Що важливо знати про Вербну неділю: традиції, прикмети та заборони

Вербна неділя — це одне з найважливіших свят у християнському календарі. Ця дата є шостою неділею Великого посту та передує особливому тижню перед Великоднем.

Вербна неділя, також відома як Вхід Господній у Єрусалим, є одним із дванадцяти найбільших християнських свят, яке відзначається за тиждень до Великодня. Воно знаменує подію, описану в Євангеліях, коли Ісус Христос прибув до Єрусалима. За переказами, Христос виїхав з селища Віфанія, де воскресив Лазаря. Ця звістка швидко розповсюдилась, тому під час прибуття в Єрусалим, Ісуса вже зустрічала велика кількість людей, які встелили дорогу перед Христом пальмовим гіллям, що вважалося знаком поваги та привітання.

Ісус їхав до Єрусалима верхи на віслюку, на його шляху було багато людей, які вигукували «Осанна! Благословенний Той, Хто приходить в ім’я Господнє! Благословенний будь, Царю ізраїльський!».

Ця подія є символічною у християнстві, адже передує подіям Страсного тижня, включно з ув’язнення, судом та розп’яттям Ісуса Христа.

Чому українці освячують саме вербу?

Українська традиція святкування Входу Ісуса Христа до Єрусалима пов’язана із використанням вербових гілок замість пальмових, які не притаманні нашому регіону через кліматичні особливості. Вербові гілки стали справжнім символом свята і додали унікального колориту.

У різних країнах та народів існують власні традиції й назви для Вербної неділі, яка символізує початок Страсного тижня. Наприклад, у поляків це свято відоме як «Palmowa Niedziela», хоча для освячення вони використовують також вербові гілки, а не пальми. Жителі Балканського регіону освячують гілки кизилу. Тож, кожна культура використовує символи, які є символами весняного розквіту і життя.

Весняне пробудження та відновлення природи після зими сприймалось у давні часи, як образ воскресіння та нового життя. Все, що зеленіло та розквітало — символізувало життя, плодючість і майбутній збір врожаю. Вербні гілки вважалися магічними, їх приносились в домівки як обереги від лиха та хвороб.

Верба є символом весняного пробудження природи. Її зелені гілочки, які починають розпускатися як раз перед Великоднем, означають оновлення, життєву силу і новий початок після зими.

Верба має особливе значення для українців і вважається тотемним деревом, що символізує національну витривалість. Це дерево відоме своєю силою і вмінням рости там, де інші рослини не можуть. Українці вшановують вербу не лише як рослину, а і як символ духовного оновлення і спокою.

Традиції свята

Основною традицією цього свята є освячення вербових гілок у храмах. Віряни приносять з собою вербові гілки, які потім освячуються священником під час богослужіння. Важливо брати саме молоді та здорові гілочки, адже вони стануть оберегом, символом перемоги життя над смертю, тобто віри у Воскресіння.

Після освячення вербові гілки зберігаються у домі протягом року. Вони можуть прикрашати іконостас або інші частини домашнього простору, гілочки мають захищати від лиха та принести благословення у дім. У цей день важливо згадати своїх рідних і близьких у молитвах, особливо тих, хто хворіє або потребує допомоги.

Крім того, існує обряд «биття» домочадців освяченою вербою. Так, вербовою гілкою легенько постукають по тілу і промовляють: «Не я б’ю — верба б’є, за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко!»

Цей своєрідний ритуал є засобом забезпечення здоров’я та добробуту для кожного члена родини. Люди вірять, що такий «обхід» освяченою вербою допомагає відлякувати негативну енергію та принести благословення.

Степан Килимник згадує ще про такі традиції Вербної неділі:

Після освячення гілочку верби садили на городі: якщо прийметься, дівчина з родини вийде заміж, а хлопець — одружиться і будуть здорові.

Свяченою вербою відганяли грозу — «кивали» гілочкою в бік хмари.

Коли була пожежа, кидали у полум’я, щоб зменшити руйнівну силу стихії.

Освячені котики з верби додавали в кашу, аби набратися сили та здоров’я, а ще по дорозі з церкви ковтали їх — щоб не боліло горло та не було лихоманки.

З освяченими галузками пасічники обходили вулики, а господарі — місця, де жила худоба, щоб було багато меду, молока і тварини були здорові.

Шматочок верби клали покійнику у домовину для захисту і на «тому» світі, а бабі-повитусі клали свячену вербу «щоб мала чим відганяти потерчат».

Прикмети та заборони

За народними прикметами, погода у Вербну неділю може передбачати характер подій на майбутній рік. Наприклад, якщо в цей день буде ясно і сонячно, то очікується врожайний рік. Якщо буде вітряна погода, тоді літо буде прохолодним.

У православній традиції Вербна неділя хоч і святковий день, однак пісний. У давнину, якщо діти просили скоромну (не пісну) їжу, старі люди казали «Бозя на вербу взяла» — їжу тваринного походження не можна було їсти до самого Великодня, навіть у святковий день.

Щоправда, піст на Вербну неділю трохи послаблюється: можна вживати рибу.

Як і в кожне свято та по неділях, у Вербницю наші предки уникали тяжкої фізичної праці та рукоділля. Щоправда, сучасна церква заборони на рукоділля в неділю не підтримує, лиш закликає правильно розставити пріоритети.

Не можна викидати торішню свячену вербу — можна лише спалити. У давнину її спалювали в печі, коли мали пекти паску.

Не можна сваритися і лаятися, бажати лихого одне одному. Ця заборона поширюється на весь період посту, однак на Вербну неділю особливо — люди вірили, що цей день має особливу енергетику світла та радості.

Олександр СТЕПАНЕНКО, Решетилівщина.UA