Новоселівський кулінарний батальйон: жінки, які печуть на фронт домашні гостинці

Ініціаторка кулінарного «движу» на підтримку ЗСУ на Новоселівці у Решетилівці Лариса Горобець посміхається: «Пиріжки (фото з пиріжками. — Авт.) дам, які хочете. А от інших фотографій немає». Існує лише одна спільна світлина, проте й на ній, за побажанням наших героїнь, всі обличчя закриті смайликами. Переконую, що відсутність фото — не привід, щоб не розповісти історію кулінарного батальйону, який з перших днів великої війни готує смачненьке захисникам на передову. Ці жінки скромно вважають, що нічого видатного не роблять: не доправляють техніку на фронт чи дороговартісне обладнання, а просто ліплять вареники, печуть пиріжки, кекси, булочки та домашнє печиво за своїми перевіреними, безпрограшними рецептами і з доступних продуктів. Проте їхня історія — це приклад того, на скільки важливий внесок кожного, навіть найменший, у велику спільну Перемогу. Та й гостинці з дому для хлопців на війні — безцінні. Бо домашнє солодке пісочне печиво до чаю чи запашні пиріжки з капусткою з припеченими бочками — це смачне нагадування про те, що вдома їх чекають, про них пам’ятають і їх люблять.

Все починалося із заморожених вареників

У пані Лариси волонтерить вся родина — і донька, й син. Андрій, для прикладу, тісно співпрацює з Решетилівським волонтерським центром та міською радою, збирає кошти на офіційний волонтерський рахунок й допомагає діставати для наших земляків-захисників автівки, дороговартісні приціли, тепловізори, безпілотники. У перші дні повномасштабного вторгненням вирішили родиною допомагати армії — хто чим може пригодитися тут, на місці. Син скористався своїм досвідом роботи у закордонній компанії та налагодженими зв’язками, аби діставати для фронту те, що неможливо купити в Україні. А мама вирішила пекти пиріжки — бо це дуже добре вміє. Загітувала й колег по роботі у Решетилівському НВК на Новоселівці та сусідок на вулиці.

«Певний час наш заклад працював без дітей, от і постало питання — давайте щось робити, щоб не сидіти, склавши руки, — розповідає пані Лариса. — У нас в дитячому садочку працює мама військового. Той служить у Полтаві, кадровий військовий, офіцер. Коли його разом із підрозділом передислокували в іншу область, запропонувала: давайте, поки холодно, щось хлопцям приготуємо. Почали ліпити вареники — от з них в нас усе й почалося. Ліпили, заморожували вдома й відвозили. У мене син якраз їхав на той край на Охтирку й завіз хлопцям у частину. Варили, задоволені були. Казали: нехай і по три штуки попало, але ж домашнє».

Вареники для військових готували, хто з чим, у кого яка начинка була. Встановили для себе певну норму — не менше 50 штук на кожну господиню. Коли стало тепло, з варениками довелося зав’язувати, адже розуміли, що доправляти до підрозділу влітку їх буде складно, бо по дорозі вареники могли зіпсувалися. От тоді й вирішили, що потрібно переходити на випічку.

Коли сусідки дізналися, що пані Лариса займається випічкою, теж вирішили доєднатися, у Телеграмі створили свою групу «Випічка для ЗСУ», щоб тримати зв’язок і оперативно реагувати на потреби та запити місцевих волонтерів.

Щоб зекономити місце, пиріжки на фронт їдуть… у валізах

З часом військові з підрозділу, якому відправляли гостинці новоселівські господині, відмовилися від домашніх смаколиків. Повідомили, що їх добре годують, із забезпеченням проблем немає, тож попрохали передавати смачне бойовим побратимам у інші частини, де із харчами сутужніше. Жінки почали шукати, хто де із земляків служить, ким можна передати випічку, хто з волонтерів куди їде. Отак налагодили співпрацю з Настею Пилипенко, яка на той момент зі своїм кулінарним батальйоном готувала та передавала тушонку на передову. Готову випічку пані Лариса відвозила додому Дмитру Федаку — підлаштовувалися під відправку на фронт, напікали смачненького. Були ситуації, коли не знали, куди і як довго їхатимуть домашні гостинці — тоді пекли без начинки, щоб випічка довше зберігалася свіжою, не зацвітала і не псувалася.

«Отак все починалося, — зауважує пані Лариса. — А потім увійшло у систему — тут уже більше Діана Танько почала працювати. Я її попросила: „Діанко, обзивайся, коли передаєте вантаж і потрібні домашні гостинці“. Взимку й навесні було більше замовлень. Зараз менше та й хлопці далі відійшли. Ми теж переживаємо, аби випічка не зіпсувалася. Тому зараз менше працюємо». Одна із нещодавніх партій домашньої випічки поїхала до захисників із танкової частини. Коли відправляли шини для вантажівки, про які просив свекор нашої колеги Юлі Грінченко, то й традиційні решетилівські пиріжки та іншу смакоту передали. Пані Лариса та її колеги із задоволенням готують й передають на передову смачненьке. «І земляків прошу: якщо хто куди до своїх їде — обзивайтеся, приготую щось смачне. Он Юлі Іщенко, як їхала до свого чоловіка, цілу валізу пиріжків навантажила. Намагалися складати в коробочки, але ті багато місця займають. Тому вистелила стару валізу папером і запакувала. Юля все довезла — хлопці такі щасливі були», — ділиться лайфхаками жінка.

Смачне на фронт печуть звичайні мами й бабусі, що живуть на одну зарплату

Якщо ви думаєте, що новоселівський кулінарний батальйон — це професійні кухарі чи люди з великими статками — вимушена розчарувати. Це звичайні жінки, родини, які живуть на пенсію чи зарплату, які в Решетилівці не такі вже й великі. Проте вони знаходять можливість підтримати хлопців на фронті. Смачне для захисників вони печуть вдома, на звичайних кухнях. «Це — Коваленко Катя, Тугай Таня, допомагала Альона Лавренко як тут жила (зараз вона у центр переїхала), Наташа Колотій, Люда Литвиненко, Катя Сивинська. Дівчата печуть, коли у кого є час і можливість. Бо переважна більшість живе на пенсію чи скромну зарплату, — розповідає про своїх колег Лариса Горобець і знайомить із дружнім новоселівським кулінарним батальйоном. — Сусідка Катя передпенсійного віку, зараз немає роботи, то сидить вдома. Працювала на різних роботах, а так вона просто мама, яка виховувала свою доньку, а потім і онуків. У неї мама старенька, але теж постійно у перших рядах допомагає. Ще одна колега по батальйону — Таня — працює на агрофірмі. Коли тільки переїхала на Новоселівку, саме вона вчила мене пекти пиріжки, бо на той момент якраз була у декретній відпустці. Часом, коли пригощає чимось смачненьким, запитую рецепт, як ти спекла, а вона відповідає: „Та який рецепт, все на око“. Так що в нас немає професійних кухарів. Просто жінки, які дбають про свої сім’ї і яким потрібно рідних балувати смачненьким. Смачно готувати їх життя навчило, а в даному випадку примудряються із нічого смачне готувати».

Спочатку їм дійсно доводилося готувати на фронт з нічого — як на того колобка з дитячої казки змітали у засіці, в кого що вдома було. Проте приготувати старалися якнайсмачніше. Потім, розповідає пані Лариса, волонтеркам-пекарям допомогла борошном одна із релігійних громад, Діана Танько з борошном та олією підсобила. А ще — міська рада передала борошно, олію, цукор. Підтримка була суттєва. «І колектив Решетилівського НВК теж допомагав і підтримував, — зауважує пані Лариса. — Від самого початку працювали у зв’язці, підстраховували одна одну. Коли взагалі закінчилися всі продукти, порадилися й профспілкова організація виділила кошти на закупівлю борошна, маргарину, ваніліну. Бо й пісочне печиво готуємо, щоб було смачніше нашим захисникам».

До плити пекарям із Новоселівки доводилося ставати і вночі, коли звечора отримувати запит від волонтерів. Тоді пані Лариса кидала клич у телеграм-групі: в кого є можливість напекти на ранок для захисників, дівчата відповідали й починали працювати. Кому рано-вранці на роботу — пекли вночі й залишали у сусідів ще гарчу здобу, аби Лариса Горобець забрала й відвезла її волонтерам на відправку. За цей час вже навчилися й робити невеликі запаси продуктів, щоб було з чого спекти на випадок термінового замовлення. До слова, найбільша партія, яку відправили на передову за один раз — 21 кг 800 грам домашніх смаколиків.

Ну а найдорожче для жінок — це відгуки від захисників, які регулярно розміщує на своїй сторінці у Фейсбуку Діана Танько. Запитую у пані Лариси, чи не робили бійці бува замовлень на випічку. «Хлопці не вибагливі й ніяких замовлень не було, — відповідає жінка. — Коли запитую, що бійцям подобається, волонтери відповідають: „Та ви що, все домашнє — смачне, раді всьому, бо не так часто їм попадає“. На перший погляд наша допомога видається мізерною, та знаю, що хлопцям приємно, що про них знають, пам’ятають, піклуються і передають з дому гостинці. І це найменше, що ми можемо зробити, бо завдяки їм ми тут живемо й чекаємо їх вдома із перемогою».

Настя ТОПОЛЯ, Решетилівщина.UA