Талановита жінка із чуйним серцем
Така вона — Тетяна Лебединська, фахівець з килимарства Всеукраїнського центру вишивки та килимарства.
Мила на вроду, струнка, з доброзичливою посмішкою і життєстверджуючими іскринками в очах, енергійна, відповідальна — такою запам’яталася мені Тетяна Лебединська (на той час Горбачова), з якою я познайомилася ще у середині 1980-х років. І по нині вона залишається доброю і щирою, небайдужою і чуйною, привітною до людей, а ще справедливою, відкритою, енергійною, трудолюбивою, творчою, закоханою у справу, яку обрала.
Тетяна Петрівна виросла у смт. Якимівка Запорізької області. Ще навчаючись у місцевій школі, її душа тягнулася до мистецтва, тож отримавши атестат про середню освіту, вирішила обрати професію, пов’язану з народними ремеслами. Дівчина вступила у Кролевецьке ПТУ, де була однією з кращих учениць. У 1978 році закінчила цей заклад профтехосвіти з дипломом з відзнакою, здобувши професію ткалі (ручне ткацтво). За розподілом приїхала у Решетилівку трудитися на місцевій фабриці художніх виробів, де відразу проявила себе як здібний фахівець. Згодом перейшла працювати у Решетилівське профтехучилище № 28 (нині художній ліцей). Тепер уже сама навчала учнів ручному ткацтву, а потім ще й машинної вишивки, якою оволоділа у Решетилівці.
25 років Тетяна Лебединська віддала роботі майстра виробничого навчання. Своїх вихованців намагалася навчити не лише майстерності ремесла, й терпінню, посидючості, які необхідні в цій професії, та бути людяними, порядними, товариськими, не проходити повз чуже горе, мати активну громадянську позицію, адже й сама така. Мабуть, Богом їй велено жити для інших, нести добро людям, не очікуючи нічого взамін, а ще працювати на благо Решетилівки, яка стала для неї рідною. Тут вона знайшла і своє кохання, тут створила сім’ю. Разом з чоловіком Анатолієм Лебединським виплекали затишну оселю. Жінка — доладна, гостинна господиня. І в будинку, і на подвір’ї буяють квіти, які вона дуже любить.
Нині Тетяна Петрівна працює у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства. І в нашому колективі вона завоювала повагу й авторитет.
17 травня у цієї чудової жінки був ювілей досвіду і мудрості літ. Хай роки не спадають листом, хай квітнуть і плодоносять, мов сади навесні буйним цвітом і врожаєм рясним під осінь. Хай приносять у дім достаток, в серце — радість, у душу — спокій, щоб жила у здоров’ї й щасті під мирним українським небом ще багато-багато років.
Людмила Дядченко