Андрій Трипільський — літературознавець, критик, прозаїк
В цьому році минає 36 років, як пішов з життя наш земляк Трипільський Андрій Володимирович.
Андрій Трипільський народився 14 січня 1912 року в с. Сухорабівка Хорольського повіту (нині Решетилівська громада), в сім’ї сільських учителів. Закінчив Харківську консерваторію (1933), філологічний факультет Київського університету (1938). Працював викладачем університету.
Кандидат філологічних наук. Учасник Другої світової війни з червня 1941 до 9 травня 1945 року. Пішов на фронт членом Спілки письменників. Був кореспондентом газет Окремої Приморської армії, Південно-Західного, Сталінградського, 3-го Українського фронтів. З письменниками Іваном Гончаренком та Василем Кучером видавав серію нарисів — усього понад 30 — про героїв оборони Одеси і Севастополя. Брав участь в обороні Києва, Одеси, Севастополя. В боях під Севастополем його отримав контузію.
Під час війни вийшли друком збірки його фронтових нарисів і оповідань «Над степами України» (1942), «Севастопольці» і «Над морем» (1943), «Севастополь» і «Дорога до Дніпра» (1944). Нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ст., Червоної Зірки та медалями.
У післявоєнний період жив та працював у Києві. Є автором таких книг: «Про критерій художності» (1952), «Життя і творчість Тараса Шевченка» (1953), «Естетична суть музичного образу» (1958), «Про красу мистецтва» — докторська дисертація, яку він не встиг захистити у 1955 році через стан здоров’я, «Діалектика змісту і форми в мистецтві (1959). Ряд його творів перекладено французькою, англійською, німецькою, іспанською та японською мовами.
З журнальних статей особливе місце, на мій погляд, посідає стаття в журналі «Донбас» зі спогадами про Володимира Сосюру, також цікаві матеріали про нашого земляка Івана Пільгука в журналі «Україна» 1974 року.
У 1988 році Андрій Трипільський помирає, похований у Києві.
Юрій Кісіль