Приклад справжнього милосердя та жертовності
Сьогодні наша розповідь про Софію Лазарівну Сахнін-Сахновську, яка варта вдячної пам’яті земляків за самовіддане служіння людям на зламі 19–20 століть.
Народилася Софія 3 січня 1873 року в Решетилівці, у єврейській багатодітній сім’ї. Через постійні злидні і хвороби частина дітей з родини померла.
Софія з 6 років навчалась у міністерській школі, потім її віддали у єврейську початкову школу (хедер), а далі — в полтавську Маріїнську гімназію.
З дитинства дівчина мріяла стати вчителем. Але друзі, учні фельдшерського училища, переконали її стати медиком, і у 1891 році Софія вступила до фельдшерського училища.
У 1892 році Російську імперію охопила жорстока епідемія холери і до того ж сильний голод. На боротьбу з цим лихом формуються загони медиків, в числі яких добровольцем працює і Софія. Виснажлива боротьба з епідемією тривала понад 2 роки, Софії та її колегам вдалося врятувати тисячі життів у багатьох населених пунктах Полтавської губернії. Після закінчення фельдшерського училища Софія працювала в Катеринославі, селах Полтавської губернії — Шишаках, Плоскому, Решетилівці, Чутовому, Мачухах.
У середовищі сільської інтелігенції Софія була душею товариства. У народних будинках в той час ставили любительські вистави українських авторів, подивитись які збиралося багато глядачів. На постановці однієї з таких п’єс — «Нахмарило» (приуроченої до 98-річчя Т.Г. Шевченка), — коли всі встали і заспівали «Заповіт», Софію заарештували і вислали в інший повіт.
Софія долучилася до революційної діяльності ще з 15 років. Дівчина розповсюджувала революційну літературу. Особисто була знайома з Симоном Петлюрою, який не раз бував у Решетилівці.
Вершиною подвижницької діяльності Софії Сахнін-Сахновської була її робота з догляду за вихованням земських підкидьків та безпритульних. Вона об’їздила всю Полтавщину, прискіпливо добираючи опікунів, пильнуючи за вихованням і навчанням дітей. В 1910 році згідно постанови Полтавського губернського зібрання стала завідуючою вихованням підкидьків усього Полтавського повіту.
У роки Першої світової війни Соня працювала у військовому шпиталі для поранених на Шведській могилі, в корпусах психіатричної лікарні, на перев’язувально-харчовому пункті станції Полтава-Південна. В цей же час Софія завідує по сумісництву одним з новостворених дитячих будинків. Також організовує просвітницьку юнацьку організацію «Сім’я і школа».
З приходом радянської влади по дорученню Губвідділу народної освіти займається організацією в Полтаві дитячих будинків. Водночас завідує дитбудинком №7. Цей інтернат стає зразковим, у ньому були організовані майстерні для занять, діяло дитяче самоуправління.
Восени 1919 року Софія Лазарівна знайомиться з молодим педагогом міського початкового училища Антоном Макаренком, який у 1920 році створює у Ковалівці колонію для малолітніх правопорушників. Вона допомагає Макаренку порадами, вони спілкуються, обмінюються досвідом. В останню їхню зустріч Макаренко подарував Софії Лазарівні свою книгу «Педагогічна поема» з написом «Моєму наставнику і соратнику».
Під час війни у липні 1941 року Сахнін-Сахновську евакуювали в Ташкент. Там вона працює на текстильному комбінаті та при лікарні. Наприкінці 1943 року повертається до Полтави, стає інспектором по боротьбі із безпритульністю, головою батьківського комітету 20-ї середньої школи. Їй говорили «Хоч ваших дітей в нас не має, та всі діти ваші».
Померла Софія Сахнін-Сахновська 12 грудня 1957 року, похована в Києві на Лук’янівскому цвинтарі.
Самовіддане служіння людству — це найкращий епіграф до життя видатної землячки.
Юрій КІСІЛЬ