Скільки одержували і скільки витрачали мешканці Решетилівщини сто років тому

Мова йде про книгу видатків та прибутків, яку вів у Сухорабівській економії графа Василя Капніста Василь Шамро. Вона датована 1913 роком і ціни в ній вказані у рублях російської імперії.

Тож, читаємо і дізнаємося, що наприклад гусака можна було вторгувати за 1 рубль, а баранця — за 17–19,5 рублів. Маленький кабанчик коштував 1,5–3,5 рублі, проте вже відгодована свиня чорної породи вартувала цілих 42 рублі. За бракованого вола просили аж 150 рублів, а теличка коштувала 95 рублів.

Пляшка вина обходилася в 46 копійок, приблизно стільки ж коштувала і пляшка горілки. Пуд (16 кг) солі — 55 копійок, одне куряче яйце — 5 копійок. Пуд картоплі — 20 копійок. 100 тараньок можна було придбати за 3 рублі, а літр пива до неї обходився у 15 копійок. Пуд муки обходився у 1 рубль 88 копійок, фунт (400 г) коров’ячого масла — 45 копійок.

А ось зарплатня селян та прикажчиків у графа Василя Капніста не була стабільною і коливалася в залежності від сезону та соціально-економічних умов. Наприклад, з книжки дізнаємося, що у травні 1913 року мельник Сухорабівського млина П. Третьяк одержав 50 рублів, помічнику управителя І. Пенч — 160 рублів, а сторож і кучер Сухорабівського млина — 19 рублів.

Судячи з усього, найбільшу зарплатню — 500 рублів одержував управитель Глобинською економією графа Журбас Л.М., а його сухорабівський колега усього двісті рублів на місяць. Василь Шамро, завдяки якому до нас дійшли всі ці відомості, за ведення книги одержував 25 рублів. Найменше — усього по 6–7 рублів отримували пастухи корів і птиці. Тож, як бачимо, зарплати в графа були різні — були високі, інші відносно малі, але й на них можна було прожити не голодуючи, якщо зважати на ринкові ціни товарів. До того ж селяни займалися промислами та ремеслами. Іноді пан давав могорич — згідно із записами книги міг дати рубля, а іноді розщедрювався і видавав аж 6 рублів своїм працівникам.

Сам власник Сухорабівського маєтку граф Василь Іпполітович Капніст народився 23 жовтня 1864 року в селі Довгалівка Миргородського повіту Полтавської губернії, дата смерті невідома. Окрім Сухорабівської економії у його власності були Глобинська, Лиманська та Довгалівська. За споминами сучасників, граф тримав млини на річці Псел, куди возили молотити зерно з усієї округи. Також Василь Іпполітович мав цегельний завод поблизу озера.

Під час революції та Громадянської війни 1918–1921 років Сухорабівську економію рознесли вщент. На тій землі, де вона знаходилася, можна і зараз відшукати уламки фарфорових сервізів з вензелями…

Юрій Кісіль