10 легенд та переказів Решетилівського краю

Напередодні Дня міста згадуємо про козака Решетила, про втоплене у Говтві золото в бочках, розповіді про візит Тараса Шевченка до Решетилівки та інші легенди про місто і його мешканців, що переповідали у решетилівських родинах.

1

Наприкінці 16 ст. на території сучасної Решетилівки був хутір Бабівка козака Бабія, а по іншу сторону річки Говтва — хутір козака Решетила, який мешкав недалеко від сучасного цегельного заводу, там досі частково зберігся його ставок. Козаки жили дружно, досить часто зустрічалися, ходили один до одного на гостини. Випивали медовухи, пива, співали пісень та грали в карти. Одного разу один з них запропонував зіграти в карти на хутори. Бабій програв, і з того часу вся місцевість почала називатися Решетилівкою. (Записано в Решетилівці в сер. 1990-х рр. зі слів Володимира Христуся, який почув цю легенду від одного з колишніх репресованих решетилівських священників).

2

У «Записках о Полтавской губернии» М.І. Арандаренко (ч.2 с.74. 1849 р.) сказано, що, згідно переказів, засновником Решетилівки є козак-пластун Решетило, який на початку 17 ст. мав тут свою пасіку. У 18 ст. в Решетилівському краї та за його межами прізвище Решетило було досить розповсюджене. Приклад: Степан Решетило — суддя на Запорізькій Січі (30-ті роки 18 ст.), Андрій Решетило (1767 р.) — управитель «господского дома» Кочубеїв у нашій Демидівці.

3

Наступна легенда стосується подій напередодні Полтавської битви 1709 року. Навесні 1709 року коли в Решетилівці були розквартировані 7 полків шведської кавалерії під командуванням генерал-майора Крейца, царські війська фельдмаршала Б. П. Шеремєтева хотіли їх звідти вибити. Нападникам не вдалося захопити противників зненацька: виявивши їх, шведи зайняли укріплені позиції, а фельдмаршалу дісталася невелика втіха у вигляді худоби та провізії, в ході однієї з таких сутичок москалями поблизу Гарячківського лісу в річці Говтва було втоплено декілька бочок золота. (Записано в Решетилівці в сер.1990-х рр. зі слів Володимира Христуся, якому про ті події розповів один з колишніх репресованих решетилівських священників).

4

Згідно переказів очевидців, в центрі Решетилівки, поблизу мосту, до середини 1918 року знаходився великий бересток, під яким в 1709 році відпочивав сам Петро I. (Записав у своїх спогадах Білокінь Прохор Михайлович 5 червня 1964 року).

5

Згідно ще одного з переказів, Решетилівські шевці шили чоботи на Запорізьку Січ у 17–18 ст. (Записав В. Є. Бучневич «Местечко Решетиловка Полтавского уезда — Труды.ПУАК, — вып.15, Полтава, 1917).

6

Наступна легенда — про повернення імператриці Елизавети Петрівни в 1744 році з Полтави до Києва. Проїжджаючи через Решетилівку, кортеж імператриці зупинився на переправі через річку Говтва. Біля переправи стояв старий інвалід, спираючись на милицю. Сиві довгі вуса — то було все, що залишилось від його колишньої козацької постави. Імператриця кинула йому до ніг червінця, але він не нахилився брати його.

— Не червінця, а волю дайте козацтву! — гукнув старий. — Згадайте нашого Семена Палія, з яким ходили на битву! А тепер пузата старшина землі козацькі забирає!

Представники козацької старшини, що були при імператриці, лише переглянулись. Тим часом тронний ридван рушив, зацокотіли копитами коні, глушачи голос козака-інваліда та обдаючи його пилюкою. (І.І.Пільгук. Григорій Сковорода, «Дніпро» — Київ. — С.59).

7

11 квітня 1786 р. Решетилівка Катеринославської губернії була подарована імператрицею Катериною II на той час дійсному статському раднику Василю Степановичу Попову (17.12.1745–05.11.1822), який «назначен состоять при Особе Ее Величества у принятия прошений». За час його правління поселення значно змінилося. Згідно переказів, пан Попов займався своєрідною «селекцією» своїх кріпаків (близько 1000 в самій Решетилівці, не враховуючи маєтку у Василівці). Він відбирав найвродливіших дівчат та хлопців і одружував їх. Результати понад 200-літньої діяльності спостерігаємо і зараз: наші земляки справді — дуже гарні на вроду і вдачу.

8

Цікавий переказ про перебування Т.Г. Шевченка (1845 р.) у Решетилівці записав в кінці 1930-х років В. Косарик від решетилівського селянина С. Михайленка. «Так от, розповідав мій покійний батько, як до нас в Решетилівку Шевченко з’явився. Кожушок у нього на плечах наопашку, бо діло було літом, душно було. Прийшов у плотницьку і сів на пеньок.

— Здоровенькі були, з середою вас…

А пан Попов йому і каже:

— Хіба сьогодні середа?

— Робочому чоловікові щодня середа, — сміється Тарас Григорович, бо життя людям таке, щоб його і сучка не діждала.

— Ну, підождіть, хлопці, прийде час — все буде гаразд, — це вже він нам, плотникам каже.

А у нас був Логвиненко Андрій, замки добре робив, Попов його і почав вихваляти перед Шевченком, а той слухає і своє каже:

— Ех, якби він добрий майстер, то він би зробив такого замка на тебе сукиного сина, щоб ти й не розкувався б.

Усі плотники та слюсарі так і притихли. Зроду не чули такого сміливого слова.

А мій батько добрий стрілець був. Його пани на охоту брали і Попов почав знову хвалитися перед Шевченком своїм стрільцем метким. А Шевченко своєї співає.

— Якби він добрий стрілець був, уже б давно ваш рід перестріляв…

Дуже полюбили його усі майстрові і мій батько виточив йому чубук до люльки із лимонного дерева та й подарував, і, даючи Тарасові цей гостинець, якось у нього язик повернувся і він назвав Шевченка паном. Ой тут він розгнівався!

— Не ображайте мене «паном», я такий харпак як і всі.

Бував Шевченко і в нашій хаті, коли товаришував з батьком. Я тоді ще в колисці качав. Він підійшов до мене, хвалиться батько, узяв мене на руки, почукикав мене й каже батькові:

— Шануй цього молодця, цей діжде всього гарного… бо буде жити лучше колись, так не буде».

9

Колись давно у Решетилівці жив козак Петро, який мав жінку на ім’я Параска та сина Дмитра. Було спекотне літо, і от стала Параска пропадати днями та ночами. Схвильований Петро задумав зробити засідку, щоб дізнатися, що ж сталося. Заліг він у садочку поблизу дороги і спостерігає. Десь опівночі чує їде кінна підвода, а в ній його жінка з якимось чоловіком. Зупинилися почали обійматися, цілуватися, прощатися. Не стерпів Петро, підбіг до коханців. Скинув жінку з підводи та давай гамселити коханця. Тут раптом з нього спадає личина і перед ним самісінький чорт, який стрімголов дременув до лісу. Одразу Петро приступає до жінки, а та тікати. Швидко бігла — не міг догнати, а тут поруч міст. Вона з нього шувбовсь у воду і не виринає. Потім Петро дізнався, що його нерадива живе десь на хуторі під Полтавою, а йому дістався віз з кіньми та спокійне життя з сином та новою дружиною. (Записано зі слів Мозуля Івана Федоровича в сер. 1970-х рр.).

10

Про старого дуба. На хуторі Буда (невідомо де він був) поблизу села ріс великий дуб. Його посадив Максим Залізняк, який сидів свого часу в Решетилівській буцегарні (в’язниці), яка була розташована на території фортеці. На Решетилівку та навколишні хутори тоді нападали турки та татари. Одного дня 1696 року багато лиха наробили — всіх молодих людей забирали в ясир (полон). Потрапила туди й дівчина Ярина. Турки кинули її у погріб й замкнули. З неволі її визволив наречений, і вони разом втікали довгим лісом через Холодний Яр. Та їх наздогнали турки, закували в кайдани, а на другий день живцем закопали під великим дубом. Вранці люди побачили, що біля дуба виріс ще один дубок і кущ троянд, який кожного року пускає нові паростки. (Записано в Решетилівці від Іванюк Мотрони Іванівни 2008 року).

Юрій Кісіль