Юлія Гмиря: «Дитина має бути в сім’ї — це найперше завдання Служби у справах дітей»

Служба у справах дітей реалізовує державну політику у сфері захисту прав дітей, соціальної підтримки та соціальних послуг сім’ям з дітьми (в тому числі тим, над якими встановлено опіку чи піклування), прийомним сім’ям, сім’ям патронатних вихователів, дитячим будинкам сімейного типу, усиновлювачам, сім’ям, що потрапили в складні життєві обставини.

У Решетилівці службу у справах дітей очолює Юлія Гмиря, у цій сфері вона працює вже понад 10 років. За роки роботи пригадує як приємне, так і щемливе, болюче. Адже зазвичай доводиться працювати з дітьми, які понесли втрати.

— Юліє Анатоліївно, скільки дітей знаходиться на обліку служби?

Ю.Г.: У нас досить широкий облік. Це і діти, які опинилися в складних життєвих обставинах, їх — 127. З них 61 дитина має статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, 39 — перебувають в сім’ях, де батьки ухиляються від своїх обов’язків, 24 — ті, хто стали жертвами фізичного або психологічного насилля, є дитина, що тікає з дому або має проблеми з законодавством.

Крім того є первинний облік — це діти сироти, позбавлені батьківського піклування, ті, які знаходяться під опікою, в прийомних сім’ях чи інтернатних закладах. Таких у нас 69.

— Як часто, дітей відбирають у батьків?

Ю.Г.: Найперше наше правило — дитина має бути в сім’ї. Коли маємо перші дзвіночки, працюємо з батьками, виявляємо причини, налаштовуємо їх на повноцінне виконання батьківських обов’язків, догляд за дітьми. Коли вже критична точка і жодні вмовляння, аргументи, робота зі спеціалістами не допомагають — тоді мова може йти про позбавлення батьківських прав. Нині маємо в суді два таких позови. Якщо говорити про минулий рік, то було відібрано з сім’ї 3 дитини.

— Які форми сімейного виховання є прийнятними для дітей, що лишилися без родини?

Ю.Г.:. Є три форми сімейного виховання. В пріоритеті звісно завжди є усиновлення. А також є опіка-піклування, прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу.

Нині в Решетилівській громаді функціонує 7 прийомних сімей та один будинок сімейного типу. Також зараз триває процедура створення ще однієї прийомної сім’ї. Влаштовуємо хлопчика.

Такі родини фактично допомагають державі виховувати дітей-сиріт не в інтернатах, а в кращих, сімейних умовах. Діти в прийомній сім’ї та дитбудинку сімейного типу зберігають статус дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, і всі пільги, призначені державою такій категорії.

Ще є поняття патронатної родини. Це тимчасова форма влаштування дитини у сім’ю, де термін перебування дитини не може перевищувати трьох місяців або пів року в окремих ситуаціях. А в умовах воєнного стану не більше 9 місяців. По закону вважається, що за цей час суд може прийняти рішення про відібрання дітей або позбавлення батьківських прав.

До того ж не завжди під патронат дитина потрапляє через несприятливі умови. Є різні ситуації, коли батьки їдуть на заробітки за кордон чи мама одна і вона потрапляє в лікарню на операцію і більше немає кому опікуватися цими дітьми.

 — Звідки зазвичай надходять скарги, що порушуються права дітей? І скільки їх має надійти, щоб Служба у справах дітей втрутилася?

Ю.Г.: Ситуації різні. Це може бути навчальний заклад, поліція, сусіди. Крім того ми проводимо постійні обов’язкові рейди населеними пунктами громади і під час них доволі часто можемо виявляти якісь порушення.

Ми виїжджаємо після першого повідомлення. І зазвичай завжди із супроводом поліції.

— Можу тільки уявити, що ці зустрічі не завжди теплі.

Ю.Г.: Так буває всякого (посміхається і хитає головою, — авт.). Веселого мало. Бувало таке, що й з лопатою кидалися. Люди часто агресують, не пускають в дім, не відкривають двері. Лягаючи спати, закриваю очі й прокручую в голові історії цих діток. Переживаю, чи нагодували, чи в хаті затопили, як почуваються ті, хто втратив рідних.

Морально це нелегко. Але нажаль мозок і підсвідомість не може відключитися.

— Чи легко стати прийомними батьками?

Ю.Г.: Це об’ємна і не швидка процедура. Але перше — це бажання. В обов’язковому порядку громадяни мають пройти навчання, із залученням різних спеціалістів з питань психології, педагогіки тощо. Це чітка, визначена програма міністерством соціальної політики.

Також не рідше, ніж раз на два роки, організовуються навчання для прийомних батьків, щоб підвищити їх виховний потенціал.

— Сьогодні маємо нажаль такий статус, як дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Ю.Г.: Так. Надання статусу визначено порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

Якщо коротко — це дитина, яка проживала в районі проведення бойових дій і внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства, була викрадена або незаконно вивезена за межі України або незаконно утримувалася в тому числі й у полоні.

— Скільки таких діток на обліку нашої служби?

Ю.Г.: На сьогодні зареєстровано 61 така дитина. Ще маємо 5 заяв на розгляді.

— Юліє Анатоліївно, чи є якийсь термін соціального захисту дітей, які отримали статус дитини, що постраждала внаслідок війни?

Ю.Г.: Ці діти мають пільги. Серед них: влаштування в дошкільні та загальноосвітні заклади, безкоштовне харчування. З досягненням повноліття цей статус не втрачається.

— Як на вашу думку війна впливає на дітей, які знаходяться на мирній території?

Ю.Г.: Ми всі зараз знаходимося в стресі. Так чи інакше маємо переживання. Хтось має більший рівень емпатії, хтось менший. Але це однозначно має відбиток і на психіці дорослих, і дітей. Тому батьки мають піклуватися про свій психологічний фон і вберігати дітей від надмірного нервового навантаження. Це важко, бо в такий час живемо.

— Щиро дяку вам за змістовну розмову і вашу роботу.

Юлія ГРІНЧЕНКО, Решетилівщина.UA