Магія захисту, створена голкою і людськими руками

Магія захисту, створена голкою і людськими руками

Вишивка — це насправді не декор, а код, космічна мова.

Сучасні люди звикли все спрощувати, знаходити, як їм здається, розумне й очевидне пояснення незвичним речам, які наші мудрі предки наділяли магічною силою. І зараз йдеться не про природні явища, як то дощ чи гроза, які далекі пращури з цією магією і пов’язували. Ні, ми говоримо про вишивку. У сучасному світі її звели до хобі, красивого, проте ремесла. Візерунки на одязі сприймаються як прикраса, декор. Проте наші предки знали, що робили. Вишивання було магічним дійством, справжнім таїнством, а візерунки на одязі — не декором, а кодом, космічною мовою, яка накладала захист і водночас активізувала енергетичні точки на тілі людини.

Чоловік, який уміє читати закодовану вишивану мову

Напевно чи не найбільше в Україні про вишивку, її сакральне й магічне значення знає киянин Юрій Мельничук. Він — майстер народного мистецтва з вишивки з 1993 року, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, голова правління Громадської організації «Центр української вишивки та костюму «Оріяна». А ще — старший науковий співробітник Всеукраїнського центру вишивки та килимарства, що в Решетилівці. З 1996 року пан Юрій навчає представниць протилежної статі правильно вишивати. Потяг до жіночого рукоділля чоловік перейняв у спадок від мами та бабусь, глибше це мистецтво опановував сам, а втім, майстер наголошує, що знання про це народне мистецтво з ним від народження. «А почалося воно напевне давно, з тих коренів, які передаються по родовій лінії. Тобто моя баба вишивала, мамина мама, і батькова мама, і моя мама дуже багато вишивала. А оскільки ми в мами два сини, я старший і, як кажуть, перший син завжди йде в материн рід, тобто я вдався в маму і так воно дійсно є, що десь те перейняв», — розповідав Юрій Мельничук в одному зі своїх інтерв’ю.

Слухати його розповіді про традиційну українську вишивку, візерунки та символіку елементів вишивки — це мов занурюватися у таємні магічні знання. Такий собі Гогвортс української вишивки, де чаклунське зілля вчать не варити, а вишивати на натільному одязі. Адже кожен елемент на традиційних вишиванках — це не про красу, а про магічний захист, де поєднання різних символів у візерунки створює своєрідний енергетичний щит навколо того, хто цю сорочку вдягає. Тому й сам процес вишивання — то справжнє чарівництво, магічний процес із голкою в руках.

Як вишивка розв’язує енергетичні блоки і стає ліками

Нині вишиванка є в гардеробі більшості українок. Переважно це стилізовані сучасні блузи чи сукні. Рідше — вишиті на замовлення чи придбані у майстринь й вишиті у традиційних кольорах і з символічними візерунками. Радує й тенденція, що все більше дівчат та жінок у сучасній Україні беруться за голку, аби вишити сорочку собі чи рідним власними ріками. А от колись дівчата вишивали не один десяток сорочок, бо по тому визначали як її соціальний достаток, так і рівень працьовитості.

«Всіх дівчаток у років шість посвячували у вишивальниці. Кожна дівчинка повинна була вміти вишивати, краще-гірше — питання другорядне, лише щоб вона це робила і практикувала максимально довгий час», — розповідає Юрій Мельничук.

Сорочки готували завчасно, родина спеціально звільняла дівчаток від роботи по господарству, аби до весілля ті встигли нашити сорочок. Адже посаг був чималий: у бідної дівчини до 40 сорочок, доньки «середняка» — 50–70, багатої — сто і більше. Посаг включав сорочки на всі випадки життя — буденні, святкові, а також для різних випадків, навіть сорочка на смерть вишивалася і зберігалася у спеціальному вузлику.

У народі говорили, що жінка має вишивати, доки очі бачать. Тому що вишивання — це непросто для того, щоб прикрасити інтер’єр чи вбрання, а вишивання — це сам життєво-важливий процес для жінки. Вишивання, то не тільки забавка, а й дієвий спосіб залишатися спокійною та врівноваженою. Юрій Мельничук радить усім жінкам лікуватися саме такими творчими ліками, адже за його спостереженнями навіть знервовані жінки під час вишивання змінюються в обличчі та стають лагідними, добрими господинями. Тут йдеться про енергетичну складову рукоділля.

«Поки господиня в сім’ї є господинею, поки всіх дітей не поодружує і стане потім бабою, то весь цей час вона повинна практикувати вишивання, чому? Тому що, коли вона є господиня в домі, берегиня домашнього вогнища чи жриця, то вона пропускає через себе ті енергії та енергетичні потоки, які є в домі, а вони всі проходять через її руки, — пояснює Юрій Мельничук. — Якщо жінка працює, але не займається рукоділлям, у неї з’являються енергетичні блоки на пальцях рук. Тобто через кожен палець нашої руки проходить оцей енергетичний канал і якщо є блоки, то енергія погано проходить і жінка не справляється з тими енергіями в домі. А вона є фокусом, на якому зосереджуються ці всі потоки чоловіка, дітей, старших її батьків і вона, яка кажуть, працює, очищується сама і очищує весь рід через ті місячні. Тобто щоб справлятися з оцим усім, вона повинна себе тримати у відмінній енергетичній і як наслідок у відмінній фізичні формі, тобто не бути затюканою, загулюканою, забитою, затурканою, так щоб валилася з ніг. Тобто правильно всю важку роботу повинен взяти на себе чоловік. І саме вишивання допомагає жінці врівноважувати себе у психоемоційній сфері».

Про магію символів, або У своєму домі кожна жінка є жрицею

Коли Юрій Мельничук говорить про жрецьку функцію жінки у власному домі, у своєму домашньому храмі, має на увазі й вишивку зокрема. Бо коли вона виготовляє рушники й інші ритуальні тканини, а також одяг для своїх домочадців, ця місія найдієвіша. У цьому жінка просто неперевершена. Кажуть, що найсильніша в цьому світі мамина молитва до Бога за свою дитину. Так само ніхто краще мами не вишиє оберега для своєї дитини — ніяка майстриня на замовлення, ніяка тітка з базару.

Оберегом є вся вишивка, яка кладеться на сорочку. Тому що коли людина вишиває, вона зашиває в полотно свої думки, побажання, молитви. Свого часу — ще й пісні, адже українки вишивали не під телевізор чи «серіал фоном» — співали народних пісень.

Про символи та їх значення можна розповідати довго, проте аж ніяк не нудно. Після відео з поясненнями Юрія Мельничука починаєш на традиційну вишивку дивитися зовсім по-іншому, візуально виокремлювати символи і розумієш, для чого їх вишивали. Бо кожна українська сорочка — то ніби міфічна кольчуга з мітрилу, яку не проб’ють злі погляди та чорна енергетика.

«У цій темі можна потонути (біля 120 знакових систем), тут ще неоране поле для досліджень, але знаки у вишивці можна розділити на дві великі групи: геометричні й рослинні, — розповідає Юрій Мельничук. — Хоча є й поєднання рослинних і геометричних символів і так звані геометризовані рослинні символи. З рослинними ніби простіше, бо всі зображення рослин символізують едемську флору, пам’ять душ про рай. В народних розписах і вишивках є чудо-квіти, в яких немає видової ознаки. Проте окремі все ж таки упізнаються — лілея, троянда, дуб. А от з геометричними символами складніше, бо вони не такі впізнавані, як рослинні».

Серед найпопулярніших символів — безконечник. Він відображає хвильову природу матерії. В народі казали, що в безконечнику заплутується всіляке зло. Тому варто було вишити хвильку, навіть найпростішу — зубчасту чи кривульку, хвилясту стернівку на комірці, на пазушці, на манжетах — і одяг вже нестиме всі основні атрибути захисту.

Друга за популярністю після безконечника — восьмикутна зірка. У народі цей мотив називали «повна рожа», тобто розквітла троянда. Мотив «повна рожа» — це зірка матері, зірка праматері всього сущого, врешті-решт Богородиці у християнській традиції. «Навіть на іконах на її плащі на лівому, на правому плечі, на капюшоні бачимо зображення восьмикутних зірок, — зауважує пан Юрій. — У народній традиції дуже поширений цей мотив і на чоловічому, і на жіночому вбранні, але найперше — на дитячому одязі. Дитячі сорочечки дуже часто рясніють такими зорями. Ця зірка символізує Бога, сонце, зорю, під якою ми народилися, ангела-охоронця. Вісім пелюсток — це вісім сторін світу і вісім архангелів, які з кожної сторони світу стережуть врата».

Ще один потужний оберіг — це хрест. Навіть окремо нашитий він вже символізував захист. Юрій Мельничук зауважує, що хрест нам принесло аж ніяк не християнство, цей символ древній, як світ. У ньому — гармонія двох начал, духовного й матеріального. Прямий, рівнораменний хрест зустрічається в українських орнаментах дуже часто і позначає гармонію духовного (вертикаль) і матеріального (горизонталь).

Серед знаків, які захищають людину, дуже популярні чотирикутники, символи матерії, які в народі називають «колодязь». Останній, до слова, є символом зв’язку між світами та вимірами — між нашим світом і світом предків. «Колодязь» — це ромб, у якого вісім променів. Як і восьмикутна зірка, колодязь вводить нас у світ гармонійних енергій. Вісім — число нескінченності, рівноваги у всесвіті.

Важливий момент: у вишивці ви рідко зустріните символи в «чистому вигляді», адже протягом віків наші предки красиво заплели їх у все такі ж символічні та магічні візерунки.

Вишивка білим по білому — коли колір дає енергію й силу

Багато — не значить красиво. І це також про вишивку. Аби сорочка стала оберегом, її не потрібно всю зашивати орнаментом. Якщо глянути на старовинні сорочки, то акцент переважно робився на рукавах. Навіть у святкових вишивали плечові уставки й пускали узор по самому рукаву, але без «фанатизму».

«Коли нам всіляко насаджували шароварщину, то всі вишиті сорочки були „заляпані“ великими квітками, але коли вишивку почали більше вивчати, у людей у цій справі з’явився смак. Але й досі іноді навіть у чоловічих сорочках зашивають візерунками всі груди і навіть живіт, манжети вишивають аж до ліктя. Одна майстриня казала, що на грудях не манишка, а „вишита подушка“. Елегантна делікатна вишивка, якою просто оздоблені краї, це набагато краще», — вважає пан Юрій.

Колір теж має значення. Він вже сам по собі є потужним оберегом. Саме того його багато у рушниках, у дитячому одязі. Колір підсилював значення оберегів. Для прикладу, на рукавах сорочок (і чоловічих, і жіночих) часто в орнаменті відтворювали дубове листя, вишите лиштвою — символ довголіття, міцності, стійкості, міцного здоров’я. Аби додати сили оберегу, шили нитками, пофарбованими у дубовій корі. Вважалося, що такі нитки ввібрали у себе ефір, есенцію дуба і таким чином сакральний візерунок допомагає людині підтримувати здоров’я.

Проте навіть білий колір — це справжня магія магічна. Адже білий поєднує в собі всі кольори. Теорія про те, що в наших краях вишивали білим по білому тому, що не було кольорових, відверто тріщить по швах. Юрій Мельничук зізнається, що й сам найбільше любить у сорочках вишивку булим по білому. Пояснює, що для своїх сорочок білим по білому дівчата на Полтавщині три роки поспіль вибілювали нитки, щоб ті накопичили сили та енергію чотирьох стихій — сонця, вітру, землі й води. Тому в білому людина активно відновлюється, білий дає енергію й силу.

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA