Як наші предки Великдень святкували

У дохристиянські часи саме після рівнодення починався новий сонячний рік, що символізував нове життя, переродження. А тому до цього часу були приурочені різні обрядодії. Пізніше ж, після приходу християнства, нові свята та звичаї наклались на старі. Таким чином, святкування нового сонячного року замінив Великдень, що відтоді почав символізувати воскресіння (переродження) Христа.

Ніч перед Великоднем

Ця ніч для українців мала сакральне значення та віщувала добру вість — воскресіння Христа. Не годилось під час неї спати, бо нечисть присниться. Говорять, що цієї ночі під церквою збирається всяка темна сила, аби під час першого співу «Христос Воскрес» вхопитися за ризу священника. Вірили, що під час церковної служби можна викрити й відьму. Для цього у різних регіонах слугували свої ознаки, за якими її вдасться впізнати. Так, відьма нібито могла залишитись у церкві, коли всі йшли на хресний хід, або ж хапалася за замок церковних дверей, коли всі виходять із храму.

Колись у ніч із суботи на неділю біля церков молодики розпалювали вогнища. Збиралися на великодні вогні юнаки, як тільки починало смеркати. Трактують розпалювання вогню дослідники по-різному: за деякими переказами так робили, аби присвічувати Христу, коли він мав воскреснути, інші говорили, що розводили вогонь, аби віряни могли зігрітися біля нього. Вбачають у цій обрядодії дослідники й язичницькі мотиви вогнів на честь бога сонця та богині Лади, біля яких влаштовували ігрища, співали веснянок та гаївок.

Мав горіти вогонь — свічка чи лампадка — цієї ночі і в хатах.

Увечері ж українці йшли до церкви, де відстоювали вечірню службу. Опівночі починався хресний хід, після якого служба тривала. Після літургії, під ранок, священики починали освячувати кошики. Ідучи до церкви, дорослі брали із собою кілька крашанок, якими обмінювались із тими, з ким доведеться христосуватись.

Поздоровляти зі святами і христосуватися починали після Богослуження.

Великдень

Уранці після церковної служби родини розходились по домівках, де починали «христосуватися» та «розговлятися» освяченим. Подекуди спершу господар обходив хлів, де годував худобу, та господарство, а лише тоді заходив до хати, після чого родина починала «розговлятися».

Крім цього, приходячи з церкви, усі дівчата клали свячене червоне яєчко в миску з водою й умивалися, щоб бути «красною», тобто красивою. Могли випити дівчата й сире освячене яйце, аби голос був гарним.

Розпочиналась святкова трапеза з молитви. Стіл накривали рясно: ставили паски, крашанки, печене поросятко та різноманітні м’ясні страви, пиріжки, сир і сметану, настоянки чи горілку. Однак починали розговлятися завжди зі свяченого яєчка. Під час споживання освяченої їжі дивилися, аби крихти не впали на підлогу, щоб не топтатися по них.

На Холмщині та Підляшші великодній сніданок починали з того, що кожен член родини куштував частинку одного свяченого яйця. Воно давало людині силу та здоров’я. Вірили, якщо з’їси яйце зі шкарлупинням, то не боятимешся грому.

Після сімейної трапези молоді дівчата збиралися біля церкви чи кладовища співати гаївок та веснянок. Верховодила на них найвеселіша та найжвавіша дівчина. Також гойдались у цей день на гойдалках, грали в ігри. Якщо у попередні три дні веселощі — гріх, то від сьогодні й увесь наступний тиждень вони дозволялись. Молодь уже починала збиратися на вулиці аж до початку вечорниць.

На Великдень у церкві знову починають вдаряти у дзвони, сповіщаючи про воскресіння Христа. У народі говорили, що кожний селянин старався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити в дзвін, адже це приносило щастя.

Великодній тиждень

Після Великодня настає Великий світлий тиждень, коли нічого не можна було робити. І якщо в звичайний тиждень середа й п’ятниця вважалися пісними, то в тиждень після Великодня — можна було їсти м’ясо щодня.

У церкві у Великодню Седмицю щодня відбуваються богослужіння. Ранкові та вечірні молитви замінюються співом Пасхальних годин, а увесь тиждень після літургії відбуваються хресні ходи біля храму, в яких, носиться хрест Христовий.

Вважалося, що навіть три дні люди не варили їжі. Відпочивали.

У Великодній (Поливаний) понеділок народ починав ходити один до одного в гості христосуватися й обмінюватися писанками. Ходили з поздоровленнями до рідних, знайомих, священиків. Ходили до кумів і хрещені діти, несучи у подарунок калача та крашанки.

Великодній понеділок називають ще «поливаним» чи «обливаним», бо цього дня хлопці обливали дівчат водою. Відкупитися останні могли крашанками.

Цікаво, що традиція обливання є стародавньою, спрямованою на весняне очищення. Існував схожий звичай і в інших народів.

У Світлий вівторок починали ходити в гості дівчата, а у середу селяни влаштовували танці й веселощі, збираючись «на музику». Від Світлого четверга можна було влаштовувати оглядини, а тому молоді люди приглядали собі наречену. Світла п’ятниця вважалась Прощеним днем, а у суботу та неділю в селах знову були гуляння та ігри.

Поминальні дні

Закінчувались великодні свята поминанням померлих та ритуальною трапезою на гробках, що зазвичай відбувалось на наступний після Великого світлого тижня понеділок. У цей день померлі предки єднались із живими. Навіть розпочинаючи трапезу на гробках, першу чарку господар родини випивав, звертаючись до померлих родичів «Христос Воскрес, дорогі…». Існувало вірування, що в цей день аналогічний обід відбувався в померлих і на тому світі, де вони їли те ж, що й їхні живі родичі на землі.

Принесеною на гробки їжею ділилися зі старцями, просячи їх помолитися за рідних.

Повернувшись із кладовища, продовжувати трапезу могли й удома, що нагадує звичай предків-слов’ян розпочинати тризну вже після ритуалу похорон.

Михайло ЧУБ, Решетилівщина.UA