Юлія Григоренко: «Закохана в формат EdCamp, завдяки якому зросла професійно»

У ліцеї відбулася міні — (не) конференція EdCamp Reshetylivka 2024 «Мистецтво створення інклюзивного середовища — білим по білому». Координаторкою проєкту стала Юлія Григоренко — заступник директора Решетилівського ліцею з навчально-виховної роботи, вчитель англійської мови.

У професії вона 21 рік. А з перевагами, специфікою і можливостями, які педагогам дає EdCamp Юлія Григоренко знайома майже 10 років.

Стати координатором проведення міні — (не) конференції у закладі, де працює, для неї було мрією і викликом одночасно.

Про підсумки EdCamp Reshetylivka 2024, як з’явилася ідея, назва, про співпрацю з закладами освіти в подальшому та бачення якісного освітнього середовища читайте в розмові з Юлією Григоренко.

— Пані Юліє, розкажіть будь ласка, як саме Решетилівському опорному закладу вдалося стати майданчиком для проведення EdCamp?

Ю.Г.: По перше це був наш вибір — спробувати себе в ролі організаторів. EdCamp дає можливість кожному закладу України провести в себе таку не конференцію. Вони надають грантову допомогу і дають інформаційну підтримку, яка називається «У коробці», бо заклад отримує коробку з друкованими матеріалами.

Ми побачили таку анкету, заповнили її з колегами. Вона була не легкою. Словом, одна людина з нею не впорається. Адже потрібно завчасно прорахувати всі деталі й моменти не конференції. Подати програму, узгодити попередньо зі спікерами, чи приїдуть вони, чи ні.

— Тобто це була досить тривала й ґрунтовна робота? Скільки загалом тривала підготовка?

Ю.Г.: Так. Ще й як. Ми зібралися з колегами, обговорили все й подали заявку. Це було восени 2023 року. Потім ті заклади, які пройшли технічну обробку заявок запрошують на онлайн співбесіду. Співбесіду проводять вчителі, а не команда EdCamp. Тобто, ті хто вже мав досвід організовувати такі заходи, мають якесь бачення. Знову ж таки співбесіда теж була серйозна, але нам вдалося. І коли були результати висвітлені — ми побачили себе серед тих, хто отримає грант і всю інформаційну підтримку.

— Чому саме ви стали координатором?

Ю.Г.: Почну з того, що я знайома з командою EdCamp з 2015 року. Тоді я поїхала на першу національну не конференцію, побачила, закохалася у цей формат і вже через рік я була співкоординаторкою едкемпу в Полтаві разом з Тетяною Бондар, викладачкою Полтавської академії неперервної освіти. Вдруге я була координаторкою з Іриною Платко. Ми проводили цей масштабний захід у місцевому аграрному ліцеї. Тому хотілося зробити теж саме у закладі, де я працюю.

— Юліє Борисівно, охарактеризуйте, що це за формат — не конференція?

Ю.Г.: Перш за все, це формат, який об’єднує колектив. Показує сильні і слабкі сторони. І це певне випробування: зможемо чи не зможемо. Судячи з відгуків, у нас усе вийшло. Якщо говорити про учасників, то для них це можливість обрати для себе цікаву локацію. Віднайти потрібний досвід у кожній індивідуальній ситуації. Знайомства, співпраця, позитивні емоції і зростання. Особисто я завдяки EdCamp зросла професійно. Якщо ти сидиш в одній школі, важко займатися самоосвітою. Під час таких заходів розумієш, що потрібно підтягти, на чому зупинитися або зрозуміти, що йдеш правильним шляхом.

— «Білим по білому» — це дуже символічно для Решетилівки. Як з’явилася тема та ідея?

Ю.Г.: Під час обговорення ми дійшли до думки, що зараз маємо багато дітей з особливими освітніми потребами. Я вважаю, що у нас у колективі робота саме в цьому напрямку проводиться на високому рівні. В інших навчальних закладах стосовно цього виникають питання: як? що робити? Тому така й тема. До того ж ми пов’язали її з решетилівською вишивкою «білим по білому». Адже інклюзія — це тоді, коли дитина не є винятком, а є включенням в середовище. Тобто «білий серед білих», «свій серед своїх». Коли дитину не виділяють серед інших, а вона працює повноцінно в колективі. Це про те, щоб своїми почували себе і діти, і батьки, і вчителі.

— Скільки людей було залучено до підготовки EdCamp Reshetylivka 2024?

Ю.Г.: Основну команду склали 10 людей. Всі працювали в певний проміжок часу. Було чітко визначено, хто за що відповідає. Але загалом до підготовки долучилася буквальна кожна людина, яка працює в ліцеї. Якщо вони не були задіяні саме в день проведення, то допомагали готувати, оформляти заклад. Хтось руками, хтось порадою, підказкою, але були залучені всі.

— Чи є продовження співпраці, наприклад зі спікерами по завершенню конференції? Можливо певні плани організації роботи в закладі на майбутнє?

Ю.Г.: В EdCamp є таке поняття, як «ефект довгого хвоста». Це тоді, коли люди познайомилися в форматі не конференції, й потім мають розуміння, що з тим чи іншим спікером можуть співпрацювати далі чи попросити консультативної допомоги або ж втілити спільний проект. Для себе ми зрозуміли, що формат едкемпу нам подобається. Тому можливо в такому дискусійному форматі проведемо педагогічну раду чи вчительську конференцію. Це формат не нав’язливий, де кожен і кожна може ділитися своєю думкою. Тому таким набутим досвідом ми плануємо користуватися. Звісно плануємо покращувати методи роботи з інклюзивними дітками. Як на конференції сказали колеги 7-ї гімназії м. Полтави Наталія Міцак та Ольга Довга, що кожен світ особливої дитини — це окремий світ, який нам варто і потрібно відкривати й щоразу по новому. Тобто кожна дитина неповторна і до всіх не можна застосовувати однакові методи та практики.

— Пані Юліє, яким ви бачите ідеальне інклюзивне середовище?

Ю.Г.: Для мене — це перш за все щасливе середовище. Коли дитина йде до школи з радістю. Коли і дитина, і батьки впевнені, що тут підтримають, не засудять. Коли безпечно, комфортно і є відчуття родинного кола. І підчас усього цього ще й відбувається і навчання й соціалізація.

— І на останок скажіть будь ласка, які для вас головні маркери у роботі вчителя?

Ю.Г.: Головне — отримувати задоволення. Якщо людина не любить школу, дітей — не треба там працювати. Є така гарна фраза «люби, що робиш, і роби, що любиш». Я реально отримую задоволення від роботи в школі. Є різні ситуації, але коли ти налаштований на те, щоб досягати поставленої мети, отримувати взаєморозуміння, давати любов до предмету — все вийде. Також дуже важлива компетентність у своєму предметі. І ці компетентності потрібно підвищувати щороку. Бо життя не стоїть на місці. І звичайно говорити з учнями на їхній мові.

— Я щиро дякую за цю змістовну розмову і бажаю легкості, результативності і взаєморозуміння у роботі з нашими дітьми.

Юлія ГРІНЧЕНКО, Решетилівщина.UA