Решетилівка торговельна: як ярмаркували наші пращури і розвивали ділові зв’язки

В цей час урядом Катерини були створені «державної ваги державні тракти» (шляхи). Решетилівка опинилась в центрі двох таких трактів: один з них проходив зі Слобідської України через Полтаву, Решетилівку, Лубни, йшов на Білорусь до Петербурга. А інший, відходячи до Решетилівки від згаданого так званого Білоруського тракту, був направлений на Кременчук. І тут роз’єднувався на два шляхи, із яких один рухався у напрямку Катеринослава, а інший — на Херсон та Одесу. Торгівля та промисловість Решетилівки швидко розвивалися. Тисячі мандрівників, які рухалися цими шляхами, наповнювали численні постоялі двори, в яких залишалися чималі кошти. Як результат — у Решетилівці виникали великі ярмарки та базари.

Найближчими крупними поселеннями, з якими Решетилівка мала постійні промислові зв’язки, збуваючи їм свої вироби та купуючи натомість на їхніх ярмарках сиру шкіру, коноплі, вовну були — Нові Санжари, Говтва, Буняківка, Сухорабівка, Остап’є, Балаклія, Білоцерківка, Яновщина, Піщане. Сучасною мовою, це були найближчі ділові і торгові партнери.

У самій Решетилівці протягом року діяло 6 ярмарок. Їх початок, як правило, приурочувався до релігійних свят: у день 1 серпня, Троїцька, Покровська, Благовіщенська, Введенська ярмарки і торгівля на Масляну. А також діяв базар на Вербну неділю. Тривали ярмарки зазвичай 1–4 дні.

Природознавець, академік Петербурзької Академії наук Гільденштедт, подорожуючи по Кавказу і Україні восени 1774 року, побував на Полтавщині. Завітав і до Решетилівки та зробив її опис. Серед усього іншого, він належно оцінив виготовлення овечих смушків. Він писав, «що тутешні кучеряві смушеві шкірки в усій Україні використовуються для виготовлення шапок. Сотню їх на ярмарках у Ромнах продають тепер за 60–70 крб. А раніше бувало й по 30 крб.».

Відомий дослідник Іван Аксаков у своєму описі ярмарків у 50-х рр. 19 ст. доводив, що з 26 400 штук смушків, що вивозилися з Полтавщини, Решетилівка давала близько 7000 штук. У волосному центрі, яким була Решетилівка, постійно проживали купці, які займалися закупкою та перекупкою смушків. Найбільш відомими решетилівськими купцями були Іван, Федотій та Максим Ломакіни, Григорій Галай, Василь Труковський, Дем’ян Сіряк та інші.

У 1901 році була побудована Києво-Полтавська лінія Московсько-Києво-Воронезької дільниці. За 9 верст від Решетилівки була збудована залізнична станція «Лисяки», потім перейменована у станцію «Решетилівка». Вивіз хліба через цю станцію з 1902 по 1906 роки щорічно становив 929 тисяч 700 пудів зерна, муки і крупи.

До війни 1914 року промисловість Решетилівки складали три шкірзаводи братів Большових і Левіна, літейний завод на Цибулівці (нині пров. Соборний), власник Блошенко. Працювали два черепичних заводи Дзейки і Василенка, три цегельних заводи Сіряка, Хайла та Карячки. В місцевому краєзнавчому музеї можна зустріти експонат — цеглину з тавром «Х» — Хайло. Ковбасну фабрику тримав Василенко, дві хлібобулочні пекарні мав Більченко, паровий млин був у Подражана і Юрченка та ще сім вітряків у заможних селян. На території містечка знаходилися також тютюновий завод, винокурня, солодовня, пивоварня з банею у Григорія Чужинського. Шкіряну майстерню мав Большов. Всі вище перелічені підприємства мали кустарний вигляд і вироблена ними продукція споживалася на місці.

Торгівельну мережу Решетилівки складали винний погріб у Ломакіна, три пивних лавки у Блохи, Левадної та Зінько, дві чайних у Шапірихи та Вахрист. Діяли і перукарня з годинниковою майстернею у Гуревича та Сорокіна. Магазини розподілялися так — мануфактурних — 8, бакалійних — 11, господарських — 3, один з них тримав Тернавський. Закупкою зерна і хліба займалися 4 лавки, рибних лавок було 12, м’ясних палаток — 18, різних торгових палаток — 150. Були і склади: лісових — 4, один рибний і один яєць. Продукція звідси транспортувалися на ринки С. Петербурга та Москви.

Базарна площа розташовувалася від території сучасного парку Перемоги аж до нинішнього Решетилівського художнього професійного ліцею.

Останні ярмарки в Решетилівці відбулися у середині 90-х рр. 19 ст., а потім наступила ера суцільного базару.

Юрій Кісіль