іван Юхимович вирішив, що триматиме піст так, як його бабуся постила. У останній тиждень посту він у четвер пообідав і дав собі обітницю до Паски не їсти. Що з того вийшло? Він знепритомнів під час Пасхальної служби. Його врятували. Одним словом — зіпсував людям свято і собі, отієї Паски й не бачив. Тому коли ми говоримо про піст, потрібно говорити про певний баланс, про золоту середину. Оцю золоту середину складно шукати, але піст у цьому дуже класний досвід. Бог — це не той, хто карає людину й вимагає до букви виконувати все. Бог є батько і він чекає покаяння людини. Церква застерігає, щоб ми не перетворилися на фарисеїв, коли виконуємо ритуали заради самих ритуалів».

Постимо заради спасіння, щоб стати вільними…

«Людина була створена для раю, бути щасливою насолоджуватися життям. Але сталася проблема — і в людське життя увійшли втрати, страждання, руйнування внутрішні і руйнування самої людини. Після цієї катастрофи, вигнання Адама і Єви з раю, у людині порушилася цілісність. Є таке слово церковнослов’янське — целомудріє. Ми його перекладаємо і трактуємо, як чистота. Але насправді це більше про цілісність людини. Духовна сторона людини мала домінувати над тілесною, душа має керувати тілом. Первинний — це розум, який має керуватися Божою благодаттю. Розум не просто керує, він мав бути просвітленим від спілкування з Богом. Розум людини був на стільки проникливим, що людина бачила сутність усіх речей, в тому числі живих істот. Що відбулося там, в раю? Людина відірвалася від Бога, відмовилася від того шляху, що запропонував Бог, і пішла тим, що запропонував Сатана. Це як „за три дні семінару ми навчимо вас бути щасливими“. Отак Сатана пропонував: кладеш під подушку книжку — все, ти багатий і задоволений життям. А Бог готував людині трішки інший шлях, де ти маєш вчитися, рухатися вперед, зростати — і лише тоді досягнеш щастя, керуючись вищим розумом, вищою любов’ю, тобто спілкуючись із Богом. І людина чомусь відкинула той шлях. Розум, замість того, щоб жити Богом, почав жити емоціями. Він втратив проникливість, перестав керуватися Божим духом і почав керуватися силами душі. Душа почала жити тілесними енергіями, а тіло — жити з матеріального світу. Почало керувати людиною те, що святі отці називають пристрастями, ми почали жити цими пожаданнями. Людина не може собою керувати, живе зовнішнім шумом, новинами, проблемами і навіть не задумується, чому сталася та чи інші проблема. Людина зруйнована і розбалансована. Бог запропонував інший шлях — шлях спасіння. Христос сказав: якщо слухатимете слово моє, то пізнаєте істину й істина зробить вас вільними. Тобто вільними від залежностей, пристрастей, стати самими собою і володіти собою. Оце така вища мета — стати абсолютно вільною, абсолютно свобідною істотою. І тут така заковика, що ця свобода досягається тільки в любові. Коли людина любить, вона абсолютно свобідна. Шлях до свободи непростий — він іде через послух. Шлях до рабства — це завжди бунт. Оце такий парадокс. Щоб стати свобідним, нам потрібно змиритися і віддатися Богові».

… і щоб пізнати себе

«Піст взагалі, його глибина — зануритися в себе, побачити своє життя. Насправді ми себе до кінця не знаємо. І я себе до кінця не знаю. От, до слова, розповідають військові, які потрапляють в екстремальні ситуації, як діє страх. Хтось впадає у ступор, інший діє дуже прагматично, вмикається розум, сила волі, що він усіх виводить з-під обстрілів. Тобто ми себе не знаємо, навіть фізіологічну свою сторону. А що говорити про душевну сторону. Тому піст — це можливість трошечки зануритися в себе, трошечки поставити себе в некомфортні умови, побачити, хто ти є, як ти поводишся і що з цим робити. Тому Церква пропонує певні обмеження в піст. І найпростіше — це обмеження в їжі. Тому що це перша сходинка у духовній боротьбі із собою, із пристрастями».

Порада святих отців: не впадати в крайнощі

«Є вісім головних наших пристрастей, які, якщо ми підпадаємо під залежність, починають нас руйнувати. І перша пристрасть — це гастромаргієнт, чрєвоугодіє, тобто залежність від їжі. Це така біда, я з нею вже борюся років 40. Але це найпростіша практика, з якої Церква пропонує почати піст. Робити це потрібно обережно, не впадати в крайнощі, а спробувати просто підібрати баланс. Це те, що нам радять святі отці. Коли питали святого Варсонофія про піст, як харчуватися взагалі, той відповідав: «Потренуйся, визнач свою міру, скільки тобі потрібно взагалі, щоб ти наситився. І коли ти визначив міру їжі, пам’ятай: коли ти починаєш їсти більше понад цю міру, то ти вже годуєш не своє тіло, а свою пристрасть, оту звичку й залежність від їжі». Це просто супер порада. Мені здається, що піст — це той час, коли ми можемо поекспериментувати над собою і зрозуміти, хто ми насправді, як ми можемо керувати собою самі, а не наше тіло чи наші емоції визначають нас.

Про духовний піст і духовні практики

«Важливо, щоб наш розум наповнювався божественними словами, божественними повчанням. Бо оцей шум довкола нас — новини, інформація, переживання, вони абсолютно природні, але в нашому житті цього всього забагато. Є речі, які б не вплинули на наше життя, якщо ми цю новину не почитаємо сьогодні. Потрібно приділяти час для духовних вправ, щоб наш розум занурювався у ті божественні глибини і ми не втрачали головного зосередження — для чого ми живемо в цьому світі. Ми ж не живемо для того, щоб перечитати всі новини. Суть то життя навіть не в нашій професії, хоча вона часто збігається з нашим покликанням, ми любимо те, що ми робимо. Ми реалізовуємо себе — і це добре. Але і це навіть не є найважливіше для людини врешті-решт. Найважливіше — це спілкування з істинною красою і життям, тобто з Богом. І тому, наприклад, преподобний Варсонофій міг не виходити із келії 50 років, йому не потрібно було виходити в світ і йому цілком було комфортно жити одиноко, тому що його розум був повністю занурений у божественне слово і вся його природа — і душа, і тіло — перебували у спілкуванні з Богом. Тому в піст важливі духовні практики. Ну, наприклад, гуляти парком, просто виділити на це час, без телефону, без нікого. І пробувати, гуляючи, читати Ісусову молитву „Господи, помилуй“. З диханням прямо, з глибини серця, має бути поєднано розум і серце. Нічого не має відволікати, бо молитва — це не щось механічне, коли ми повторюємо слова і розум у нас не вмикається. Все має бути зосереджене — розум, емоції і все має йти до Бога. І коли ви гуляєте самі на природі і звертаєтеся до Бога, ви відчуєте, як Божа благодать буде торкатися вас, вашого серця. Душа насправді шукає цього єднання з Богом. Бо ніщо не може замінити Богоспілкування — ні культура, ні мистецтво, ні розваги, ніщо. Це дуже глибоке, дуже інтимне спілкування з нашим Творцем. Він нас створив для того, щоб ми повернулися до нього. Піст і його практики перегукуються із покаянням. Тому в перший тиждень посту читається Покаянний канон преподобного Андрія Критського. Це глибока бесіда з Богом».

Для чого поклони під час служби?

«Це теж порада святих отців. Кажуть, коли ти стаєш на молитву і не можеш сконцентруватися, тебе щось відволікає, треба зробити земний поклон. Хоча б три-чотири рази. Декілька таких поклонів — і тоді людина стабілізується і може молитися. До речі, коли людина не пересичена, тоді розум відкривається і починає бути трішки проникливішим. Ти починаєш бачити, що відбувається в тобі, як розвиваються емоції, ти можеш їх контролювати. Коли читається, для прикладу, житіє Марії Єгипетської і канон, потрібно бити до 300 поклонів. Коли я був студентом, то для нас важливо було ті поклони бити, а на другий день болять м’язи. Тому вам не обов’язково бити всі ці поклони і не мучити себе. Хто може — б’є, хтось стає на коліна. Все має бути дуже демократично».

Про інтелектуальну й духовну «їжу»

«У піст ще пропонується глибше зануритися в молитовні практики. Є така гарна річ, як читання Псалтиря. Це частина Біблії. Приписують Псалтир царю Давиду, він жив у 10 століття, тобто за 900 років до Різдва Христового. Деякі тексти належать Давиду, але є ще псалми, які належать царю Соломону, царю Єзекії, пророкам. Ці псалми — свого роду молитва до Бога. На якій би сторінці не відкрив — це буде твоє звертання до Бога. Тут і переживання, і закликання, і навіть, я жартую, що є псалом, який стосується владіміра путіна. 108-й псалом можете почитати — тобто є такі псалми, як прокльони, дуже жорсткі.

Є ще одна книжка — Часослов. Це богослужбова книга, своєрідні сценарії богослужінь, ним переважно користувалися ченці. У Великий піст варто почитати Біблію. Я рекомендую починати із Нового завіту, тобто Євангелія. Можна читати П’ятикнижжя Моїсея. Ну хіба що можете поставити за спортивний інтерес прочитати Біблію за Великий піст. Просто кожен день вранці по главі з Євангелія чи Нового завіту прочитати з увагою. А ще — твори Григорія Сковороди. Вони можуть стати прекрасним духовним читанням у Великий піст, бо там прекрасні духовні байки, його пісні, його псальми, діалоги.

Якщо немає часу, читайте по півпсалма, два стиха — це ваша приватна справа, як більш корисно. Краще встати на 15 хвилин раніше і присвятити читанню час. Тобто молитву нашу можна будувати не за укладеними текстами, бо вони укладалися століттями, а за тим часом, що ви маєте. Бо краще сказати Богові два-три слова від душі, аніж прочитати всі молитви просто так».

Якщо з’їв скоромне, або про піст без перегибів і фанатизму

Підчас кавування із владикою один із відвідувачів запитав, а чи не скасовується піст, якщо з’їв сала чи у гостях — скоромні страву.

«Для того, щоб була певна система і впорядкованість, піст фізичний важливий. Це добре, бо коли ми щось робимо, мають бути рамки, які ми виставили і їх тримаємося. Але це не є самоціль. І коли допитують, а чи в страві є яйце — це вже перегиб. Не треба бути буквоїдом у цьому і краще спробувати так, як радять лікарі й святі отці. А вони кажуть — вставай з-за столу з легким відчуттям голоду. От в такому сенсі, щоб не переїдати, не переобтяжувати себе. То тут що ти їси, вже немає великого значення. Але від м’яса можна утриматися. Якщо немає такої можливості, то обмежуйте себе в їжі, аби це було збалансовано і корисно».

Дитячий піст має бути свідомим, а не нав’язаним батьками

Ще одне запитання «із залу» стосувалося дітей. Точніше віку, з якого можуть починати постувати дітки.

«Якогось конкретного визначення в Церкві не зустрічав. Вважаю гріхом, коли батьки насильно, примусово заставляють дитину постити. Це має бути дуже природньо. Це може бути, коли ти домовишся з дитиною, що шоколадок і цукерок до Паски — ніяких. Це обмеження має бути корисне для здоров’я дитини. І краще, щоб вона сама це вирішила. Нехай це буде коротке обмеження, не на сорок днів. Але заставляти дитину — це гріх. Для дітей потрібно готувати нормальну їжу. Якщо батькам складно, то краще їсти ту скоромну їжу: ти себе обмежиш у кількості їжі, але дітей годуєш нормальними стравами. Ти маєш проявляти любов. Хоча, на жаль, приклади такі є, фанатичні сім’ї, де дітей з раннього віку заставляли постити. З дитиною потрібно говорити, домовитися, наприклад, про меншу кількість часу за комп’ютерними іграми, меншу кількість цукерок чи солодощів — це й корисно для дитини буде».

Якою має бути сповідь

Під час Великого посту важливі не лише утримання від їжі, духовні практики, а й сповідь та причастя у храмі. Якщо вам складно йти до сповіді, бо не знаєте, що говорити священику — ось вам порада від митрополита Полтавського і Кременчуцького Федора:

«Насправді у нас із сповіддю трішки спотворена практика. Тому що в грецьких церквах немає обов’язкової сповіді перед причастям вірян, сповідь відділена від причастя. Ти причащаєшся і коли відчуваєш потребу в сповіді, лише тоді сповідаєшся. І сповідає не кожен священик, а духівники. У нас поки що не виходить і з цим потрібно попробувати щось зробити. Одна позиція серед колег — дати всім, хто хоче, на службі причаститися і не морочити людям голову. А інша позиція, що до причастя людина все одно має підходити трішки підготовлена, усвідомлена. Бо коли ми дозволимо просто причащатися, то ми тоді знімемо взагалі будь-які спроби до цього підготуватися і усвідомлено підійти до причастя. Буде профанація цієї святині. Тому потрібно знайти золоту середину. Ми в пошуках, це все не так швидко робиться і Церква така структура, що плюс сто років — це дуже швидкі реформи. Зараз час трохи прискорився, тому надіємося якось швидше це пройти і зробити так, щоб це було зручно для християн. Ну а поки що, підходячи до сповіді, потрібно подумати перед тим, що вам болить. У будь-якому випадку ми протягом тижня чи місяця обов’язково комусь нагрубили, навіть пожартували невдало, десь проявили егоїзм, десь злукавили, а в нашому житті це на кожному кроці, бо не завжди говоримо правду. Не треба перераховувати всі ці списки. І не треба якихось особливих деталей — це не потрібно священику. Якщо священик докопується, то це до нього питання. Він — така сама немічна, хвора духовно людина, якій трішки більше дано благодаті, яка може щось підказати і дана благодать довершити покаяння ваше молитвою. Тому — просто декілька речей, які ви зробили і воно вас турбує. Це треба сказати на сповіді — два-три речення».

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA